Читати книгу - "Гаррі Поттер і фiлософський камiнь"

- Ми тільки хочемо знати, хто такий Ніколас Фламель, більше нічого, - сказала Герміона.

- Ну... хіба ви самі розкажете, щоб ми даремно не морочилися, - схитрував Гаррі. - Ми вже переглянули сотні книжок і ніяк не можемо його розшукати. Ви хоч натякніть нам... Я пам'ятаю, що вже десь бачив це ім'я.

- Я вам нічого не скажу! - рішуче заперечив Геґрід.

- Тоді ми спробуємо знайти його самі, - сказав Рон, і вони рушили до бібліотеки, залишивши невдоволеного Геґріда.

Відколи Геґрід проговорився про Фламеля, вони й справді шукали в книжках згадки про нього, бо як інакше можна було дізнатися, що саме хоче вкрасти Снейп? Але в яких книжках його шукати? Чим так уславився Фламель, щоб потрапити до книжок? Його не було серед «Великих чарівників XX сторіччя» і «Видатних магів сьогодення»; не згадували про нього і в «Найважливіших магічних відкриттях сучасності» і «Дослідженні останніх тенденцій чарівництва». До того ж, звичайно, треба було ще враховувати розміри самої бібліотеки: десятки тисяч книжок, тисячі поличок, сотні вузеньких проходів між стелажами.

Герміона дістала список тем і заголовків, які вирішила перевірити, а Рон пішов уздовж рядів, навмання витягаючи книжки з поличок. Гаррі попрямував до відділу літератури для службового користування. Він уже давно підозрював, що прізвище Фламеля могло бути десь там. На жаль, щоб зазирнути до будь-якої книжки з цього спецфонду, треба було отримати дозвіл, підписаний кимось з учителів, але хто б йому таке підписав? Це були книжки з описами ритуалів могутньої чорної магії, яку у Гоґвортсі ніколи не вивчали, й читати їх могли лише ті старшокласники, які досліджували найвищі рівні захисту від темних мистецтв.

- Чого ти шукаєш тут, хлопче?

- Нічого, - відповів Гаррі.

Бібліотекарка мадам Пінс помахала на нього щіточкою від пилу.

- Тоді краще вимітайся звідси. Іди!..

Шкодуючи, що не встиг чогось вигадати, Гаррі вийшов з бібліотеки. Він уже заздалегідь домовився з Роном і Герміоною, що не варто питати мадам Пінс, де можна знайти якісь згадки про Фламеля. Вона, звичайно, могла б їм допомогти, але існував завеликий ризик, що їх може підслухати Снейп.

Гаррі зачекав у коридорі, щоб довідатися, чи не знайшли чогось Рон і Герміона, хоч і не мав на те великої надії. Зрештою, вони шукали вже два тижні, але мали для цього лише кілька хвилин на перерві, тож не дивно, що й досі нічого не знайшли, їм би дуже хотілося мати більше часу для спокійних пошуків і не чути за плечима нервового сопіння мадам Пінс.

Через п'ять хвилин, заперечно похитуючи головами, вийшли Рон і Герміона, і всі троє пішли обідати.

- Поки я буду на канікулах, ви й далі шукайте, добре? - сказала Герміона. - Коли щось знайдете, пришліть мені сову.

- Ти можеш розпитати про Фламеля в батьків, - порадив Рон. - Ніякого ризику.

- Це правда, ніякого - особливо, коли зважити, що вони в мене зубні лікарі, - усміхнулася Герміона.

Коли почалися канікули, Рон і Гаррі мали досить вільного часу на роздуми про Фламеля. Мали вони у своєму розпорядженні й цілу спальню, та й вітальня була безлюдніша, ніж звичайно, тож вони могли зручно вмощуватися в кріслах біля каміна. Хлопці просиджували там годинами, ласуючи всім, що можна було настромити на виделку й підсмажити, - грінками, булочками, зефіром, - і придумуючи різні способи на те, щоб Мелфоя вигнали зі школи. Такі розмови дуже їх тішили, хоч і були пустими балачками.

Рон, крім того, навчав Гаррі грати в чарівні шахи. Вони нагадували звичайні маґлівські шахи, але всі фігури були живими, і гра скидалася на командування військом під час битви. Ронові шахи були дуже старі й побиті. Як і всі його речі, вони колись належали комусь із його родини, в даному разі - дідусеві. Проте старі фігури мали свої переваги. Рон так добре їх вивчив, що без жодних проблем змушував їх робити все, що забажає.

Гаррі грав шаховими фігурами, які йому позичив Шеймус Фініґан, і вони йому зовсім не корилися. Він ще й грав поганенько, тож фігури постійно давали йому різні поради, збиваючи його з пантелику: «Не став мене туди, ти що, не бачиш - там його кінь? Піди ось ним, цією фігурою можна пожертвувати».

Напередодні Різдва Гаррі лягав у ліжко, уявляючи різні завтрашні страви й забави і зовсім не сподіваючись дарунків. Але, прокинувшись уранці, відразу побачив коло ліжка чималеньку гору пакунків.

- Вітаю з Різдвом! - сонно пробурмотів Рон, коли Гаррі вискочив з ліжка й накинув на себе халат.

- Тебе також! - відповів Гаррі. - Ти бачиш? Я маю дарунки!

- А ти чого сподівався, капусти? - здивувався Рон, повертаючись до своїх пакунків, яких було значно більше, ніж у Гаррі.

Гаррі взяв верхній дарунок. Він був загорнутий у цупкий бурий папір, на якому виднів абияк нашкрябаний напис: «Гаррі від Геґріда». Всередині була грубо обтесана дерев'яна дудка. Геґрід, напевне, сам її вирізав. Гаррі дмухнув - пролунало щось подібне до ухкання сови.

У другому, малесенькому, пакуночку була записка.

«Ми отримали твого листа й посилаємо різдвяний подарунок. Дядько Вернон і тітка Петунія».

До записки була приліплена скотчем монетка в п'ятдесят пенсів.

- Оце любов! - мовив Гаррі.

Рон зацікавився монеткою.

- Дивно! - вигукнув він. - Яка чудернацька форма! Це що, гроші?

- Можеш узяти їх собі, - розсміявся Гаррі, побачивши Ронів подив. - Так, від Геґріда, від тітки з дядьком, а це хто прислав?

- Мені здається, я знаю хто, - сказав, почервонівши Рон, і показав на досить великий пакунок. - Моя мама. Я їй розповів, що ти ні від кого не сподіваєшся дарунків і... Ой, ні-і!.. - простогнав він. - Вона сплела тобі светр фірми Візлі.

Гаррі розірвав папір і побачив там пухнастий яскраво-зелений светр і велику коробку домашнього печива.

- Щороку вона плете нам светри, - бідкався Рон, розпаковуючи свого, - і мій завжди темно-бордовий!

- Яка вона дбайлива! - сказав Гаррі, куштуючи печиво, яке виявилося дуже смачним.

У наступному дарунку також були ласощі - шоколадні жабки від Герміони.

Залишався ще один пакунок. Гаррі підняв його і зважив на руці. Він був легесенький. Гаррі розгорнув. Щось текуче й сріблисто-сіре ковзнуло на підлогу, поблискуючими складками. Ронові аж дух забило.

- Я чув про це, - сказав він стишеним голосом, випустивши з рук