Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

- Аин аєо ола ебеесі яшо ін осий аею? - здивувався Рон.

Він так набив рота їжею, що Гаррі здивувався, як Рон узагалі зміг видушити бодай якісь звуки.

- Я перепрошую? - ввічливо перепитав Майже-Безголовий Нік, а ось Герміона подивилася на це з відразою. Рон насилу все проковтнув і знову повторив: - А як він знає, що школа в небезпеці, якщо він простий Капелюх?

- Гадки не маю, - відповів Майже-Безголовий Нік. - Хоч він, звичайно, мешкає в Дамблдоровім кабінеті, тож, мабуть, щось там і підслуховує.

- І він хотів би, щоб усі гуртожитки потоваришували? - Гаррі глянув на слизеринський стіл, де вся увага була прикута до Драко Мелфоя. - Дідька лисого.

- Але ж не можна ставати в позу, - докірливо сказав Нік. - Мирна співпраця - ось у чому вихід. Ми, привиди, також належимо до різних гуртожитків, але підтримуємо приятельські стосунки. Попри конкуренцію між Ґрифіндором та Слизерином, мені ніколи й на думку не спаде встрягати в суперечки з Кривавим Бароном.

- Бо ти його просто боїшся, - усміхнувся Рон.

Майже-Безголовий Нік сприйняв це як страшну образу.

- Боюся? Мене, сера Ніколаса де Мимзі-Порпінґтона, ще ніхто в житті не звинуватив у боягузтві! Шляхетна кров, що тече в моїх жилах...

- Яка кров? - перепитав Рон. - Її в тебе вже нема...

- Це мовний зворот! - роздратувався Майже-Безголовий Нік, а його голова загрозливо захиталася на майже перерубаній шиї. - Я гадаю, що й надалі володію правом вживати будь-які слова та вирази, хоч мені й відмовлено в насолоді їсти й пити! Але я вже цілком звик до недолугих учнівських жартів стосовно моєї смерті! Можу вас запевнити!

- Нік, та він і не думав з тебе сміятися! - виправдовувалася Герміона, люто зиркаючи на Рона.

На жаль, Ронів рот знову був такий набитий, що він зміг видушити з себе лише «О аю еед им иаати», що, на Нікову думку, не вважалося достатнім вибаченням. Він піднявся в повітря, поправив свого капелюха з пір'їнами й поплив на другий край стола, де зупинився між братами Кріві - Коліном та Денісом.

- Дуже гарно, Роне, - скривилася Герміона.

- Що? - обурився Рон, нарешті проковтнувши свою їжу. - Мені вже не можна задати просте запитання?

- Ой, перестань, - роздратовано буркнула Герміона, і після цього вони вже між собою не розмовляли.

Гаррі так звик до їхніх суперечок, що навіть не намагався їх помирити. Вирішив, що краще присвятити час біфштексові та пирогові з м'ясом, а тоді величезній таці його улюблених тістечок з мелясою.

Коли всі учні наїлися й галас у залі знову почав голоснішати, Дамблдор ще раз звівся на ноги. Розмови миттю вщухли і всі повернулися до директора. Гаррі відчував приємну сонливість. Десь нагорі його чекало ліжко зі стовпчиком на кожному розі, неймовірно тепле й м'якеньке...

- А тепер, як ми вже перетравлюємо наш розкішний бенкет, прошу кілька хвилин вашої уваги для звичних оголошень перед початком року, - сказав Дамблдор. - Доводжу до відома першокласників, що учням заборонено відвідувати ліс на території школи - про це не варто забувати і деяким нашим старшокласникам. (Гаррі, Рон і Герміона обмінялися посмішками.)

Містер Філч, наш сторож, попросив мене - вже в чотириста шістдесят друге, згідно з його підрахунками - нагадати вам усім, що в шкільних коридорах не можна користуватися ані чарами, ані деякими іншими речами, величенький перелік яких висить на дверях кабінету містера Філча.

Маємо цього року дві зміни в складі наших учителів. Нам дуже приємно знову привітати професорку Граблі-Планку, котра вестиме уроки догляду за магічними істотами. З великим задоволенням хочу вам також відрекомендувати професорку Амбридж, нашу нову вчительку захисту від темних мистецтв.

Пролунали ввічливі, хоч і не особливо бурхливі оплески, а Гаррі, Рон і Герміона обмінялися переляканими поглядами, бо ж Дамблдор не сказав, як довго викладатиме Граблі-Планка.

Дамблдор вів далі:

- Проби кандидатів у квідичні команди гуртожитків відбудуться...

Він раптом зупинився й допитливо глянув на професорку Амбридж. Та, стоячи, була не набагато вища, ніж сидячи, тож певний час ніхто не розумів, чому замовк Дамблдор - аж доки професорка Амбридж не прокашлялася («гм, гм») - і всі зрозуміли, що вона приготувалася виголосити промову.

Дамблдор розгубився хіба що на мить, а тоді швиденько сів і зацікавлено вдивлявся в професорку Амбридж, мовби тільки й мріяв, щоб її вислухати. Інші вчителі не зуміли так хутко приховати свій подив. Брови професорки Спраут так піднялися, що просто зникли в її розкуйовдженому волоссі, а таких тонких вуст у професорки Макґонеґел Гаррі досі не бачив. Дамблдора ще ніколи не перебивав жоден новий учитель. Багато учнів глузливо посміхалися; ця жінка явно не знала гоґвортських правил поведінки.

- Дякую вам, пане директоре, - самовдоволено усміхнулася професорка Амбридж, - за ці гарні привітальні слова.

Вона мала тоненький, з придихом, голос, наче в маленької дівчинки, а на Гаррі знову накотилася незрозуміла хвиля неприязні. Він відчував відразу до всього, пов'язаного з нею, починаючи з її дурнуватого голосу й закінчуючи пухнастим рожевим джемпером. Вона ще раз легенько прокашлялась («гм, гм») і повела далі.

- Мушу сказати, що дуже приємно повернутися в Гоґвортс! - Вона всміхнулася, показавши гостресенькі зубки. - І побачити навколо такі щасливесенькі дитячі обличчя!

Гаррі озирнувся. Він не помітив жодного щасливого обличчя. Навпаки, всі здавалися трохи здивованими, що до них звертаються, мов до п'ятирічних діток.

- Мені прагнеться чимскоріше з вами всіма познайомитися, і я впевнена, що ми з вами гарнюсінько подружимось!

Учні перезиралися. Дехто ледве стримував посмішку.

- Я згодна на все, аби лиш не довелося позичати в неї джемпера, - прошепотіла Лаванді Парваті, й обидві мовчки затрусилися зі сміху.

Професорка Амбридж ще раз прокашлялася («гм, гм»), та коли заговорила знову, в її голосі вже не було характерного придиху. Тепер він був по-діловому монотонний, ніби вона вивчила цей текст напам'ять.

- Міністерство магії завжди надавало величезного значення освіті молодих чарівниць та чаклунів. Ваші рідкісні вроджені здібності можуть зникнути, якщо їх не розвивати й не відточувати ретельним навчанням. Стародавні й унікальні для магічної громади вміння потрібно передавати з покоління в покоління, щоб не втратити їх назавжди. Скарби магічного знання, зібрані нашими предками, мають охоронятися, поповнюватися і вдосконалюватися тими, чиїм покликанням стала шляхетна професія вчителя.