Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Поеми - т. 4, Франко І. Я. 📚 - Українською

Читати книгу - "Поеми - т. 4, Франко І. Я."

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Поеми - т. 4" автора Франко І. Я.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 106
Перейти на сторінку:
class="p1" style="">Дон-Кіхот був рад тій мові,

Зараз же прикляк покірно

У болото край корита,

Щоб принять удар лицарський.

 

А коршмар дівок покликав,

Ще й приніс якесь книжище -

Давнії якісь рахунки -

Взяв лицарський меч до рук.

 

Ось почав він щось мурчати,

Мов молебень то читає,

Потім викрикнув виразно:

«Гарам баран гукір геп!»

 

При остатнім слові міцно

Затиснув кулак - як гепне

Дон-Кіхота в карк, аж сльози

Бризнули йому з очей.

 

«Сей удар,- коршмар промовив,-

Щоб остатній був! Най згине,

Хто би ще посмів рукою

Вашого карку́ діткнуть!»

 

Потім меч узяв у руку,

Як не лусне Дон-Кіхота

Плазом через плечі - бідний

Дон-Кіхот аж застогнав.

 

«Се плазовання,- коршмар так,-

Най для вас остатнє буде!

Відтепер вам тільки вістрям

Вільно уживать меча!»

 

Церемонія скінчилась;

Встав наш лицар, а коршмар

Приказав дівчатам зброю

Наложить на Дон-Кіхота.

 

Ось одна вложила панцир,

Друга меч приперезала,

Лицар шолом свій насунув,

Став готов, мов страхопуд.

 

Шумно-гучними словами

Дякував він коршмареві,

Дякував обом дівчатам

За лицарськую послугу.

 

Потім, врадуваний дуже,

Сів на свого Росінанта

І, хоть ще ні світ ні зоря,-

Він попер у дальшу путь.

 

VIII

 

 

Хто се, хто се до схід сонця

По дорозі, по безлюдній

Так жене, мов оглашенний?

Га, се славний Дон-Кіхот.

 

Гордість грудь йому розперла:

Він вступив в закон лицарський,

А тепер летить додому

Грошей взять і сорочок.

 

«Ще конечно чури треба!

Може би сусід мій Санчо

Хтів поїхать»,- думав лицар.

Втім «Ай-ай! Ай-ай!» - почув.

 

Крик плачливий і болющий

Доходи́в з ліска праворуч.

«Га, невинність там мордують!» -

Муркнув лицар Дон-Кіхот.

 

Зараз гатьта взяв коняку

Та й в лісок на крик поїхав.

Недалеко й їхать мусив.

Швидко ось що він уздрів:

 

Хлоп сорочку зняв з хлопчини,

Прив’язав його до бука

Та й ременем б’є по плечах,

Аж довкола ляск іде.

 

Б’є та й все приповідає:

«А пильнуй худоби, драбе!»

Хлопець - добрий вже підпасич

Лебедить: «Ой-ой, пустіть!»

 

Як побачив се наш лицар,

Крикнув грізно: «Га, тиране!

Ось ти як невинність мучиш!

Боронись, бо смерть твоя!»

 

Хлоп, уздрівши над собою

Дивовижнеє страшило

На коні, в залізних бляхах,

Думав: «Смерть моя прийшла!»

 

І тривожно відмовляє:

«Пане, се не є невинність,

Се Андрійко, мій підпасич,

Пренедбалий та пустий.

 

Що вже я його благаю

«Ей, пильнуй худоби, сину,

Щоб вовки її не рвали

Або в шкоду щоб не йшла!»

 

Та куди тобі! Щоднини

Все одна бракує штука.

Шкоди наробив без міри -

Мушу розуму повчить».

 

«Пане,- крикнув битий хлопець,-

Мій господар скупиндряга,

Б’є мене, щоб я від нього

Втік зі служби пред часо́м,

 

Щоб мені не заплатити».-

«Брешеш, драбе!» - хлоп озвався.

«Сам ти драб і сам ти брешеш! -

Гримнув грізно Дон-Кіхот.-

 

Зараз відв’яжи хлопчину!»

Хлоп покірливо послухав.

«Зараз заплати біднятку

Все, що винен ти йому!»

 

«Пане, я не маю грошей

Тут у лісі. Най Андрійко

Перейде до мого дому,

Я віддам йому, що слід».

 

«Пане,- злебедів Андрійко,-

В дім його я не покажусь,

Там мене він обезвічить!

Се без серця чоловік!»

 

«Ні, небоже, не посміє

Він піднять на тебе руку,

Я вже зроблю так, що смирно

Все тобі він заплати́ть.

 

Слухай, ти, тиране лютий!

Присягни ось тут на меч мій,

Що даси йому всю плату!» -

«Присягаю»,- рік мужик.

 

«Ну, гляди ж, а як присяги

Не додержиш, то страшенна

Не мине тебе відплата

Із лицарської руки!

 

Бо тоді зо мною справа.

А ти знаєш, хто я? Славний

Лицар Дон-Кіхот з Ламанчі,

На все злеє божий бич!»

 

Се сказавши, лицар гордо

Обернувсь на Росінанті

Та й шлап-шлап поїхав з лісу.

Хлоп глядів, аж він іщез.

 

А тоді сказав до хлопця:

«Ну, ходи сюди, Андрійку!

Ну, ходи сюди, небоже,

Най тобі свій довг сплачу!

 

Вхопив хлопчика за руку,

Прив’язав його до дуба,

Як почне ременем прати -

Ледве в тілі дух лишив.

 

«Ось тобі твоя заплата!

А тепер іди, небоже,

Того лицаря шукати,

Щоб тобі сей біль злизав!»

 

І пішов мужик, а хлопець,

З болю стогнучи, зібрався

В путь, щоб лицаря шукати,

Що мав біль його помстить.

 

Так-то наш преславний лицар

Боронив святу невинність,

Так поборював неправду,

Людську кривду направляв!

 

IX

 

 

«Понад всі дівчата в світі

Ти тепер найщасливіша,

О прекрасна Дульчінеє! -

Бубонів собі під ніс.-

 

Бо ж тобі судила доля

Власть над першим з-між лицарства,

Над преславним Дон-Кіхотом,

Що поборює все зло!» -

 

Так бурчав собі наш лицар,

Плетучись безлюдним шляхом,

Аж нараз напроти нього

Їде купочка людей.

 

Се купці були з Толедо;

Мавританські парасолі

Над собою розіп’яли,

З ними з десять слуг було.

 

Слуги пішки йшли з бичами,

А купці тряслись на мулах.

Звільна, тихо йшла

1 ... 43 44 45 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поеми - т. 4, Франко І. Я.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поеми - т. 4, Франко І. Я."