Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Найкращий сищик імперії на Великій війні 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на Великій війні"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Найкращий сищик імперії на Великій війні" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 164
Перейти на сторінку:
мені дещо розповів, але я вирішив, що переповнений вагон солдатів — не найкраще місце, щоб переповідати нашу з ним розмову, яка була досить цікавою.

— Не можу стверджувати напевно, але в мене є одна версія. — Лікар подивився на мене.

— Яка саме?

— Втрата зору відбувається у мить статевого потягу до Орини.

— Це як?

— Людина, чоловік, відчуває хіть, бажання злягтися з Ориною, — і тоді сліпне.

— Що? Не може бути!

— Може, Іване Карповичу, може! Подивіться на факти! Жінки майже не сліпнуть від Орини, що й зрозуміло, бо жінки не відчувають до неї бажання!

— Але є якісь дві дами, я їх сам бачив...

— Ви чуло щось про сапфізм?

— Про сапфір? — перепитав я.

— Ні, про сапфізм.

— Що це таке?

— Це коли жінки кохають жінок.

— Жінки жінок? Як це? — нічого не зрозумів я. — Ще про содомітів чув, а...

— Те саме трапляється і в жінок, тільки значно рідше. Так от, ті дві постраждалі були сапфістками, зажадали Орину і осліпли.

— Але є чоловіки, які...

— Які не осліпли? Тут теж усе просто. Ці чоловіки не відчули бажання до Орини. Зважаючи на її красу, це могло бути лише у випадку, якщо чоловік зовсім не має статевого бажання або бажання щодо жінок.

— Тобто всі, хто не осліп, — або мерини, або содоміти?

— Так. Я провів огляди чотирьох чоловік, які бачили Орину і не осліпли. В одному випадку була тяжка травма таза, яка позбавила людину статевих хвилювань, у трьох інших були содоміти. Ще не сліпнуть діти, бо в них до певного віку немає статевих бажань. Та тільки хлопчики починають дорослішати, вони сліпнуть. У Пищиках хлопці починають сліпнути з десяти років, і вже в чотирнадцять кількість сліпих серед підлітків становить майже сто відсотків. Сільські діти рано дорослішають.

— Тобто, щоб осліпнути, треба бачити Орину і зажадати її?

— Так, Іване Карповичу.

— А як вона приваблює? І до осліплення, і після? Чому чоловіки лізуть до неї, наче п’яниці до пляшки? Всі ж бачать сліпих, але спочатку сподіваються, що якось цього уникнуть, потім сліпнуть і оселяються у Пищиках?

— Ось тут, Іване Карповичу, в мене навіть версій немає. Я робив досліди зі своїм пацієнтом, тим більше, що його батьки мали можливість оплатити мою цікавість. Я садовив його в глибокі підвали, оббиті залізом. На випадок, якщо зв’язок з Ориною здійснювався за допомогою чогось схожого на радіо. Я хотів перебити цей зв’язок, але нічого не вийшло, бо, здається, Орина була в голові пацієнта. Викарбувана в його свідомості. До речі, один зі сліпців, якого батьки теж не відпускали в Пищики, втік і попав у Харкові під трамвай. Я домігся дозволу проводити розтин загиблого. Уважно вивчив усі внутрішні органи в пошуках якихось патологій. Нічого не знайшов, окрім збільшеної печінки, але це через те, що батьки намагалися перемогти Орину за допомогою зеленого змія. Також я уважно вивчив мозок. Через отримані травми хлопця все одно ховали б у закритій труні, тож я міг провести трепанацію. І не знайшов нічого вартого уваги. Звичайний мозок, жодних сенсацій. Потім був іще один загиблий сліпець — і там так само. Я опустив руки. Не знаю, як розгадати цю загадку, Іване Карповичу.

Я тільки очі почервонілі потер. Вони в мене кілька місяців боліли, і дуже мені хотілося до тих Пищиків повернутися. До того доходило, що на ніч наказував я себе у кайдани брати, аби не побіг бозна-куди. Страшна річ та Орина. Наче на мотузці мене тягнула, хоч я її і не бачив же зовсім через сльози. Але все одно мурижило мене добряче. Лише коли відчув, що трохи відпустило, то заїхав до клієнта, якому вручив детальну доповідь про виконану роботу. Замовник почитав доповідь і подивився на мене.

— Це все правда? — він був украй розгублений.

— Все до останнього слова, — кивнув я. — Ви б могли поїхати і самі подивитися, але я не радив би. Бо станете одним зі сліпців. Я ледь-ледь у ту халепу не втрапив, хоч я, досвідчена людина, і думав, що силу маю. Але ще б трохи, і зламало мене.

— Про цей жах треба доповісти уряду!

— Думаю, що вам це зробити зручніше. Тільки будьте готові до того, що вас сприймуть за божевільного, а то й за баламута, — попередив я, бо знав, що начальство любить переможні реляції, а не звістки про якісь непорядки.

— Але це не можна так залишити! — скрикнув чиновник.

— Ви вчините так, як вважатимете за потрібне, — сказав я.

На цьому ми розсталися, пан повернувся до Петербурга, а я на хутір. Хоча зазвичай сплю міцно, але кілька разів мені потім снилося, що хотів я розплющити очі, розумів, що зараз побачу Орину, осліпну, але все одно розплющував, бо нічого не міг із собою вдіяти. Кожного разу прокидався з криком і в холодному поті.

— Це й не дивно, Іване Карповичу! Отаке пережити! То що з тією Ориною стало? Невже і далі людей сліпить? — спитали хлопці.

— Ні. Десь за місяць до початку війни в столиці звернули увагу на цю проблему, бо побоювалися, що Орину можуть викрасти німці і використати для масового осліплення наших військ. Самі розумієте: постав її на плац перед дивізією — і в одну мить дивізія перетвориться на натовп сліпих. Ніяка зброя з нею не зрівняється. Орину спробували вивезти кудись аж за Урал. Але сліпці цьому завадили. Життя без своєї красуні вони не уявляли, стали стіною і не дали пробитися до хати цілому козацькому ескадрону. Тут іще й сама Орина вийшла і осліпила козаків. У справу кинули цілий піхотний полк, який оточив Пищики і почав наступ. Здолати сліпих та неозброєних людей було неважко, але от коли Орина вийшла, то осліпла ціла рота з офіцерами. Командир полку наказав відступити і попросив наказів із Петербурга. Там не дуже розібралися, що відбувається, подумали, що рота не осліпла, а перейшла на бік Орини, і наказали знищити бунтівників за допомогою артилерії. Прикріплена до полку артилерійська батарея півгодини розстрілювала ковальську хату, не залишивши від неї нічого. Потім постраждалу частину села зовсім знесли і розорали під поле, сліпих вивезли, і якщо ви приїдете у Пищики, то не побачите нічого незвичайного. Хіба що панотець там досі сліпий.

1 ... 43 44 45 ... 164
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на Великій війні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на Великій війні"