Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Мауглі 📚 - Українською

Читати книгу - "Мауглі"

1 073
0
29.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мауглі" автора Редьярд Джозеф Кіплінг. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 69
Перейти на сторінку:
Раз, двічі і знову! На зарослому озері, де водопій, Олениця підстрибне — і стане як стій, І табун запримітить розвідник малий — Раз, двічі і знову! На світанку самбур ген-ген закричить — Раз, двічі і знову! І розвідник до зграї помчить стрімголов, Бо вовки уже передчувають улов, Вони вистежать, знайдуть, занюхають кров — Раз, двічі і знову! На світанку зграя вовків загарчить — Раз, двічі і знову! Не лишають у Джунглях ці лапи слідів, Очі в темряві бачать таємні ходи, Чуйне вухо почує звірину завжди — Раз, двічі і знову!

У цю хвилину з’явився Каа, розтинаючи воду своєю сяючою, наче прикрашеною коштовним камінням, головою. Він підплив до Мауглі та поклав голову йому на плече. Так, лежачи непорушно, вони відпочивали й насолоджувалися холодною свіжою водою.

— Як тут добре у нас! — сказав Мауглі сонно. — Там, у Людській Зграї, люди вкладаються на свої жорсткі дошки всередині пасток, зроблених з глини, зачиняють всі отвори, щоб не пустити до себе свіже повітря; натягають на голови брудні ковдри і потім всю ніч виспівують носом різних негарних пісень. Набагато краще спати тут, у наших Джунглях.

Цієї миті кобра прослизнула зі скелі вниз до води і сказала:

— Вдалого полювання!

Потім напилася і поплазувала назад.

— Зачекай, — почав Каа, однак раптом заспішив, наче щось пригадав. — Так ти говориш, що Джунглі дають тобі все, що бажаєш? Так, Маленький Брате?

— О, не все, — засміявся Мауглі. — Передусім я б хотів, щоб був новий сильний Шер-Хан, якого я міг би ще раз убити. Тепер я зробив би це власноруч, без допомоги буйволів. Ще в мене було бажання, щоб посеред сезону дощів засяяло сонце і щоб, навпаки, під час літньої спеки сонце закрили грозові хмари. А ще я хотів би ніколи не ходити з порожнім шлунком і щодня вбивати цапа. Замість цапа краще було б убити оленя чи вполювати антилопу. Але те ж відчувають всі у Джунглях.

— І в тебе немає інших бажань, окрім цих? — допитувався величезний пітон.

— Чого ще я можу бажати? Навколо мене Джунглі, а зі мною — милість Джунглів. Що ще є ціннішим між сутінками і світанком?

— А ось кобра говорила… — почав Каа.

— Яка кобра? Адже та, яка щойно тут була, пішла і нічого не сказала. Вона лише полювала.

— Ні, то була інша кобра.

— А хіба ти знаєшся з Отруйним Племенем? Щодо мене, то я завжди обходжу його. Вони носять смерть у своїх передніх зубах, і це недобре. Але про яку кобру ти говориш?

Каа повільно рухався у воді, точно пароплав на морі.

— Це було три-чотири місяці тому. Я полював тоді в Холодній Балці. Це місце ти, певно, пам’ятаєш. Дичина, на яку я полював, із криком промчала повз водойму до тієї будівлі, яку, ти знаєш, я пробив, щоб тебе звільнити. Вона подалася туди і зникла під землею.

— Але ж Народ Холодної Балки не живе в норах, — сказав Мауглі, упевнений, що пітон говорить про мавп.

— Дичина, на яку я тоді полював, не живе в норі — вона лише намагалася заховатися там, — відповів Каа. — Вона побігла в дуже глибоку нору. Але я пішов за нею, спіймав її, з’їв, а потім заснув. Коли я прокинувся, то рушив уперед…

— Під землею?

— Так, під землею. Там я натрапив на Білу Відлогу (білу кобру), яка розповіла мені про речі, яких я зовсім не розумію. Потім вона показала предмети, яких я ще не бачив.

— Що це було? Якась нова дичина? На неї можна полювати? — Мауглі нетерпляче крутився на місці.

— Ні, це була зовсім не дичина, і якби я її з’їв, то, мабуть, зламав би всі зуби. Але Біла Відлога розповіла мені, що люди — причому вона казала це тоном, який свідчив про її прекрасну обізнаність щодо людей — ладні віддати своє життя лише за те, щоб хоч поглянути на всі ці речі.

— Ми подивимось на них, — сказав Мауглі. — Я, можливо, згадаю, що колись був людиною.

— Не поспішай, друже! На все свій час. Там, під землею, я розговорився з Білою Відлогою і розповів про тебе, сказавши, що ти людина. Тоді Біла Відлога мовила (не забувай, що ця кобра така ж стара, як самі Джунглі): «Так, давно я вже не бачила людини. Нехай вона прийде сюди та побачить дивовижні речі! За найменшу з них люди погодилися б віддати життя».

— Не інакше, як якась особлива дичина. І цей Отруйний Народ приховує від нас, де її можна знайти? Вкрай нелюб’язний народ.

— Ні, це не дичина. Це… це… не зможу пояснити тобі, що це.

— Тоді ми разом вирушимо туди. До того ж я ніколи не бачив Білої Відлоги і хочу поглянути на неї, як і на речі, які вона показувала тобі. Що, вона сама убила їх усіх?

— Їх не можна вбити: вони мертві. Вона каже, що є лише сторожем цих речей.

— А! То вона,

1 ... 43 44 45 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мауглі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мауглі"