Читати книгу - "Ельф знахарці не товариш. Або квест з сюрпризом, Джуні Салем"

З боку, мабуть, видовище шалене, я б теж поспостерігала за учасницями, стоячи десь у натовпі. Але така вже моя нещасна доля, що доводиться займати головне місце в ряду дівчат, що зібрались для ритуалу очищення. Всі - в яскравих сукнях вогняних відтінків, всі в прикрасах, які виблискують наче маленькі зірочки, але в вінку з Амортенції тільки я. Велика честь для вчорашньої офіціантки, яка тільки й хотіла, що трохи розважитись з друзями. 

Десь я читала, що зараз є така послуга - з попелу померлого можна зробити штучний діамант. Може попросити Андріла, щоб передав жменьку моїм рідним? Кидаю на нього погляд - стоїть, склавши руки, як ні в чому не бувало, навіть посміхається. Добре, хоч не разом з Міріель, то та б вже почала зворотний відлік. Поки ми наближаємось до доріжки з розжареного вугілля, в мене вже починає палати оголена шкіра і обличчя, аж раптом поряд опиняється факір та кладе мені руку на маківку, щось промовляючи. Господи, може хоч гріхи мої відпустили? Отой вазон, що я розгепала в Червоному куточку в п’ятому класі, підроблену оцінку по технології, що сама собі поставила в журнал за екзамен, трохи брехні батькам, які зі мною пуд солі з’їли. 

Родичі Афіфе та її нареченого вишикувались обабіч доріжки з вугілля і я, затамувавши подих, скидаю бабуші, щоб зробити перший крок, а далі… Досі я вважала, що Андріл навіював мені найяскравіші сни наяву, але йому таке не під силу, це точно! Я ступаю спочатку обережно, а потім все швидше, але не відчуваю болю чи печії - взагалі нічого!    

Поділ сукні торкається розпечених камінців, але теж не спалахує, бачу тільки марево, наче знову знаходжусь десь біля порталу в інший світ. Чи так воно і є?

Раптово моя здогадка отримає підтвердження, бо здається, що полум’я спалахує, а в ньому тут і там з’являються силуети жінок, створені з вогню. Вони танцюють, кружляють і я чую їхні співи. Ці створіння неймовірно гарні, таких неземних спокусливих красунь важко навіть уявити, але жодна з них не може до мене доторкнутися. Бачу, як по черзі вони простягають руку, але їх наче щось зупиняє і тепер в повітрі звучить сміх. Я теж піддаюся спільним веселощам, мені так легко, наче не по вугіллю йду, а по теплим хмарам.  

Поряд Афіфе, що теж стає легкою, наче пелюсток квітки, якою грається вітерець, вона сміється, розкидає руки і танцює разом з полум’яними подружками, які стискають своє коло все щільніше, підступають ближче, доки раптово не зникають. Не знаю, скільки це продовжувалось, може хвилину, а може цілу ніч, але пробудження мене лякає. Виявляється, в разом з нареченою та її подружками стою вже на вугіллі, а на м’якій травичці по той бік вогняної доріжки. Небо наді мною темне і всипане зірками, а поряд тільки селяни, що зібрались за свято.

-Що це було? - говорити не можу, тому тільки шепочу, намагаючись стримати тремтіння.

-Духи Агні! - весело відповідає Афіфе. - Полум’яні спокусниці, хіба ти про них не чула? Якщо хтось з дівчат вже втратив цноту, вони забирають її до себе, щоб дівчина могла вічно веселитися та насолоджуватись. 

- Ти ж не хочеш сказати, що бідна згорить і стане духом, якщо вже встигла… ну те, про що ти казала? 

-Буває і так, але частіше Полум’яниці її просто обпікають, отже всі будуть про це знати

-І що далі?

 -Тоді їй доведеться піти в храм і стати жрицею. 

Вирішую не питати, чим займаються жриці Агні, мабуть, саме тим, що сказала Афіфе - насолоджуються життям і дарують чоловікам радість. Може це й не так погано, заміж, звичайно більше не візьмуть, але то точно краще ніж виганяти з дому, як це навіть у нас дехто робить. Мене охоплює нестримне бажання подивитись на власні ноги. Роблю це максимально непомітно, але вражена від цього ніскільки не менше. Ніяких слідів на ступнях, але ж точно бачила, як іскри з-під п’яток вилітали!

Серед нас немає жодної майбутньої жриці, а мене вже обіймають і тягнуть кудись в натовп, де несамовиті веселощі продовжуються. Щоб хоч якось відбутися він нових чудових пропозицій, вигадую, що дуже хочу пити і тікаю під тінь шатра, де нікого зараз немає. Бачила так величезний глек з холодним лимонадом, виготовленим з якихось кисленьких місцевих ягід.

Коли вже простягаю руку до кухля, за спиною виростає чиясь тінь і я аж підскакую, бо тут можна чекати чого завгодно. 

-Ти була неперевершена! - Андріл забирає в мене глечик, наливає дві кружки і одну з них віддає мені. Тут теж явно якісь чари, бо надворі стоїть спека, а напій наче з холодильника. 

-Точно! Афіфе мені розповіла, чим це могло закінчитися, виявляється опіки на п’ятах - то не найгірше. В мене був реальний шанс весело провести залишок життя в найближчому храмі, чи куди тут відправляють жриць кохання? 

-Тебе б туди не взяли, - спокійно заявляє ельф і робить ковток, підбурюючи мене приєднатися. 

Лимонад нарешті мене освіжає,  в нього такий дивний присмак, наче холодить і одночасно зігріває. Треба буде дізнатись, з чого його готують, може в нас теж ростуть такі диво-ягоди, було б непогано спробувати, хоча, про що це я… Ми наче говорили про цікавіші речі.

-З цього місця ще раз і детальніше. Чому ти сказав мені, що на нас тут чекає? Хотів зробити сюрприз? Чи цікаво було подивитись, як лежу з перев’язаними ногами?

-Тобі нічого не загрожувало, бо це не справжнє полум’я. Але воно дійсно може обпекти, якщо ти знаєш, що трохи поспішила радіти життю до весілля, - він сідає просто на край стола і бере мене за руку, притягуючи до себе. - Ходи сюди, поправлю твій вінок. 

Андріл повертає мою “корону” з Амортенції на місце і заправляє одне пасмо за вухо. Рухи в нього такі ніжні, а погляд зелених очей такий багатозначний, що мене одразу охоплює хвилювання. Підіймаю голову і губи самі тягнуться назустріч його губам, просто наслання якесь! Він майже торкається мене поцілунком, але в останню мить чую гарячий шепіт: