Книги Українською Мовою » 💛 Міське фентезі » Тіні червоного місяця, Кулик Степан 📚 - Українською

Читати книгу - "Тіні червоного місяця, Кулик Степан"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тіні червоного місяця" автора Кулик Степан. Жанр книги: 💛 Міське фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 78
Перейти на сторінку:
Розділ 16

— Михасю… скажи, будь ласка…

— Будь ласка…

— Та ні… Стривай. Я запитала хотіла: ти ніяких пігулок не приймаєш?

Лариса примостила мені голову на плече і легенько перебирала волосся на грудях. Моїх, звісно. Ні, я зовсім не пишаюся підвищеною волохатістю. Ніякого ведмедя чи сина гір кучерявими чагарниками не нагадую, але все ж таки не зовсім безволосий. У плепорцію, так би мовити. Дівчатам завжди подобалося. А мені не шкода. Як то кажуть, чим би мила не тішилася. Головне, аби було із чого вибирати. Не єдина, так би мовити, причина для самоповаги.

— Ну, як не приймаю? — після двогодинного марафону дуже приємно лежати, дивитися в стелю і при цьому не почуватись витисненою насухо мочалкою. Особливо коли за документами тобі вже за… загалом, більшість стільки не живе. — Ібупрофен попиваю. Особливо при зміні погоди. Цитрамон, знову ж таки. Гарна штука. У ньому багато кофеїну. Якщо хочеться ще попрацювати, а мізки вже не тягнуть, то краще, ніж кава бадьорить. Особливо, якщо всередині вже чашки чотири плескається.

— Я не про це, — пирхає дівчина. — Я про інші пігулки. Такі синенькі…

Ліниво повертаюся на бік, майже торкаючись носом до носа Лариси.

— А конкретніше можна? Щось ліниво загадки відгадувати… Тим паче, за забарвленням.

— Я про «Віагру»?

— Ні… вдавати, що ніколи не чув про неї, не буду. Але поки що обходжуся власними силами. А що? Потрібно?

— Збережи Господь, — аж здригнулася дівчина. — Навіть не думай… Мені й так… за гланди… — зрозуміла, як двозначно це пролунало і хихикнула. — Загалом, ти зрозумів… так. Я в юності стільки часу в ліжку не проводила, як із тобою. От і хвилююся... Не юнак все ж таки. Серце берегти треба.

— Сама винна… — цмокнув Ларису в щічку. — Пам'ятаєш? «Тому що не можна, тому що не можна, тому що не можна такою красивою бути». Притримай феромони, так і я вгамуюся трохи. І потім… я так довго на тебе чекав. Вже й не сподівався… Досі не віриться, що то не сон. Прокинуся — а в кімнаті нікого. Так що не бурчи. Може, це моя лебедина пісня?

— Угу, — хмикнула дівчина. — Пісня ще та... З трьома приспівами підряд. Якби лебеді так уміли співати, їх би більше ніж горобців було.

— Люблю лестощі… — я легенько вщипнув Ларису за сосок. — Продовжуй…

— Іди ти... терорист.

— Заслужений майстер спорту, майор Чингачгук... — сміюся задоволено, пригадавши старий анекдот. Коли в купе три гарненькі дівчини обговорювали, перед якими чоловіками вони не змогли б встояти. Одна казала, що шаленіє за спортсменами. Друга — що обожнює військових. А третя — що фанатіє за індіанцями. І тут з верхньої полиці зіскакує грузин і каже: «Дозвольте відрекомендуватися. Заслужений майстер спорту, майор Чингачгук».

А чого б і не посміятися? Мені стільки, що страшно подумати. Жодної темної волосинки на всьому тілі, а воно... тіло, в сенсі, вимагає продовження бенкету більше, ніж у вісімнадцять. І це після такого заїзду. Ні, правильно я зробив, що не поскупився і закинув у «Витривалість» одразу три пункти. А два, що залишилися, — все в ту ж стрункість. У сенсі, «Спритність».

— У мене зустрічна пропозиція. Ходи-но ти на…

— Ні! — Лариса вдавано злякано заверещала і відчайдушно затріпотіла, як риба викинута на берег. Така ж слизька від поту. — Фу! Спам’ятайся! Відчепись, чудовисько!

Навряд чи їй це допомогло б, у партері я все таки сильніший буду, але у долі, як завжди, свої плани. Що вона не забарилася довести, використовуючи для цього дверний дзвінок.

— Дзинь! Дзинь!

— Блін… Ніякого особистого життя… — невдоволено сопучи злізаю з ліжка, кутаюся в халат і тупаю до передпокою. — Хто?

— Михайле! Михайле Йосиповичу! Це Світлана... Мама Ліди! Відкрийте, будь ласка!

Судячи з великої кількості слів і напруженого голосу, у сусідів знову щось трапилося.

— Секунду… — поправляю халат, тугіше затягую пояс. Відкриваю.

— Вечір добрий…

— Що? — кліпає віями Світлана. — А, так… Не знаю… Ліда зникла.

— В сенсі? — роблю крок назад, запрошуючи увійти. Але жінка натомість чіпляється в мій рукав і тягне за собою.

— Вона пішла до подруги. Ще засвітла. Сказала, скоро повернеться. А вже ніч. Комендантська година.

— То подзвоніть їй…

— Дзвоню. Абонент недоступний. Михайле… Допоможіть… будь ласка.

— Звичайно. Але як?

— Я адресу однокласниці дам. А ви сходіть, перевірте. Тут недалеко. На проспекті. Я б сама збігала... та боюся розминуться. Раптом я туди, а вона повернеться? — швидко заторохтіла сусідка. — І ще ця комендантська година. Якщо затримають, то поки розбиратися будуть, я взагалі збожеволію від невідомості. А ви — поважний, солідний чоловік. Вас навіть не зупинять… Будь ласка.

— Добре, добре… — притримав я схвильовану жінку, що не полишала спроби витягнути мене на сходову клітку. — Світлано, я все зрозумів. Ти тільки заспокойся. І дозволь мені одягтися. Не в халаті ж іти? Хоч і тепло, а патруль не зрозуміє.

— Ой! Вибач… — сусідка нарешті відпустила мій рукав. — Щось я зовсім божеволію. Все через цей проклятий Місяць. Постійно якась тривога на душі. Наче ось-ось щось жахливе має статися. Чи вже сталося? — молода жінка звела на мене заплакані очі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 43 44 45 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тіні червоного місяця, Кулик Степан», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тіні червоного місяця, Кулик Степан"