Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

— Два з половиною місяці, — здивовано сказала Ліїн, зазирнувши до календаря.

На кораблі вона вже два з половиною місяці. І за цей час не особливо наблизилася до імператора, який ночей не спить, бажаючи видати цінну спадкоємницю заміж. Коли весь цей час встиг так швидко пролетіти, вона не могла зрозуміти. Здавалося б, он тільки вчора сиділа замкнена в каюті, милувалася своїм побитим обличчям у дзеркалі і обзивала на всі лади Хашена. А потім звідкись узявся Каяр, колись встигла сходити до Білячого будинку, де поранили капітана. Мелана ще встигла з'явитися. А скільки вже було розмов з нею, в основному веселих. Але все одно часу за відчуттями пройшло зовсім мало. А насправді понад два місяці.

— Який жах, — сказала Ліїн.

Схоже, її ніхто не шукає, або не змогли знайти. Чи шукали, зрозуміли, куди вона поділася, і кинули цю безнадійну справу. І Валада не пустили. Валад дуже цінний маг, на ньому все маскування тримається. Це Ліїн — дрібна чарівниця, у якої здібності трохи вищі за середні, серед тих магів, що засіли на болотах такі іще є.

— Цікаво, а Валад знає, чому вони там засіли? — спитала сама себе дівчина. — Чи йому не сказали? А за мене він переживає? Чи змирився? Або ...

Ліїн зітхнула і заклала за вухо пасмо, що вибилося з зачіски.

Сама вона то згадувала свого світловолосого велетня, то забувала про нього геть-чисто, бо й без того було про що переживати. То хотіла, щоб він її знайшов і врятував, то хотіла, щоб навіть не пробував, бо його могли поранити чи вбити.

Загалом усе було складно. І як було б краще, Ліїн не знала. Хоча й виходити заміж за велінням імператора їй не хотілося, особливо, якщо проклятий браслет так і не знімуть.

— Так, — сказала дзеркалу Ліїн. — Насамперед треба знайти хорошого артефактора та суму, за яку він погодиться зняти цю гидоту. І лише потім вести переговори про заміжжя і присягатися, що поки вона на руці, жодного чоловіка не буде. Чи краще тихо зняти і вдавати, що він все ще на руці? Ні, напевно вчують, хоча… можна ж надіти інший, який можна знімати, коли потрібно. Не дарма ж Велівера стверджував, що є люди, які так ховають свої здібності. Думаю, серед вовків його мами таких багато. Ту ж Мелану побоялися б брати в коханки, якби знали, що вона насправді дуже сильний маг. Так що, так, ідея гарна. Так і вчиню.

Задоволено кивнувши відображенню, Ліїн почала перебирати одяг. Тому що незабаром «Гордість Ловарі» причалить до чергового острова, і там Ліїн та Мелану пригощатимуть цукерками в якійсь знаменитій на половину імперії кондитерській майстерні. Володіли цією майстернею далекі родичі Марка. Тож пригощатиме він і капітан Велівера. І Велівера власне тому, що він так і не віддячив Мелані за своє спасіння, а Ліїн за допомогу. А це погано, як стверджував Марк.

Втім, Мелана сміялася і казала, що донька власниці кондитерської майстерні просто закохана в бравого капітана. Закохатися примудрилася в зовсім сопливому віці, капітан, до речі, тоді теж не вирізнявся мужнім виглядом, але сині очі, густі вії та високий зріст не залишили дівчині шансів на подальше спокійне існування. З тих пір вона всіляко доводила Марка листами і натяками на те, що хоче поговорити з його начальством і віддячити за гарне ставлення до підлеглих. Мабуть, була впевнена, що щойно душечка Юміл її побачить, так одразу ж перейметься, запалає пристрастю і попросить руки.

Мелану це дуже смішило. За її словами, душечка Юміл взагалі перейматися не любив, та й не особливо вмів. Він з раннього дитинства вчився не піддаватися почуттям та поривам. Загалом, шансів у закоханої бідолахи не було. Зате в неї були дуже смачні цукерки, якими вона напевно пригощатиме безкоштовно. І Мелана мала намір об'їстися, а потім ще й набрати з собою, на дуже кругленьку суму. Чого і Ліїн бажала. Тому що дурість має бути покарана, перш ніж спричинить дуже великі неприємності.

Які?

Та мало до чого додумається дівчина, впевнена, що знайшла кохання всього свого життя. Траплялися випадки, що й з дому тікали, а потім опинялися у борделях, серед маркітанток чи серед похованих невідомих трупів. Ще всякі сумнівні зілля купують, травлячи нещасних чоловіків. Із Золотими Туманами зв'язуються. Вибір насправді великий.

Ліїн подумала та погодилася з Меланою. Та й цукерки вона любила. Так що обов'язково наїсться про запас, нехай навіть потім буде погано.

***

На світі дуже багато дуреп. Причому дуреп різноманітних.

Такого висновку дійшла Ліїн після півгодинного сидіння в кондитерській. Закохана родичка Марка за цей час зганьбитись встигла так, як Ліїн би не примудрилася і за пару років, але, мабуть, збиралася й надалі продовжувати в тому ж дусі. Рекорд вона якийсь збиралася побити, мабуть. Або стати зовсім особливою дівчиною, про яку складатимуть пісні та анекдоти. Слави, мабуть, захотілося.

Спочатку ця дурепа відібрала у подавальниці тацю з чаєм і крихітними тістечками. Подавальниця, незважаючи на те, що відбирала дочка господині, віддавати тацю не хотіла і белькотала щось про те, що пані зіпсує свою чудову сукню, але пані і це не зупинило.

Відвоювавши тацю, на очах здивованих відвідувачів кондитерської, сяюча дівчина потягла його до компанії, що тільки-но сіла за стіл. Замовити ця компанія нічого поки не встигла і на тацю, яку дівчина, котра спіткнулася в кінці шляху, з гуркотом впустила на стіл, дивилася з великим подивом. Розлитий чай тим часом потік у бік капітана Велівери, мабуть, у столика був невеликий нахил у той бік. Тістечка, що випали з тарілочок, пом'ялися, намокли і частково розмазалися, являючи собою жалюгідне видовище. Натомість дівчина посміхалася так, наче принесла шедевр, приготовлений своїми руками.

А потім чай дотік до краю столу і почав капати капітанові на коліна.

Чоловік смикнувся, відсунувся, а потім витріщився на дівчину так, як вона того заслуговувала — тобто, як на повну і безпросвітну дурепу.

Дівчина, до її честі, почервоніла, пролепетала вибачення і кинулася на пошуки ганчірки, щоб витерти нещасний стіл, мало не зіткнувшись по дорозі з ще однією подавальницею.