Читати книгу - "Ідеальний син, Ізмайлова"

"Але він тобі не подобався?"

"Він просто не подобався мені - я навіть не можу сказати чому. Було в ньому щось дуже фальшиве. А ще..."

"Так?"

"У мене є донька. Вона ровесниця Ліама, і вона ходила з ним на деякі заняття. Кілька разів я бачив, як вони розмовляють у коридорі, і це зводило мене з розуму. Дружина казала, що я перегинаю палицю, але, зважаючи на нинішні обставини, здається, що я реагував дуже адекватно".

"То ви щось зробили?"

"..."

"Містере Янг?"

"Я не пишаюся цим..."

"Зараз важливо бути чесним. Життя дівчини може бути під загрозою".

"Гаразд. Якось після уроків я відвів Ліама вбік і сказав, щоб він тримався подалі від моєї доньки".

"І він послухався?"

"Ні. Не зробив. Насправді, він почав проявляти більше інтересу до неї після того, як я йому це сказав. Саме тоді, коли він зрозумів, що я звертаю на нього увагу. Ніби дражнив мене".

"Ну, це не така вже й незвичайна реакція підлітка на авторитет".

"Я також не пишаюся тим, що зігнав своє розчарування на його оцінках. Англійська мова дуже суб'єктивна, і я почав дуже суворо оцінювати його есе. Він перейшов від п'ятірки до трійки".

"Він щось робив з цього приводу?"

"Він скаржився. Але я відмовився змінити його оцінки. Я також сказав Лілі, моїй доньці, що посаджу її під домашній арешт, якщо вона ще раз з ним заговорить".

"І що з того вийшло?"

"Спочатку я думав, що все пройшло успішно. Лілі перестала розмовляти з Ліамом, а він просто з'їв погані оцінки. Я думав, що все скінчилося і з цим покінчено".

"Але це було не так?"

"Очевидно, я не можу довести, що Ліам щось мені зробив".

"Що, на вашу думку, він зробив?"

"Це було в суботу ввечері, близько другої години ночі. Ми з дружиною міцно спали, коли до нас у ліжко залізла наша собака. Вона виблювала все ліжко і розбудила нас. Але як тільки я прокинувся, мені було дуже важко ясно мислити, і ми з дружиною помітили, що у нас розколюється головний біль. Я подзвонив 911 і пішов до кімнати Лілі, щоб перевірити, як вона. Я не міг її розбудити. А потім я знепритомнів у її кімнаті".

"Що сталося?"

"Отруєння чадним газом".

"Але ви прийшли до тями?"

"Так. Дякувати Богу за мою собаку. Ми провели кілька днів у лікарні, але з нами все було гаразд. Але якби Дейзі не розбудила нас, до ранку ми б померли. Всі троє".

"Вони з'ясували, як це сталося?"

"У нашому радіаторі була тріщина. Нібито таке може статися, але у нас відносно новий будинок. Це було, м'яко кажучи, підозріло".

"Хіба у вас не було датчика чадного газу?"

"Так. Це інша справа. Наш детектор був відключений".

"Це трохи підозріло".

"Саме так".

"Ви підозрювали Ліама Каса?"

"Ні. Спочатку ні. Я маю на увазі, що він мені не подобався, але йому було лише тринадцять років. Я навіть не думав, що він знає, що таке чадний газ".

"То що ж змусило вас запідозрити його?"

"Один з моїх сусідів сказав мені і поліції, що бачив дитину, яка скрадалася навколо мого будинку незадовго до того, як це сталося. Я знайшов фотографію Ліама в його шкільних документах, і вони підтвердили, що це був він".

"Чи проводила поліція подальше розслідування?"

"Вони допитали Ліама, але, очевидно, у нього був друг, який жив по сусідству з моїм будинком, і це було його виправданням, чому він був там. Інших доказів того, що він щось зробив, не було. Якщо він і був у моєму будинку, то не залишив жодних слідів".

"Але ви вірите, що це був він?"

"Абсолютно вірю".

"То йому все зійшло з рук?"

"Так".

"Що ви робили далі?"

"Я скажу вам, детективе, є одна річ, яку я зробив".

"Що саме?"

"Я поставив хлопцеві п'ятірку з англійської. Деякі речі не варті того, щоб за них помирати".

Розділ 41

Еріка

По дорозі додому Ліам не промовив жодного слова. Я зробила кілька спроб розговорити його, але він відповідав лише односкладовими фразами. Я хотіла дізнатися, що Лендон сказав йому, коли вони залишилися наодинці. Або, що важливіше, що він сказав Лендону. Чи сказав він адвокату правду?

Яке полегшення виявити, що Ханна в своїй спальні, де ми її залишили, коли повернулися додому. Після того, як зникла Олівія Мерсер, я майже злякалася, що Ханна теж може зникнути. Звичайно, з чого б це? Монстр був у нашій машині.

Як тільки я потрапляю в спальню, я риюся в аптечці в пошуках заспокійливого. Якщо він мені колись і був потрібен, то саме зараз. Я не можу з цим впоратися. Мій син заарештований? Такого не побачиш у багатьох книжках для батьків.

Чорт, де моє заспокійливе?

Його немає в аптечці. Я перебираю пляшечки з "Тайленолом", "Мотрином", "Бенадрилом", потрійним антибіотичним кремом, протигрибковим кремом, лосьйоном для обличчя, лосьйоном для рук, простроченими антибіотиками - Боже, чому у нас стільки лайна в аптечці? Але немає заспокійливого.

І тут мене осяяло. Я запхала пляшечку назад у шухляду тумбочки, коли востаннє брала її. Я хотіла, щоб вони були поруч з ліжком, щоб мати до них легкий доступ, коли наступного разу прокинуся в холодному поту.

Я прямую до тумбочки і відкриваю шухляду. Флакон з пігулками виїжджає вперед, і я відчуваю укол полегшення. Я хапаю пляшечку, відкорковую її і закидаю одну пігулку до рота. Ковтаю до дна.

З шухляди тумбочки я помічаю ще дещо, що