Читати книгу - "Знак янгола, Надія Містицька"

Забув, як ми дружили в школі? — злегка нахилив голову в бік гість, карі очі з нетерпінням й роздратуванням дивились на чоловіка, що сидів за столом. Той підняв голову й уважно глянув на хлопця. Тільки зараз він помітив, що в кабінет разом з непроханим гостем зайшов ще один світловолосий хлопець, ростом він був трішки нижчим за першого.

– Щось знайоме у вас є, але не можу пригадати, на кого ви схожі, — примружив зелені очі чоловік, відклавши папери в сторону, склавши руки в замок.

–Артем Антонов. Пам’ятаєш? — роздратовано скрипнув він зубами, хлопець, що стояв позаду неприязно свердлив поглядом чоловіка. А він все ніяк не міг згадати де чув це ім’я.

–Ти той самий Антонов, що був улюбленцем всіх дівчат в школі? Якому зрадила сама міс школи? — низьким голосом уточнив чоловік. Темноволосий хлопець невдоволено скривився, неначе з’їв кислий лимон.

–Так, це я, — неохоче погодився він. Чоловік відкинувшись на спинку крісла почав реготати.

– Є розмова до тебе, серйозна, — мовив Артем, підходячи ближче до столу й сів у крісло. Хлопець, що прийшов разом з ним, зробив те саме.

– Ого, навіть так. Про що хочеш поговорити? — чоловік одразу пожвавішав, підвівся зі свого крісла, обійшов стіл, відсунувши папери, він сів на край свого столу.

– Женю, я принесла тобі каву. Відпочинь трохи. Може сходимо пообідаємо? — дівчина без стуку увійшла до кабінету з чашкою кави в руці й підійшовши до чоловіка, простягнула йому чашку. Вона не одразу помітила, що у кабінеті є відвідувачі. Вона була дуже гарною, її світле волосся, було зібране у високий хвіст. Світло-блакитна блузка, кремового кольору спідниця, яка доходила до середини коліна, підкреслювала її струнку фігуру.

– А хто ця дівчина? — поцікавився Артем.

– Моя наречена. Цими вихідними вона стане моєю дружиною, а що? — після цих слів дівчина зніяковіло посміхнулася.

– Мене звуть Христина, а ви хто? — поцікавилася вона.

– Артем. Ми з Євгеном, колись навчалися разом, — відповів хлопець злегка стискаючи простягнуту руку дівчини. — А це мій друг, Максим, — Артем вказав на друга, що сидів ліворуч від нього. Дівчина потисла руку і йому.

– А як же Катя? — здивовано спитав Максим.

– Катя? Яка Катя? — збентежено перепитав Євген.

– Що за Катя? — Христина уважно подивилася на Артема.

– Його колишня, — відрізав той.

– До того ж вона вагітна, вже дванадцять тижнів, — додав Максим.

– Вагітна кажеш, — тихо промовила Христина, зло глянувши на свого нареченого.

– Це якась помилка. Я не знаю ні про яку Катю. Що за жарти у вас, хлопці? — обурився Євген та поставив чашку на стіл.

– Це не жарти. Вона вагітна від тебе, — Артем зі злістю дивився на нього.

– Це можуть бути витівки твоєї колишньої? — припустила Христина.

– Ні, не думаю. Вона два місяці тому вийшла заміж за якогось олігарха. Не думаю, що я їй ще потрібен, — промовляючи цю фразу, він обійшов стіл й стомлено сів у крісло.

– Взагалі-то, ця дівчина моя подруга. І, знаючи її, можу з впевненістю сказати, що в них дійсно щось було. Вона не з тих дівчат, що лізтиме в чужі стосунки й намагатиметься їх зруйнувати. І стосунки на одну ніч її не цікавлять. А отже…

– Він або нею скористався проти її волі, або у них були стосунки, — закінчив Максим.

Христина уважно дивилася на хлопців, іноді переводячи свій підозрілий погляд на Євгена, намагаючись зрозуміти, правду вони говорять чи ні. Хлопець намагався приховати свої емоції, але було щось у його погляді таке, що давало зрозуміти, що хлопці таки мають рацію. Він чудово знав цю дівчину. Але що саме їх пов’язує?

– Тобто поки мене не було, ти в цей час зустрічався з іншою? — роздратовано промовила Христина.

– Ні, люба, це якесь непорозуміння, я впевнений в цьому, — Женя злякано глянув на наречену.

– Не знаю чому, але я їм більше вірю, аніж тобі. Чому ж вона тебе пам’ятає, а ти її — ні? — схиливши голову на бік, вона уважно дивилася на нього.

– Гаразд, так, визнаю, — з досадою промовив хлопець. — У мене були зустрічі з іншими дівчатами, але всі їхні послуги були сплачені, — продовжував виправдовуватися Женя.

– А як же дитина?

– Мені все одно. Нехай робить аборт, — відмахнувся Євген.

– Але ж це твоя дитина, як ти можеш таке говорити? А якби я була вагітна, ти теж мені таке сказав би?

– Я заборонив би тобі робити аборт! — грізно промовив Євген. — Ще раз повторюю, я не знаю жодної Каті! Тож нехай робить, що хоче. Може вона сама все це підлаштувала. Я завидний наречений. Багато дівчат намагаються домогтися моєї уваги, але все марно. У мене є моя кохана жінка. Більше мені ніхто не потрібен, — м’яко посміхався Женя, дивлячись на Христину. Після цих слів погляд дівчини трохи пом’якшав, і її губ торкнулася ледь помітна посмішка. — Усі ті дівчата просто допомагали мені зняти напругу, вибач, — винувато глянув на дівчину Євген.

– Ти все ж таки зрадив мене. Нехай навіть у такий спосіб. Це все одно зрада. Мені начхати, були ті дівчата «нічними метеликами» або в тебе була одна дівчина, і у вас були якісь стосунки з нею, але я не пробачаю зрад! — Христина зі злістю дивилася на Євгена. Від її погляду хлопцю стало ніяково. Якби в кабінеті вони були самі, то він був би вже мертвим. Вона була впевненою у собі дівчиною, знала собі ціну, завжди могла постояти за себе. Коли вона починала злитися — хлопцеві ставало лячно.