Читати книгу - "Азазель"

— Молодчага, Бєлозьоров, молодчага, — похвалив подобрілий генерал. — А цього, з нюхом, представте до нагороди. Нумо, навідаймося до шифрувального. Ходімте, Фандорін, вам же теж цікаво. Потім закінчите, тепер із цим можна не поспішати.

Піднялися на два поверхи, швидко закрокували безкінечним коридором. Повернули за ріг. Назустріч біг чиновник, махав руками.

— Біда, ваше високопревосходительство, біда! Чорнило блідне просто на очах, не зрозуміємо, в чому справа!

Мізинов затюпав уперед, що зовсім не личило його неповороткій статурі; золота канитель на еполетах гойдалася подібно до крилець метелика. Бєлозьоров і Фандорін непоштиво обігнали високе начальство й першими ввірвалися у високі білі двері.

У великій кімнаті, суціль заставленій столами, панував переполох. Із десяток чиновників металися над купами акуратних білих карток, стосиками розкладених по столах. Ераст Петрович схопив одну, побачив ледве помітні письмена, схожі на китайські ієрогліфи. Просто в нього на очах ієрогліфи зникли, і картка зробилася зовсім чистою.

— Що за чортівня! — вигукнув захеканий генерал. — Яке-небудь симпатичне чорнило?

— Боюся, ваше високопревосходительство, все значно гірше, — сказав добродій професорської зовнішності, розглядаючи картку на світло. — Ротмістре, ви говорили, що картотека зберігалася в чомусь на зразок фотографічної комірки?

— Так точно, — шанобливо підтвердив Бєлозьоров.

— А чи не пригадаєте, яке там було освітлення? Не червоний ліхтар?

— Цілком вірно, саме червоний електричний ліхтар.

— Я так і думав. На жаль, Лаврентію Аркадійовичу, картотеку втрачено й відновленню вона не підлягає.

— Як це?! — закип'ятився генерал. — Ні, пане колезький раднику, ви що-небудь придумайте. Ви майстер своєї справи, ви світило…

— Але не чарівник, ваше високопревосходительство. Очевидно, картки оброблено спеціальним розчином і працювати з ними була можливість лише при червоному освітленні. Тепер шар, на якому нанесено письмена, засвічений. Спритно, нічого не скажеш. Я з таким зустрічаюся вперше.

Генерал звів кудлаті брови й погрозливо засопів. У кімнаті зробилося тихо — насувалася буря. Одначе грім так і не прогримів.

— Ходімте, Фандорін, — ослаблим голосом промовив начальник Третього відділення. — Вам треба закінчити роботу.

Два останні записи в шифровці розгадати так і не вдалося — це були відомості, що надійшли останнього дня, тридцятого червня, і Фандорін їх розпізнати не зміг. Надійшов час підбивати підсумки.

Походжаючи по кабінету, втомлений генерал Мізинов роздумував уголос.

— Отже, зберемо хоч те, що маємо. Існує якась інтернаціональна організація з умовною назвою «Азазель». Судячи за кількістю карток, прочитати котрі ми вже ніколи не зможемо, в ній перебуває 3854 члени. Про сорока сімох із них, точніше про сорока п'ятьох, оскільки два записи не розшифровано, ми дещо знаємо. Однак небагато — лише національну належність та становища, що займає. Ні імені, ні віку, ні адреси… Що нам відомо ще? Імена двох покійних азазельців — Канніyґема та Бриллінга. Крім того, в Англії є Амалія Біжецька. Якщо ваш Зуров її не вбив, якщо вона і досі в Англії та якщо її насправді звати саме так… «Азазель» діє агресивно, не зупиняючись перед убивствами, тут явно є якась глобальна мета. Але яка? Це не масони, тому що я сам член масонської ложі, й не з рядових. Гм… Майте на увазі, Фандорін, ви цього не чули.

Ераст Петрович смиренно похнюпився.

— Це не соціалістичний Інтернаціонал, — продовжив Мізинов, — тому що в панів комуністів кишка тонка. Та й не міг Бриллінг бути революціонером — це виключено. Чим би він там потай не займався, та нігілістів мій дорогий помічник ловив усерйоз і вельми успішно. Що ж тоді «Азазелю» треба? Адже це найголовніше! І ніяких зачіпок. Каннінґем мертвий. Бриллінг мертвий. Микола Круг — простий виконавець, пішак. Негідник Пижов мертвий. Усі кінці обрубано… — Лаврентій Аркадійович обурено розвів руками. — Ні, я зовсім нічого не розумію! Я знав Бриллінга понад десять років. Я сам вивів його в люди! Сам знайшов його! Посудіть самі, Фандорін. У той час як я був харківським генерал-губернатором, проводив різноманітні конкурси серед гімназистів і студентів, аби заохотити в молодому поколінні патріотичні почуття та прагнення до корисних перетворень. Мені відрекомендували худого, незграбного юнака, гімназиста випускного класу, автора дуже вправного та пристрасного твору на тему: «Майбутнє Росії». Повірте мені, за духом і біографією це був справжній Ломоносов — без роду і племені, круглий сирота, вивчився на мідяки, склав іспити відразу до сьомого класу гімназії. Чистий самородок! Я взяв над ним шефство, призначив стипендію, влаштував до Петербурзького університету, а потім прийняв до себе на службу й жодного разу про це не пожалкував. Це був кращий із моїх помічників, моя довірена особа! Він зробив блискучу кар'єру, перед ним було відкрито всі шляхи! Який яскравий, парадоксальний розум, яка ініціативність, яка ретельність! Господи, та я збирався дочку за нього віддати! — Генерал ухопився рукою за лоба.

Ераст Петрович, шануючи почуття високого начальства, витримав тактовну паузу й кашлянув.

— Ваше високопревосходительство; я тут подумав… Зачіпок, звичайно, небагато, але все-таки дещо є.

Генерал струснув головою, ніби проганяючи непотрібні спогади, й сів за стіл.

— Слухаю. Говоріть, Фандорін, говоріть. Ніхто краще за вас не знає цю історію.

— Я, власне, ось про що… — Ераст Петрович дивився в список, підкреслюючи щось олівцем. — Тут сорок чотири особи — двох ми не розгадали, а дійсний статський радник, тобто Іван Францович, уже до уваги не береться. З них принаймні вісьмох не так важко вирахувати. Ну посудіть, самі, ваше високопревосходительство. Скільки начальників охорони може бути в бразильського імператора? Або номер 47F — бельгійський директор департаменту, відправлено 11 червня, отримано 15-го. Встановити, хто це, буде легко. Це вже двоє. Третій: номер 549F — віце-адмірал французького флоту, відправлено 15 червня, отримано 17-го. Четвертий: номер 1007F — новоспечений англійський баронет, відправлено 9 червня, отримано 10-го. П'ятий: номер 694F — португальський міністр, відправлено 29 травня, отримано 7 червня.

— Це мимо, — перебив генерал, який слухав із надзвичайною увагою. — В Португалії у травні помінявся уряд, так що всі міністри в кабінеті нові.

— Так? — засмутився Ераст Петрович. — Ну гаразд, значить, вийде не вісім, а сім. Тоді п'ятим американець: номер 852F — заступник голови сенатського комітету, відправлено 10 червня, отримано 28-го, якраз при мені. Шостий: номер 1042F, Туреччина, особистий секретар принца Абдул-Гаміда, відправлено 1 червня, надійшов 20-го.

— Справді? О, це дуже важливо. І саме 1 червня? Так-так. ЗО травня в Туреччині стався переворот, султана Абдул-Азіза скинули, і новий правитель Мідхат-паша посадив на трон Мурада V. А наступного ж дня призначив до Абдул-Гаміда, молодшого брата Мурада, нового секретаря? Скажіть, яка поспішність! Це украй важлива звістка. Чи не має