Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

Вона пройшла повз нього до подруг. Люсі досі відновлювала дихання після бігу. Кепліер тим часом заціпеніло стояв на місці, приклавши долоню до носа, з якого краплями стікала кров.

— Заради небес! Що тут відбувається? — втрутився Джон, добігши на місце.

У гуртожитку в хмарі кіптяви періодично проглядалися силуети вогневиків у темно-червоній формі. Хтось з них був більш витривалим, хтось гучно кашляв від диму, але свою роботу вони знали. Полум’я скрізь почало вщухати.

Нарешті Аліса зупинилася біля Марії та Люсі, яка з цікавістю витріщалася на її підвіску.

— Не знаю, чим ти думала, коли йшла до того смолоскипа, але це було ефектно, — промовила Марія, розстібаючи ґудзики свого блакитного піджака.

Алісі навіть не довелося просити.

— А я не думала, — зронила вона, озираючись довкола.

Пожежу вже загасили, та метушня не припинялася.

— Прошу, швидше, — квапила вона подругу, ледь не дрижачи.

Марія стиха засміялася:

— Не хочеш, щоб пів Академії бачили твій бюстгальтер — не треба було лізти під вогонь.

Попри глум, вона все одно пришвидшилася.

— Мені плювати на свій вигляд, просто холодно. От бачила б ти наряди, в яких я виступала в цирку… — Вона взяла піджак. — Дякую.

На мить вони замовкли, дивлячись, як гвардійці виносять з гуртожитку непритомного студента з кафедри заклиначів повітря. До нього на допомогу одразу ж підбігли медики, разом з якими була Джейн. Перевіривши дихання хлопця, дівчина в білому халаті кивнула, і вони завзятіше понесли його до лазарету.

— А чому ти носиш перстень на нитці? — поцікавилася Люсі, коли шум довкола трохи вгамувався.

Аліса знизала плечима та відчужено пояснила:

— Просто так він висів на мені в дитинстві. Це лишилося від батьків.

— Там цікавий візерунок, — повела вона, — здається, фенікс?

Аліса впізнавала цей тон. Вона чула схожий у Генрі, коли він знаходив щось цікаве, що хотів дослідити. Люсі була не менш допитлива. Не чекаючи прямого запитання, Аліса зняла підвіску з шиї та поклала перстень їй на долоню.

— Ще є напис на внутрішній стороні, правда, незрозумілий. Можеш подивитися. Це не кріоландська. Я перевіряла.

Люсі пильно поглянула на вирізьблені символи. Задумалася. Потім покрутила знову на візерунок чарівного птаха і віддала перстень назад. Алісу здивувало, що вона так швидко повернула прикрасу. Генрі б розглядав її, як мінімум, годину.

— Цікаво, — сказала Люсі. — Там написано «Сила належить титанам». Це не кріоландська, а верборська — мова первісних магів. Словники з неї справді складно знайти, але в Академії вони є.

— Ого, я й не знала. — Аліса вкотре поглянула на напис.

— То ти в нас, виходить, титан? — сказала Люсі, злегка посміхнувшись, і одразу ж додала: — Жартую.

Раптом вона задумалася, а чи не здогадується її подруга про силу елементала? Хоча звідки? Аліса ж жодного разу не використовувала в Академії інші стихії. Можливо, Люсі її бачила в цирку? Але ж вона була в масці, а друзям про свої виступи багато не говорила. Найімовірніше, це просто витівки тривоги.

До цього часу пожежу повністю загасили. До Академії дійшли всі викладачі. Зараз вони, вирячивши очі, роздивлялися пошкодження.

— А як багато мертвих мов ти знаєш? — поцікавилася Марія в Люсі. Гарне запитання. Чому Аліса до нього не додумалася?

— Насправді, я їх не знаю, просто часто перекладаю старі книжки і деякі символи запам’ятовуються, — пояснила вона. — Хоча верборська не мертва, а просто видозмінена. Кріоландська дуже нагадує її за звучанням, лише знаки інші.

Консьєрж закінчив огляд будівлі. Директорка одразу ж запитала в нього:

— Як довго займе відновлення?

— Якщо швидкими темпами, думаю, тижні два, не менше. Другий поверх і вище не зачепило, але на першому прогоріло кілька спалень.

— Зрозуміло, що ж, можете починати вже зараз. — Місіс Дараган повернулася до студентів та суворіше продовжила: — Розійдіться. Тут немає нічого надзвичайного. Кімнати відновимо якомога швидше. Гвардійці, чиї спальні постраждали, поки що поживуть на третьому поверсі. Звертайтеся з цього приводу до пані Клавдії.

Потім директорка повернулася, підійшла до Доріана й тихіше запитала:

— Хто влаштував пожежу?

Він схрестив руки на грудях, повернувся в сторону першокурсника та єхидно посміхнувся.

— Кепліер Тенненс, Місіс Дараган.

Вона підняла очі на хлопця й повеліла:

— Кепліере, за мною в кабінет!

Опустивши голову до землі, він витер ніс рукавом і поплентався слідом за директоркою.

— Мінус один. — Доріан зареготав без краплі співчуття.

Алісі захотілося розбити ніс і йому. Раптом директорка зупинилася, наче згадавши про щось, і додала:

— Алісо, ти теж підійди за кілька хвилин.