Читати книгу - "Одного разу в хірургії, Ягода"

25 років по тому

По щоці скотилася самотня слоьозинка і впала на переплетені руки. Це сльозинка щастя ...Сьогодні наша річниця, кругла дата - тридцять років прекрасного, наповненого любов'ю і щастям подружнього життя. Згадую кожен день, який провела у коконі Олегового кохання і не можу не усміхатися крізь сльози, коли фотограф каже зробити щасливу моську.

У честь нашої дати ми вирішили зібрати дітей, онуків і влаштувати фотосесію.На нашу ідею всі дружньо відгукнулися і от ми тут, ціла велика родина зібралася разом. Серце щемить від такої милої картини, коли онуки обліпили дідуся Олега і так радісно посміхаються.

Кожен створив свою сім'ю і переключився на неї, тому ми рідко ось так збираємося.

Старша дочка Дарина давно вийшла заміж за Вадима. Познайомилися вони ще в університеті. Пам'ятається, коли дочка вперше сказала нам про хлопця, їй тоді було дев'ятнадцять, бачили б ви як Олег побагровів від нервів, але, мушу визнати, тримався молодцем при дочці, лише потім, коли ми залишилася удвох, я вислуховувала, що його маленька донечка ще занадто юна для стосунків. 

Я була змушена його приструнити, тому доступно пояснила, що наша маленька Даруська стала дорослою Дариною, і ми не в праві за неї вирішувати. Не всім як йому зустріти кохання всього життя, тобто мене, у тридцять років. Йому важко було прийняти цей факт, але з часом Дарина привела Вадима на знайомство і від тоді вони з моїм чоловіком майже друзі. Дочка іноді жартома жаліється, що рідний батько відбирає в ней чоловіка. Згодом вони одружилися і тепер у них двоє дітей, два хлопчики близнюки Кирило і Роман. Зараз їм по 7 років, і вони вже зовсім дорослі дядьки, як самі себе часто називають, але їм все одно подобаються бабусині обійми, кому ж вони не подобаються.

Катруся також недавно звила своє затишне гніздечко і сепарувалася від нас. Перш ніж віддати її в руки Дем'яна, нашого майбутнього зятя, Олег взяв з нього слово берегти Катю як зіницю ока, пригрозивши, цитую "знесенням башні і не тільки".На таку заявку дочка обурилася, а від мене був подарунковий штурхан під чоловічі ребра, бо хто ж так лякає майбутнього батька наших онуків. 

Весела у нас родина, нічого не скажеш. 

Дем'ян своє слово тримає і по сьогодні, бо в нелюбові не народжуються такі милі карапузи як маленька Мирося, правда ж ? От і я так думаю.

Дві донечки вже  залишили кубельце, але наші сумні будні прикрашає Андрій. Він пізня дитина, захисник, як і хотів Олег. Народила я його в свої сорок, але ні разу не пожаліла. Зараз він вигудів широкоплечим, темноволосим парубком, на дві голови вищим за мене, але все такий же добрий і чуйний як і був в дитинстві. Він також в свої сімнадцять має дівчину і вже готує нас до того, що за років два-три також відлетить у сімейний вирій, але  ми не засмучуємося з цього приводу, навпаки, радіємо, що наші діти змогли знайти своє щастя. Ми завжди підтримаємо їх у будь-якій життєвій ситуації, чи просто вислухаємо, коли це знадобиться. 

Прийде час і ми з Олегом прийдемо туди, звідки починали. Залишимося знову удвох і будемо насолоджуватися суспільством одне одного, спостерігати за жвавими онуками і дарувати їм нашу любов, бо вони наша втіха.

-бабусю, бабусю,-смикає мене за спідницю трирічна Мирося,- давай злобимо насе фото, ми сьогодні такі касуні,- обожнюю слухати її милу бесіду. 

-а давай, але, може, візьмемо із собою ще дідуся, він також у нас красун,- на мою пропозицію отримую багато впевнених кивків головою і міцні обіймашки для фото. 

Думаю, ми отримаємо прекрасні кадри наповнені щастям і милими посмішками. 

Далі по плану у нас святкування, тому збираємо малечу і їдемо до нас в гості. Ще вчора я наготувала багато смакоти, тому без підмоги ми з Олегом її ну ніяк не з'їмо. По приїзду додому швиденько накриваю на стіл, не без допомоги коханого, звичайно, поки діти пішли влаштовуватися в інших кімнатах. Сьогодні вони залишаються ночувати у нас. Все-таки Олег щось передбачав, коли запропонував купити цей величезний будинок, а хто я така, щоб не підтримати його. Будинок ідеально підійшов для нашої великої родини.

Ледве зібравши всіх докупи і всадивши непосид на стільці ми нарешті приступили до святкування. Всі були голодні, бо ,як сказали близнюки, фотосесія дуже виснажлива справа і тут я з ними погоджуюся.Старість мене не жаліє, тому такі авантюри не для мене. Це все, звичайно, жарти, бо в душі почуваюся на вісімнадцять. Монотонне стукання приборів тостом перервав голова сімейства:

-дякую всім, за те, що зібралися сьогодні за цим столом і розділили з нами це свято. Хочу сказати, що ці тридцять років були наповнені приємними моментами від яких біля серця розливається тепло, цьому завдячую безпосередньо вам, діти, а також вашій мамі. Вікторіє, завдяки тобі у нас був кожен день як свято, ти берегла наше сімейне вогнище і не давала йому згаснути. Ти багато зробила для нас і ми будемо віддячувати тобі тим самим. А тепер хочу зробити ще дещо, я не робив цього тридцять років, але це так як кататися на велосипеді: один раз навчився і вмієш,-після цього від дивиться на мене поглядом розгубленого хлопчиська і стає на одне коліно тримаючи в руках оксамитову коробочку,- дозволиш,- не чекаючи  моєї відповіді бере мене за руку.-Я роблю це вже третій раз, а хвилююся як вперше. Хочу запитати тебе, Вікторіє, ти згодна вийти за мене вдруге?

З очей давно вже капають сльози розчулення і не лише в мене. За столом також чути схлипи доньок. Слова застрягли десь у горлі, тому можу лише кивати головою і ідентично Мирославі кинутися на шию коханому чоловіку. Звичайно, обіймами не обійшлося, бо Олег тут же заволодів моїми губами як вперше. 

-не дивимось ,не дивимось,-в один голос вимовляють онуки, тому ми змушені припинити наш цілунок і всі дружно залилися сміхом. 

Невимушені розмови за столом набирають обертів, а я відчуваю лише потужні груди на які спираюся плечима і неймовірне почуття щастя. Здається, ніби Олег зробив мені пропозицію вперше, так приємно. Чоловік також не дуже стежить за розмовами бо тут же шепоче: