Читати книгу - "Незнайко в Сонячному місті"

— Здрастуйте!

— Здрастуйте, — відповів Незнайко. — Ми з вами, здається, десь уже зустрічалися?

— Як вам не соромно! Невже забули? Адже ви були в нас на фабриці.

— Ах, правда! — вигукнув Незнайко. — Тепер я згадав. Ви Ниточка.

— Правильно, — підтвердила Ниточка. — Давайте посидимо на лавочці. Тут дуже гарно.

Вони сіли на лавочці, й Ниточка сказала:

— А ми не забули вас і часто згадуємо про ваші відвідини. Нам тоді було дуже весело. Пам'ятаєте, як Голочка сказала Клепці: «Ви не кінь і не. в стайні. Іржатимете вдома». Ха-ха-ха! Тепер, як тільки хто-небудь із нас засміється, ми кажемо: «Ви не кінь і не в стайні. Підіть додому, поіржіть, а тоді приходьте знову».

Ниточка й Незнайко весело засміялися.

— Скажіть, вам сподобалось у нашому місті? — запитала Ниточка.

— Дуже сподобалось, — відповів Незнайко. — У вас тут машини всілякі, й кіно, й театри, й магазини, й навіть їдальні. Все у вас є!

— А у вас хіба не так, як у нас?

— Де там! — махнув Незнайко рукою. — У нас, коли захочеш яблучка, то треба спочатку на дерево вилізти; захочеш полунички, то її спершу треба виростити; горішка захочеш — у ліс треба йти. У вас просто: йди в їдальню і їж, чого душа забажає, а в нас попрацюй спочатку, а потім уже їж.

— Але ж і ми працюємо, — заперечила Ниточка. — Одні працюють на полях, городах, інші виробляють усілякі речі на фабриках, а потім кожен бере в магазині, що йому потрібно.

— То вам же допомагають машини працювати, — відповів Незнайко, — а в нас машин нема. І магазинів у нас нема. Ви живете всі спільно, а в нас кожний будиночок — сам по собі. Через це виходить велика плутанина. В нашому будинку, наприклад, є два механіки, але жодного кравця. В іншому якомусь будинку живуть лише кравці й жодного механіка. Якщо вам потрібні, приміром, штани, ви йдете до кравця, але кравець не дасть вам штанів задарма, бо коли почне роздавати всім штани задарма…

— То сам скоро без штанів залишиться! — засміялась Ниточка.

— Гірше! — махнув рукою Незнайко. — Він залишиться не тільки без штанів, але й без харчів, тому що не може ж він шити одяг і водночас добувати харчі!

— Це, звичайно, так, — погодилась Ниточка.

— Отже, ви повинні дати кравцеві за штани, скажімо, грушу, — говорив далі Незнайко. — Та коли кравцеві не потрібна груша, а потрібний, наприклад, стіл, то ви повинні піти до столяра, дати йому грушу за те, що він зробить стола, а потім цей стіл виміняти в кравця на штани. Але тесляр теж може сказати, що йому не потрібна груша, а потрібна сокира. Доведеться вам до коваля плентати. Може трапитись і так, що, коли ви прийдете до тесляра з сокирою, він скаже, що сокира йому вже не потрібна, бо він дістав її в іншому місці. От і залишитесь ви тоді з сокирою замість штанів.

— Так, це справді велика біда! — засміялась Ниточка.

— Біда не в цьому, бо з кожного становища знайдеться вихід, — відповів Незнайко. — У крайньому випадку, друзі не дадуть вам пропасти, і хто-небудь подарує вам штани чи позичить на якийсь час. Біда в тому, що на цьому грунті у деяких коротульок розвивається страшна хвороба — жадібність або скнарість. Такий скнара-коротулька цупить до себе додому все, що під руку потрапляє: що треба й навіть те, чого не треба. У нас є один такий малюк — Пончик. У нього вся кімната завалена всіляким мотлохом. Він гадає, що все це може знадобитись йому для обміну на потрібні речі. Крім того, в нього є дуже багато цінних речей, що могли б комусь пригодитись, а в нього вони лише пилом припадають і псуються. Різних курточок, піджаків — сила-силенна! Самих костюмів штук двадцять, а штанів, напевно, пар п'ятдесят. Усе це в нього звалено на підлозі в купу, і він уже навіть сам не пам'ятає, що в нього там є і чого нема. Деякі коротульки користуються цим. Якщо кому-небудь знадобляться спішно штани або піджак, то кожен може підійти до цієї купи й вибрати, що йому до вподоби, а Пончик навіть не помітить, що річ пропала. Та коли помітить, то тут уже начувайся — зчинить такий галас, хоч з дому тікай!

Ниточка дуже сміялася, слухаючи цю розповідь. Потім обличчя її стало серйозним, і вона сказала:

— Соромно з хворих сміятись! Добре, що в нас ніхто не може захворіти цією страшною хворобою. Для чого нам тримати в себе цілу купу костюмів, якщо будь-коли можна взяти в магазині цілком пристойний костюм! До того ж моди постійно міняються, і якщо костюм вийде з моди, його однаково не одягнеш. До речі, — згадала Ниточка, — де ж ваші друзі — Кнопочка та цей… Сіренький, чи як його?

— Не Сіренький, а Пістрявенький, — поправив Незнайко Ниточку. — Вони пішли з Карасиком у Веселе містечко, а я залишився тут, щоб зіграти з автоматом у шахи.

— Ну й зіграли?

— Зіграв тричі й ні разу. не виграв.

Дізнавшись, що Незнайко грав з великим автоматом, Ниточка сказала, що цей автомат сконструйований шаховим чемпіоном Фігурою, тому обіграти його важко навіть для досвідчених шахістів. Великим досягненням вважається зіграти з ним хоча б у нічию, а тому, хто виграє, надається право грати з чемпіоном Фігурою на першість.

Для таких малодосвідчених гравців, як Незнайко, в Шаховому містечку було багато менш досконалих шахових автоматів. Електронна будова цих машин була простіша, і обіграти їх було значно легше. А, крім того, в багатьох автоматах були зроблені додаткові пристосування для розваги гравців. Так, наприклад, у одного була дуже смішна фізіономія. До того ж він умів шморгати носом і чухати рукою власну потилицю, що було дуже потішно. В другого фізіономія була зроблена з гнучкої пластмаси, й, коли йому щастило зробити вдалий хід, на обличчі в нього з'являлась урочиста посмішка. Як тільки він починав вигравати партію, рот його розтягувався до вух; та коли раптом програвав, то корчив такі страшні гримаси, що неможливо було дивитися без реготу. Був і такий автомат, у якого спалахувала в носі електрична лампочка, від