Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Бронзовий чорт 📚 - Українською

Читати книгу - "Бронзовий чорт"

432
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бронзовий чорт" автора Ростислав Феодосійович Самбук. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 71
Перейти на сторінку:
має від Краусса особливі інструкції.

Головне її завдання – не спускати очей з Іполитова, добитися, щоб він за будь-яку ціну здійснив заплановану акцію. Якщо виявиться боягузом, злякається, зволікатиме, вона має право застосувати навіть зброю, а запідозривши зраду, негайно знищити Іполитова.

І рука в неї не затремтить. Це байдуже, що вона маленька, ніжна й нігті виплекані. Це не зашкодить їй в потрібний момент спокійно розрядити обойму. А якщо Іполитов потрапить до рук чекістів – негайно поінформує Головне управління імперської безпеки, використовуючи тільки їй відомий шифр.

Іполитов підійшов до торшера, задумливо подивився на Сулову. На секунду уявив у цьому кріслі Ніну, ото була б картина, то справді дама-мадама: тоненька й граційна, а ноги довгі й стрункі, не те що Лідчині.

Ну й що з того, що Ніна гестапівка й має браунінг у сумочці? Гестапівка – це навіть добре, своя людина. Бо він хто? Розвідник та диверсант високого класу, навіть найвищого, як сам Отто Скорцені, й недаремно до його послуг розкішні особняки, килими й ванни.

Подивився ще раз на Ліду: здається, він усе ж таки не дуже правий, коли так беззастережно гудить її, – Іполитов рішуче ступив до жінки, підвів з крісла й вимкнув торшер…

Вранці Краусс привів до особняка двох інструкторів. Один, високий, зовсім лисий, безбровий, з червоними, немов після багатоденної пиятики, очима, наморщив шкіру на чолі й назвався:

– Валбіцин.

Іполитов потиснув йому руку без особливої приязні, чомусь Валбіцин не сподобався йому – чи тому, що дивився якось зверхньо, як і належить інструкторові на курсанта, чи тому, що одразу пошукав очима в кімнаті, либонь, пляшку із спиртним і, побачивши в кутку бар, рішуче повернув туди.

Краусс, який знав слабкість Валбіцина, попередив:

– Тільки прошу вас не більше чарки. Ясно? Валбіцин, не відповідаючи, витягнув пляшку коньяку, але налив лише третину склянки, може, трохи більше, й випив, з насолодою заплющивши очі.

«Оце маєш інструктора… – подумав Іполитов. – 3 таким намучишся»,

Краусс, який прочитав докір у його очах, визнав за можливе не церемонитися:

– Гер Валбіцин, – пояснив, – один з наших найкращим спеціалістів по документах. Має ваду: увечері напивається, але вранці після першої чарки рука в нього твердішає – стріляє, як бог, самі переконаєтесь.

Валбіцин не без жалю поставив коньяк до бару й наочно продемонстрував твердість руки: скинув піджак, закотиа рукав і запропонував Іполитову помірятися силою. Але той відмовився, холодно глянувши на інструктора. Нехай не думав про себе високо – кожен робить те, що йому належить, і цей лисий випивака мусить знати своє місце.

Другий інструктор був однолітком Іполитова і навіть схожим на нього. Він поводився скромно, сів у крісло під торшером, де вчора ввечері Сулова демонструвала свої принади, дивився на Іполитова зацікавлено і з симпатією.

– Оберштурмфюрер СС Телле, – представив його Краусс. – Разом з ним ви у деталях складете свою легенду. Точніше, свою і Сулової, бо від ваших легенд, сподіваюсь, ви розумієте це, багато в чому залежить успіх операції.

Іполитов ствердно кивнув. Вони з Крауссом у загальних рисах уже прикинули варіанти легенд. Передбачалось, що він матиме документи майора, який був важко поранений на фронті, потім лікувався в госпіталі й нарешті одержав відпустку для одужання.

Телле усміхнувся якось м'яко й вибачливо, попросив:

– Чи не могли б ви, гер Іполитов, роздягнутися 'до пояса?

– Навіщо? – аж сіпнувся той. – Ви ж не лікар, а мене обстежували найкращі професори, чи не так, Краусс?

Штурмбанфюрер також зиркнув на Телле здивовано, однак той повторив:

– Дуже прошу, роздягніться. До речі, де ваша дружина?

Іполитов тицьнув пальцем у стелю:

– Наводить красу.

Телле схвально кивнув, і Іполитов скинув сорочку та майку. Стояв перед оберштурмфюрером – мускулястий, сильний, не соромився себе, бо знав, що має добру статуру, про це йому казала не одна жінка.

Але Телле оглянув його скептично й примусив повернутися спиною. Похитав головою невдоволено.

– Ви провалилися б із своєю легендою через тиждень, а може, й раніше, – сказав тоном, що виключав заперечення.

– Це чому ж? – щиро здивувався Іполитов. – Ми із штурмбанфюрером Крауссом…

Однак Телле не дав йому доказати.

– В основному легенда мені подобається. Та ось ви, тяжкопоранений майор, ідете до лазпі. В Москві зараз важко з готелями й квартирами. Ванни є далеко не всюди, та й взагалі люди там ходять у лазні. Найфеїненебельніша лазня в Москві, якщо не помиляюсь, Сандуновська?

– Найпопулярніша, – уточнив Іполитов.

– Це не міняє суті справи. Ви йдете до лазні або з якогось іншого приводу роздягаєтесь при сторонній людині, і що ж вона бачить? Розкішне тіло спортсмена без жодної подряпини… у тяжкопораненого…

Краусс аж закрутився на стільці.

– Ну, Телле! – вигукнув. – Ну й голова! Телле подивився на нього холодно.

– Я, штурмбанфюрере, професіонал, – одповів, – розвідник, який мусить передбачити всі ситуації.

– Що ж робити? – розгубився Іполитов.

– Сьогодні ж ляжете до госпіталю. Вам зроблять пластичну операцію, і ваші рани ні в кого не викликатимуть сумніву.

– Але ж це затримає нас! – вихопилося в Краусса.

– Краще затримка на тиждень, ніж провал. Іполитов кивнув: справді, слід передбачити все, та й взагалі кожне відтягування початку операції імпонувало йому: туди, за лінію фронту, він завжди встигне.

– Дружині скажете, що мусите виїхати на віддалений полігон, – мовив Телле. – Для чого їй знати всі подробиці?

– Так, – погодився Іполитов. – А вона нехай поки що попрактикується в роботі на рації.

– Звичайно, – кивнув Краусс, – наші інструктори подбають, щоб мадам не сиділа без діла.

Іполитову не сподобався підтекст, який штурмбанфюрер уклав у слово «мадам» – одна справа, коли він з іронією ставиться до Ліди, але Краусс… Сулова все ж таки його дружина.Мовив твердо, не зводячи очей з штурмбанфюрера:

– Мадам Сулова потребує елементарної поштивості.

– Звичайно, – одразу погодився Краусс: для чого йому сперечатися з цим майбутнім щасливчиком. – Їй будуть створені всі умови.

– Поки ви лежатимете в госпіталі, – сказав Телле, – ми остаточно відшліфуємо всі деталі вашої легенди, а гер Валбіцин підготує належні документи.

– Скільки панові Іполитову доведеться лежати в госпіталі? – уточнив Валбіцин.

– Я ж казав: тиждень.

– За тиждень усе буде готове.

– От і добре.

– Ще кілька днів піде на відшліфування стрільби з «панцеркнакке».

– Тобто через десять днів розпочнемо операцію? – Обличчя Краусса розпливлося в задоволеному усміху. – Я можу доповісти в Берлін?

– Гадаю, не помилитесь.

– Чудово, за цей час і літак перероблять.

Іполитов почав одягатися. Застібав сорочку,

1 ... 43 44 45 ... 71
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бронзовий чорт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бронзовий чорт"