Читати книгу - "Дев'ять кіл Пекла і ти - моя, Артеліна Грудень"

Лісоруб

Я закам'янів... завис... ще раз прокручував почуте... сказане. Не можу збагнути.

Потрібно наздогнати Елю! Куди вона побігла? Потім уже розберуся з усім, головне знайти кароочку.

- Тан, дай їм поговорити. Він так довго її шукав, - рука Малої втримала мене на місці.

Брешу! Не вона, а її слова. Що значить довго шукав? І чому вона так усміхається і зовсім не переймається, що її чоловік побіг за іншою дівчиною.

- Що відбувається? - запитав я єдину людину, яка була явно в курсі подій.

- А ти не знав? Еля тобі нічого не розповіла?

- Що не знав? Що мені не розповіли? Машо!

- Я не впевнена, що можу тоді розкрити її таємницю. Краще тобі самому запитати. Тільки трохи пізніше. Нехай вони поговорять, - взмолилася дівчина.

Я зробив великий ковток вина, майже залпом осушуючи келих, і почав розмірковувати вголос:

- Ти впізнала в Елі ту саму дівчину, яку застала в моїй квартирі. Через яку наші заручини було розірвано. Батько запевняв мене, що все це було підлаштовано твоїм чоловіком. І ти кажеш, що Льоша довго шукав Елю. Коли ти підняла тему події три роки тому, він здогадався, що перед ним та сама дівчина. Але якщо тато правий і її найняли, то чому твій чоловік не впізнав її?

- Тому що наймав не він, - кусаючи губи, відповіла Малятко.

- Значить усе-таки тато мав рацію, - я криво усміхнувся.

У роті стало гірко, а на душі огидно. Замовлення. Я був її замовленням. Руки самі стиснулися в кулаки.

- Усе так і не так одночасно. В Елі просто не було іншого виходу! І взагалі, ти тільки не вдавай із себе постраждалого! Адже ти гуляв від мене цілими днями й ночами безперервно. Просто з різними безіменними дівчатами. Що вона такого жахливого зробила? І хіба вона тебе примушувала до чогось? Ні! Просто ти вперше відповів за свої вчинки і нічого не зійшло з рук!

Мала так розійшлася, захищаючи Елю, що підвищила голос і на нас почали обертатися люди.

- Отже, не гніваєшся на неї?

- Та за що? Я тебе ніколи не любила і впевнена, що шлюб із тобою став би жахливою помилкою. Ти б так і гуляв клубами, пив із хлопцями, розслаблявся з доступними дівчатами і приходив би до мене додому, навіть не намагаючись приховати свій образ життя. А я б почувалася зрадженою, обдуреною, приниженою. Мені б навіть із тобою в одне ліжко після низки всіх тих огидно було б лягати. І дитину такому як ти я б не народила. Так би й страждали.

Я скривився. Машка має рацію. Таким я і був. Таким міг і залишитися. Марнотратником часу, грошей, порожнім пожирачем емоцій. Якби не випадок з Елею, якби в батька залишилася хоч краплина терпіння і він не відправив мене в Канаду, у богом забуте ранчо...

- Може мені ще їй подякувати? І я так і не зрозумів навіщо її шукав Льоша?

- За цим і шукав, щоб сказати спасибі! - гаркнула Маша і натиснула на кнопку виклику офіціанта.

Я й не знав, що Машка вміє гарчати... Телефон задзвонив і дівчина підняла слухавку. Співрозмовник сказав лише кілька фраз, почув у відповідь «добре» і відключився.

- Льоша відвезе Елю додому. Можеш не хвилюватися за неї, а мені він уже викликав таксі.

Викрав із-під носа! Оце так жук! А може, воно й на краще? Напевно, краще все-таки трохи охолонути, перед тим, як розмовляти з Елею...