Читати книгу - "Людина у човні, Vladyslav Derda"

Мені варто було забігти до цього малого барчикутресторану де зупинялись усі робочі давідакспреф, щоб потішитись дешевим пивом з фаст-фудом і приютитись в обіймах місцевих дівчат які розводили на гроші й так небагатий роботяг.
Тут полюбляв зависати Кенні мій знайомий і колега п цеху, тому знайшовши його я знайду і Бебіта як й мабуть вже зачекався на мене і лютує що я не виграю йому чергове підприємство.

- Зачекай ми з тобою!

- Краще вам почекати мене тут, я швидко!

- Гаразд! - відповів Біллі.

Музика, сміх, розбиті бакали, пошарпані стіни, барна стійка, що пропахла запахом пива і віскі. Це перше що кидається в очі коли увійдеш у це похмуре приміщення з важким повітрям. Тут давно вже варто зробити хоча б елементарний косметичний ремонт, але схоже усім було байдуже. Музика і алкоголь затуляли слух і розум від світу, що зовні, від усього навколо, що тяжіло в душі. 

Нажаль це місце зі своїми пропозиціями тільки обман, який змушує тимчасово думати що тобі тут добре, і ти в безпеці. Проблеми аж ніяк не могли вирішитися тим щоб провести тут ніч з якоюсь жінкою і перехилити кілька чарок улюбленого алкоголю. Багато моїх колег із заводу зупинялись тут після важкої зміни і шукали втіхи, бувало що навіть лишались на ніч, а потім їх виганяли на вулицю. Та й не тільки їх, багато ще таких же маркітних жителів цього району зходились, щоб знайти собі співрозмовника, який зрозуміє і пригостить випивкою.

Лише увійшовши, я одразу помітив Кенні, що сидів спиною до мене. Він був у компанії кількох чоловіків, яким щось активно і емоційно розповідав з притаманною для нього жестикуляцією. Вони випивали пива і ледь не з відкритим ротом слухали його балачки. Кенні був тим хто вмів занадто добре плести язиком, не дарма він був вустами Бебіта його пронирою і шептуном. Я пристав до барної стійки, щоб не кидатись в очі присутнім людям. 

- Вітаю вас в нашому пабі, чого бажаєте? - запитав мене бармен, образу ж як я наблизився до стійки.

- Я? Мені б просто сік! - відповів я ніяково.

- Сік? - перепитав він поглянувши на мене великими здивованими очима.

- Саме таке, вам не почулось! 

- Який саме, вам сік? - недовірливо перепитав бармен.

- Гранатового! 

- Нажаль є лише брусничний, піде? 

- Дивно, що в такому солідному місці немає великого вибору соків! - це був відвертий сарказм з моєї сторони.

- Ваша правда, але нажаль наша інтелігенція краще бажає гранатової настойки ніж соку! - відповів він з не меншою іронією, а значить з ним можна розмовляти.

Я все дивився в сторону Кенні, який активно продовжував нав'язувати своїм співрозмовникам потрібну інформацію. Розуміючи, що це не просто його співрозмовники, а чергові жертви, мишки яких він хоче привести до лап свого кота, мені було жаль цих людей. Кенні нагадував мені пастку, мишеловку, завдання якої ловити для свого господаря здобич, ось і все. 

- Ваш сік! - він поставив переді мною бірдекель а на нього холодний стакан брусничного соку.

- Дякую, що з мене?

- Сімдесять центів, але якщо їх у вас не має можете не платити за один стакан соку!

- А якщо я захочу чого міцнішого? - посміхнувся я.

- Тоді доведеться платити, але ви навряд чи замовите!

- Ви добрий, нажаль життя несправедливе для добряків!

- Я дозволю собі погодитись з вами! - усміхнувся він.

- Тримайте, за сік, здачі не треба, це за вашу любязність до незнайомця, який потерпав від спраги!

Отримавши гроші він продовжив цікавитись хто ж я такий, що замовляю сок, а не пиво чи ще інші напої.

- Щиро вам дякую!

- Будь ласка! - я зробив кілька ковтків холодного соку.

- Ви не тутешній егеж? 

- Чому ж ні, я тутешній! 

- Не схоже, що ви з наших країв!

- Чому ж? - запитав я, все нишпором поглядаючи в сторону де був Кенні.

- Бо п'єте сік, а не пиво! - зазначив молодик.

- Хіба ж немає тутешніх, які не п'ють пиво?

- Ви звідки приїхали? Тут усі п'ють усе окрім води і соку! Ну хоча он там той чоловічок, теж раніше замовляв сік і вечерю, а зараз вже замовляє пиво. Думаю він скоро замовить і нашу кралечку Валері! - гідно хитнув головою бармен, показуючи, що він знає тут майже все.

- Он як! - поглянув я в бік чоловіка, що сидів з Кенні. - Чому так думаєте?

- Просто він незабаром стане бійцем, одним із тих, що регулярно виходять в клітці і зможе добряче заробляти, тому не стане оюмежувати себе одним лише пивом. А може і вже отримав непоганий аванс! - задумано говорив він протираючи бакал.

- Як його звати цього хлопця? - запитав я дивлячись в їх сторону.

- Того, що наймає бійців? 

- Того, що раніше замовляв лише сік!

- Алісон, колишній боксер, а того що наймає!...

- Кенні! - закінчив я.

Той поглянув на мене здивованим поглядом. Тим часом кілька чоловіків встали і залишили Кенні один на один з Алісоном.