Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Поміж сірих сутінків 📚 - Українською

Читати книгу - "Поміж сірих сутінків"

368
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Поміж сірих сутінків" автора Рута Шепетіс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 65
Перейти на сторінку:
class="p1">Почулися кроки. Хтось пройшов мимо. Андрюс затулив мене.

Він поклав мішок на сніг і простяг руки до теки. Я відсунулася від нього й відкрила її. Руки в мене тремтіли. Там були фотографії нашої сім’ї, якісь папери. Серце в мене впало. Усе було написано по-російськи. Я подивилася на Андрюса. Він вихопив у мене теку.

– Ну будь ласка, – благала я. – Скажи, що там написано.

– Ти справді тільки про себе думаєш – чи просто така дурна?! Вони ж і тебе, і твоїх повбивають! – сказав він.

– Ні! – я схопила його з руку. – Ну будь ласка, Андрюсе. Може, тут сказано, де мій батько, і його можна буде знайти. Ти чув його там, у потязі. Я можу зробити так, щоб він нас знайшов. Я змогла б передати йому свої малюнки. Мені просто треба знати, де він. Я… я знаю, ти мене можеш зрозуміти.

Він подивився на мене і відкрив теку.

– Я не так уже гарно читаю російською, – він швидко проглядав сторінки.

– Ну, що там?

– Студенти в Академії… – він озирнувся через плече.

– Написано «художниця». Це ти. Твій батько… – він показав пальцем якесь слово.

– Так, що?

– Місцеперебування.

Я присунулася до Андрюса:

– Яке? Де?

– Красноярськ. В’язниця.

– Тато в Красноярську? – я згадала, як позначала Красноярськ на мапі для НКВД.

– Гадаю, це слово означає «злочин» чи «обвинувачення», – він показав щось на сторінці. – Тут сказано, що твій батько…

– Що?

– Не знаю цього слова, – прошепотів Андрюс. Він захлопнув теку й сунув собі під полу.

– А що там іще сказано?

– Та це і все.

– А ти зможеш дізнатися, що означає оте слово? Яке про тата написане?

– А якщо мене з оцим спіймають? – спитав Андрюс; раптово в його голосі пролунало обурення.

Якщо його спіймають? Що тоді з ним зроблять?

Він розвернувся й зібрався йти. Я схопила його за одяг.

– Дякую, – сказала йому я. – Дуже-дуже тобі вдячна!

Він кивнув і звільнився з моїх рук.

57

Від харчів мама була просто в захваті. Ми вирішили більшу частину з’їсти одразу, на випадок, якщо енкаведисти надумають забрати їх назад. Консервовані сардини були надзвичайно смачні й вартували невеликої ґулі. Олія від них шовково стелилася на язику.

Мама дала Улюшці картоплину. Запросила її повечеряти з нами. Вона розуміла: менш імовірно, що Улюшка донесе про наші харчі, якщо поїсть їх і сама. Мені дуже не подобалося, що мама ділиться з цією Улюшкою. Ця баба хотіла викинути хворого Йонаса на мороз. Не вагаючись крала в нас. Ніколи не ділилася з нами їжею. Просто на очах у нас їла яйця одне за одним. Але мама наполягала, що ми маємо з нею поділитися.

Мене бентежило, що ж там з Андрюсом, я сподівалася, що він зможе непомітно покласти теку на місце. Але що то було за слово, яке він показував: який «злочин»? Я відмовлялася думати, що тато зробив щось погане. Я міркувала над цим так і сяк. Пані Раскунене працювала в університеті з татом. Її не депортували. Я бачила, як вона визирала з вікна й дивилася, як нас везуть геть. Отже, депортували не всіх, хто працював в університеті. Чому тато? Я хотіла сказати мамі, що тата відправили до Красноярська, але не могла. Вона занадто хвилюватиметься, що він у в’язниці, вона буде сердитися, що я вкрала ту теку. І за Андрюса теж. Я хвилювалася за Андрюса.

Тієї ночі я вирвала ще кілька малюнків з блокнота і сховала до всіх решти за підкладку валізи. У мене залишилося дві сторінки. Олівець завмер над чистим аркушем. Мама і Йонас тихо про щось розмовляли. Я крутила олівець у пальцях. Намалювала комір. Почала сама вимальовуватися змія, вигиналася вгору. Я швидко накидала її.

Наступного дня я побачила Андрюса дорогою з роботи. Вдивляючись у його обличчя, я шукала новин щодо теки. Він кивнув. У мене розпружилися плечі. Повернув. Але чи дізнався, що означає оте слово? Я усміхнулася до нього. Він роздратовано похитав головою, але трохи й усміхнувся.

Я знайшла тонкий, плаский шматок березової кори й принесла в хату. Уночі намалювала по краях на ньому візерунки нашої народної вишивки. Намалювала наш будинок у Каунасі та інші символи Литви. І підписала: «Передати до красноярської в’язниці. З любов’ю від панни Алтай». Додала свій підпис і дату.

– І що я маю з оцим робити? – спитала буркітлива жінка, коли я до неї підійшла.

– Просто дайте будь-кому з литовців, яких побачите в селі, – сказала я. – І попросіть передати далі. Воно має дійти до Красноярська.

Жінка роздивлялася малюнки: литовський герб, Тракайський замок, наш покровитель святий Казимир, лелека – наш національний птах.

– Ось, – сказала я, даючи їй пом’ятий шмат тканини. – Може, комусь із ваших дівчат стане в пригоді ця нижня спідниця. Розумію, що це небагато, але…

– Та лиши цю білизну собі, – сказала буркітлива жінка, не зводячи погляду з моїх малюнків. – Я передам.

58

22 березня. Мій шістнадцятий день народження. Мій забутий день народження. Мама з Йонасом пішли працювати. Ніхто з них про цей день не згадав. А чого я мала чекати – бучного святкування? У нас майже не було чого їсти. Мама все, що могла, повимінювала на марки, щоб писати татові. Мамі я про це нічого казати не буду. Вона буде дуже мучитися, що забула. Місяць тому я їй нагадала про бабусин день народження. Вона кілька днів почувалася винною, каралася: як вона могла забути день народження рідної матері?

Я цілий день складала дрова, уявляючи, як ми б святкували вдома. Мене б привітали в школі. У моїй сім’ї всі б убралися в найкращий одяг. Татків друг нас би сфотографував. Ми б пішли до дорогого ресторану в Каунасі. День був би особливий, незвичайний. Йоана надіслала б мені подарунок.

Я подумала про свій попередній день народження. Тато долучився до нас у ресторані пізно. Я розповіла йому, що Йоана нічого мені не надіслала. Помітила, що від згадки про мою двоюрідну сестру він напружився.

– Мабуть, вона просто зайнята, – сказав він.

Сталін забрав у мене рідний дім і рідного батька. Тепер він забрав у мене день народження. Я поверталася з роботи, ледве тягнучи ноги по снігу. Зупинилася взяти пайку. У черзі стояв Йонас.

– Ходи швидше! – сказав він. – Пані Рімене отримала листа з Литви. І товстого!

– Сьогодні?

– Так! – сказав він. – На барись! У лисого зустрінемося.

Черга просувалася поволі. Я думала про те, як пані Рімене отримала

1 ... 43 44 45 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поміж сірих сутінків», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Поміж сірих сутінків» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Поміж сірих сутінків"