Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Злочинець, Аманді Хоуп"

– Ти завжди так? - запитала хлопця. - Зі своїми людьми розмовляєш?

Він скорчив зневажливу пику, знизав плечима і, взявши мене за руку, повів у протилежний від потрібного мені бік. Зрозуміла, відповіді на моє запитання не буде. Ну, нічого, ми ще повернемося до цього.

Принц привів мене до поличок, схоже, з дитячою літературою. Книжки були набагато тоншими, зате обкладинки барвистішими.

Тут вони теж відрізнялися красою обробки, як і дорослі. Книги про магію виглядали набагато цікавішими.

- Шануй мені! – заявив наказним порядком його юна високість і заліз на стілець.

«Діточку, а туди ж, командувати! Ні, друже любий, - посміхнулася йому ласкаво. – Зі мною цей номер не пройде».

- Я сюди йшла у своїх справах! - вирішила я нагадати, хто тут старший, присівши поруч. – А ти захотів піти зі мною.

Хлопчик кивнув, але спохмурнів.

- Значить, спочатку я читаю те, що мені потрібно, - сказала тоном суворої вчительки. — Якщо лишиться час, то почитаю щось тобі.

Вираз його обличчя став кислим, ніби зараз почне вередувати. Але наступної хвилини він змінився, схопив якусь книжку з полиці і заявив:

- Одну почитай, і підемо по твоїх справах!

Який упертий, не здається одразу. Гарна якість, тільки мене подібним не візьмеш.

- Ні! - відповіла категорично і почала підніматися. - Спочатку мої справи!

- Гаразд! - швидко погодився його високість, не чекала від нього подібної поступливості.

Тільки, як виявилось, це був хитрий хід. Потім він виліз на стіл, проігнорувавши стільці, і потягся до верхньої полиці за якоюсь книжкою. Причому став на самий краєчок.Підійшла ближче, а то чого доброго впаде, я ж лишуся винна.

Але варто мені наблизитися, як цей шалопай почав висмикувати шпильки з мого волосся, та з такою швидкістю, я не відразу зрозуміла, що відбувається. Мабуть, не вперше робив цей трюк.

Волосся розсипалося по плечах, а я тільки й встигла ахнути.

- Ти що наробив? - схопила його за маленькі, спритні ручки.

- Ух ти! - протягнув тим часом пацан, розглядаючи моє волосся і знову ігноруючи загрозу, що пролунала в моєму голосі. – А на сонці вони виблискують?

Неприховане захоплення, нехай і від такого малюка, було приємне. Але його дії були настільки непередбачувані, що я не знайшлася одразу. Мабуть, маленький принц звик робити те, що хоче і ніхто його не зупиняв.

- Не знаю, - відповіла вже не так сердито, обмірковуючи, як зупинити цього хитрюгу.

Не встигла я розслабитися, як наступне питання його високості знову шокувало.

- А чому вони такі короткі? Ти бігла злочинниця?

- Чому короткі? - здивувалася я.

Моє волосся довжиною трохи нижче плечей, цілком собі нормальна довжина.

- Хочеш, вони будуть довгі-довгі до п'ят?

- Та навіщо мені… - почала я, але зупинилася. - Ти можеш зробити волосся довшим?

- Угу, - промимрив хлопчик. - У мене магія така, можу все, що завгодно виростити. То, які хочеш?

«І таке миле дитя обізвали самотнім, і кинули напризволяще?»

- Ну, - простягла я, давно забувши, навіщо прийшла до бібліотеки. – Можна до пояса чи трохи нижче…

- Добре! – швидко погодився принц радісно, ​​поклав мені свої маленькі долоні на маківку та заплющив очі.Постояв так недовго, потім відкрив і видав:

– Готово!

Простягла руку до голови, повільно обмацуючи результат, з подивом виявляючи, що волосся виросло. Тепер я могла їх бачити без дзеркала, перебираючи в руках довгі пасма.

- О це так! - брязнула я захоплено і присіла від надміру почуттів на стілець.

У житті в мене не було такого волосся, виростало до певної довжини і все, далі кінчики ставали зовсім тонкими і тьмяними, доводилося зрізати. Навіть коли в школі навчалася, віддавала перевагу стрижкам.