Читати книгу - "Пентаграма"

– Ясна річ.

– Ага, – сказав Харрі. – Аби у вас щось проти мене було й не виникало спокуси вас виказати.

– Я сказав би це інакше, але суть ти вловив.

– А про що мова? Про контрабанду?

– Зараз я тобі відповісти не можу.

– А звідки тобі знати, раптом я кріт із ОСО?

Волер перегнувся через перила і показав униз:

– Бачиш її, Харрі?

Харрі підійшов до краю майданчика і поглянув на парк. На зеленій траві ще лежали ті, що засмагають.

– У жовтому купальнику, – підказав Волер. – Гарний колір, правда ж?

Усередині в Харрі скрутило, і він різко випростався.

– Ти про нас погано думаєш, – сказав Волер, продовжуючи дивитися вниз. – Ми стежимо за тими, хто потрібний нашій команді. Вона добре тримається, Харрі, але треба їй те саме, що й більшості жінок. Чоловіча турбота, увага. А часу в тебе небагато: такі дами недовго бувають самотніми.

Харрі впустив сигарету, і та полетіла вниз, позначаючи свій шлях шлейфом іскор.

– Учора по всій Східній Норвегії передавали пожежне попередження, – зауважив Волер.

Харрі не відповів, тільки здригнувся, коли співрозмовник поклав руку йому на плече.

– Щоб показати нашу добру волю, я даю тобі два дні. Якщо за цей час відповіді від тебе не буде, пропозиція втрачає силу.

Холе глитнув раз, удруге, намагаючись вимовити одне тільки слово. Але язик не слухався, у роті пересохло гірше, ніж при африканській посусі.

Нарешті у нього вийшло.

– Спасибі.

Беаті Льонн робота подобалася. Подобалася рутина і надійна розміреність. Вона знала, що талановита, і знала, що це знає вся служба криміналістичної експертизи на Кйольберггате, будинок 21. Робота була єдиною важливою складовою її життя – заради неї вона і вставала вранці. Все інше просто заповнювало перерви.

Їй належав верхній поверх будинку в Уппсалі, де вона жила з мамою. Вони прекрасно ладнали одна з одною, а вже батько, поки був живий, і зовсім дрижав над Беатою. Напевно, тому вона і ступила на його стежку – пішла в поліцію. Хобі у неї не було. Хоча вона зустрічалася зі слідчим Халворсеном, сусідом Харрі по кабінету, в неї не було ніякої впевненості в майбутньому їхніх стосунків. У журналі «Вона», щоправда, писали, що такі сумніви природні, тому все ж варто піти на ризик. Але ризик і сумніви Беата не любила. Вона любила свою роботу.

Підлітком вона червоніла від самої думки про те, що хтось про неї думає, і здебільшого шукала різні способи сховатися. Червоніла вона, як і раніше, зате тепер їй було куди сховатися – за брудні цегляні стіни служби експертизи, де годинами можна було в тиші та спокої вивчати відбитки пальців і сліди взуття, звіти з балістики та зіставлення голосів, відеозаписи, аналізи ДНК, крові та фрагменти тканин – нескінченні докази, за допомогою яких розплутувалися складні та гучні справи. Беата зрозуміла, що в її роботі небезпек не так уже багато. Головне – говорити голосно й чітко, прагнути не червоніти, не втрачати обличчя й не соромитися невідомо чому. Кабінет на Кйольберггате став її фортецею, а уніформа – обладунками.

Було вже пів на першу ночі, коли телефонний дзвінок одірвав її від лабораторних звітів по пальцю Лісбет Барлі. На екрані телефону висвітилося «невідомий номер», і серце скажено забилось. Аби тільки не він!

– Беата Льонн.

Він! Його слова звучали, немов різкі удари.

– Чому ти не подзвонила мені щодо відбитків?

Вона на секунду затримала дихання. Потім відповіла:

– Харрі сказав, що передасть тобі.

– Спасибі, передав. Наступного разу інформуй у першу чергу мене. Ясно?

До горла підкотив клубок – Беата не знала, від страху чи від злості.

– Добре.

– Ти ще що-небудь говорила йому, чого не говорила мені?

– Ні. Хіба що про результати дослідження речовини, яку ми виявили під нігтем присланого пальця.

– У Лісбет Барлі? І що ви там знайшли?

– Екскременти.

– Що?

– Лайно! – у роздратуванні підвищила вона голос.

– Мерсі, я в курсі, що таке екскременти. Є припущення, звідки вони?

– Так, – коротко відповіла Беата.

Не дочекавшись продовження, він сказав:

– Поставлю питання інакше. Чиї вони?

– Напевно не знаю, але можу припустити.

– Ах, будьте такі ласкаві…

– У них знайдена кров – імовірно, людина хвора на геморой. Третя група крові. Зустрічається лише у семи відсотків населення. Віллі Барлі зареєстрований як донор. І у нього…

– Ясно. Так який ти робиш висновок?

– Не знаю, – поспішила відповісти Беата.

– Але ти ж знаєш, що анус – ерогенна зона? Чуєш, Беато? Як у жінок, так і у чоловіків. Чи забула?

Беата заплющила очі. Аби він не почав знову. Не треба. Усе давно минуло, і вона вже почала забувати, витісняти це з пам’яті. Але його голос був твердим і гладеньким, як зміїна шкіра.

– Ти вмієш прикидатися дуже правильною дівчинкою, Беато. Мені це подобається. І подобалося, коли ти удавала, що тобі цього не хочеться.

«Ніхто нічого не знає», – подумки переконувала себе вона.

– А у Халворсена так само добре виходить? – вів далі Волер.

– Усе, бувай, – сказала Беата.

У вухах пролунав його сміх. І тоді Беата зрозуміла: сховатися нíкуди і дістати її можуть усюди. Як це сталося з тими трьома жінками, які почувалися в цілковитій безпеці. Тому що немає на світі ні міцних фортець, ні надійних обладунків.

Ейстейн сидів у таксі на Тересес-гате і слухав «Роллінґ Стоунз», коли раптом задзеленчав телефон.

– Таксі Осло, – сказав він в трубку.

– Привіт, Ейстейне. Це Харрі. У тебе в машині хто-небудь є?

– Тільки Мік і Кіт.

– Хто?

– Краща група у світі.

– Ейстейне!

– Га?

– «Стоунз» не краща група у світі. Та і пісню «Wild Horses» написали не Кіт з Міком, а Грем Парсонс.

– Усе це плітки, і ти це знаєш. Бувай…

– Алло? Ейстейне?!

– Скажи мені що-небудь хороше. Швидко.

– «Under My Thumb» дійсно непогана пісня. І в «Exile On Main Street» є цікаві моменти.

– Добре. Чого хотів?

– Допомога потрібна.

– Надворі третя година ночі. Може, поспиш?

– Не можу, – сказав Харрі. – Варто заплющити очі, й одразу так моторошно стає…

– Той самий кошмар, що і раніше?

– Кіно з пекла – повтор на замовлення глядачів.

– Про ліфт?

– Про ліфт. І я щоразу божеволію. Як скоро ти зможеш під’їхати?

– Ох, не подобається мені це, Харрі.

– Коли?

Ейстейн зітхнув:

– Почекай хвилин шість.

Коли Ейстейн піднімався по сходах, Харрі вже натягнув джинси і чекав його в дверях.

Вони сіли у вітальні. Світла не вмикали.

– Пиво буде? – Ейстейн зняв бейсболку з написом «Playstation» і зачесав назад рідкі пітні патли.

Харрі похитав головою.

– Тоді ось, – сказав