Читати книгу - "Таємничий суперник, Агата Крісті"

— Звісно. Та все ж, як ви напали на її слід? Ми з міс Таппенс гадали, що ви остаточно покинули справу, і все.

— А! — Адвокат метнув на нього блискавичний погляд, а тоді знов повернувся до маніпуляцій зі своїм підборіддям. — Он як ви гадали? Справді? Гм, боже ж мій.

— Але, я так розумію, ми помилилися, — продовжував Джуліус.

— Ну, не знаю, чи варто заходити так далеко, щоб це стверджувати. Але для всіх учасників це, безумовно, удача, що ми спромоглися знайти юну леді.

— Але де вона? — наполегливо спитав Джуліус, чиї думки вже неслися в іншому напрямку. — Я гадав, ви неодмінно привезете її з собою?

— Це навряд чи було б можливо, — похмуро сказав сер Джеймс.

— Чому?

— Тому, що юна леді потрапила в дорожню аварію й має незначні ушкодження голови. Її доправили до лікарні й, коли вона опритомніла, зареєстрували під ім’ям Джейн Фінн. Коли — ах! — я це почув, розпорядився перевести її до будинку одного лікаря — мого друга, і одразу телеграфував вам. Вона знову впала в непритомний стан і відтоді не говорить.

— Травми не серйозні?

— А, лише синець і Одна-дві подряпини. Насправді з медичного погляду це абсурдно легкі ушкодження, щоб спричинити такий стан. Імовірно, її стан можна вважати наслідком психічного шоку для відновлення пам’яті.

— Пам’ять повернулася? — схвильовано скрикнув Джуліус.

Сер Джеймс доволі нетерпляче постукав по столу.

— Без сумніву, містере Гершайммере, якщо вона змогла назвати своє справжнє ім’я. Я гадав, ви збагнули це.

— А вам просто трапилося бути поряд, — докинув Томмі. — Щось трохи схоже на казку?

Але сер Джеймс був надто обачний, щоб втягуватись у перепалку.

— Збіги — цікава штука, — сухо промовив він.

Проте зараз Томмі був упевнений у тому, що раніше лише підозрював. Присутність сера Джеймса в Манчестері була не випадковістю. Анітрохи не збираючись кидати справу, як гадав Джуліус, він якимись власними способами віднайшов зниклу дівчину. Єдине, що спантеличувало Томмі: яка причина всієї цієї секретності? Він вирішив, що це примха адвокатського розуму.

Джуліус заговорив.

— Після вечері, — оголосив він, — я одразу їду побачитися з Джейн.

— Боюся, це неможливо, — заперечив сер Джеймс. — Дуже малоймовірно, що вони дозволять їй приймати відвідувачів о такій порі. Я радив би зробити це завтра вранці, близько десятої.

Джуліус спалахнув. Було в сері Джеймсі щось таке, що завжди підбурювало його до протистояння. Це був конфлікт двох владних особистостей.

— Усе одно, я маю намір поїхати туди сьогодні й перевірити, чи зможу переконати їх порушити дурнуваті правила.

— Це абсолютно марно, містере Гершайммере.

Слова пролунали, наче постріл з пістолета, і Томмі різко підняв очі. Джуліус нервувався і хвилювався. Рука, якою він підніс склянку до рота, злегка трусилась, але очі з викликом тримали погляд сера Джеймса. На мить здалося, що ворожість між ними двома от-от розгориться полум’ям, але врешті-решт Джуліус опустив погляд, переможений.

— Наразі, гадаю, ви тут бос.

—Дякую, — відповів інший. — То домовимось на десяту?

З довершеною невимушеністю він обернувся до Томмі.

— Мушу зізнатися, містере Бересфорде, для мене було неабияким сюрпризом побачити вас тут сьогодні ввечері. Останнє, що я про вас чув, це що ваші друзі глибоко стурбовані вашою долею. Про вас не було звісток кілька днів, і міс Таппенс схильна була думати, що вас спіткали негаразди.

— Так і було, сер! — Томмі посміхнувся своїй згадці. — Ніколи в житті не був у складнішій ситуації.

Відповідаючи на запитання сера Джеймса, він стисло виклав свої пригоди. Коли розповідь добігла кінця, адвокат подивився на нього з новим інтересом.

— Ви чудово виплуталися з халепи, — серйозно сказав він. — Вітаю вас. Ви виявили неабияку винахідливість і чудово зіграли свою роль.

Томмі зашарівся від похвали, від чого його обличчя набуло креветкового відтінку.

— Я не зумів би втекти, якби не ця дівчина, сер.

— Так, — сер Джеймс трохи всміхнувся. — Пощастило вам, що їй трапилося... е-е... мати прихильність до вас.

Томмі хотів було заперечити, але сер Джеймс продовжував:

— Я так гадаю, немає сумніву, що вона одна з банди?

— Боюся, що так, сер. Я подумав: може, вони утримують її силою, але її вчинки з цим не в’яжуться. Бачите, вона повернулася до них, коли могла втекти.

Сер Джеймс замислено кивнув.

— Що вона казала? Якесь побажання, щоб її відправили до Маргарити?

— Так, сер. Гадаю, вона мала на увазі місіс Вандемеєр.

— Вона завжди підписувалася як Рита Вандемеєр. Усі друзі кликали її Ритою. І все ж, гадаю, ця дівчина звикла називати її повним ім’ям. І тієї миті, як вона кликала її, місіс Вандемеєр помирала або вже була мертва! Цікаво! Є кілька моментів, які вражають своєю невизначеністю — наприклад, раптова зміна їхнього ставлення до вас. До речі, в будинку, звісно, сталась облава?

— Так, сер, але вони вшилися.

— Авжеж, — сухо сказав сер Джеймс.

— І жодних доказів не залишили.

— Цікаво... — Адвокат замислено постукав по столу.

Щось у його тоні змусило Томмі підняти голову. Невже очі цього чоловіка побачили щось, до чого їхні були сліпі? Він імпульсивно заговорив:

— Шкода, що вас там не було, сер, під час обшуку будинку!

— Хотів би я там бути, — тихо сказав сер Джеймс. Мить він сидів мовчки. А тоді підняв очі. — А потім? Що ви робили потім?

Мить Томмі приголомшено дивився на нього. А тоді його осяйнуло, що, звісно, адвокат нічого не знає.

— Я забув, що ви не знаєте про Таппенс, — повільно сказав він. Моторошна тривога, на якийсь час забута у хвилюванні від звістки, що нарешті знайшлася Джейн Фінн, знову накрила його.

Адвокат різко поклав ніж і виделку.

— Щось сталося з міс Таппенс? — Його голос лунав вкрай напружено.

— Вона зникла, — сказав Джуліус.

— Коли?

— Тиждень тому.

— Як?

Сер Джеймс буквально вистрілював запитаннями. Томмі й Джуліус по черзі переповіли йому події останнього тижня та свої марні пошуки.

Сер Джеймс одразу перейшов до суті справи.

— Телеграма, підписана вашим ім’ям? Тоді вони достатньо знали про вас обох. Не були впевнені, як багато ви дізнались у тому будинку. Викрадення міс Таппенс — їхній зустрічний крок у відповідь на вашу втечу. Якщо знадобиться, вони