Читати книгу - "Подаруй мені життя, Камілла Рей"

– Я ні на кого не нападала. Він бреше! – відпиралася я.

- Так?! А хто напав на мене з кулаками, мало не побивши до смерті? - почав істерику раптом Маркус.

– Все було не так! Я лише заліпила тобі ляпаса за образи своєї персони. Нападу не було. Подивися на себе. У тебе на обличчі ні подряпини! Тож годі брехати, Маркусе!

- Так, годі! - Вінсент скинув долоню, - Припиніть цей балаган. У зв'язку з цією ситуацією, я видав наказ про ваше усунення на тиждень, міс Тейлор. І ви повинні розуміти, що це позначиться на вашому резюме під час вступу до коледжу. Але ось яка проблема. Батьки цього хлопчика не згодні з подібним покаранням.

- Ми вимагаємо негайного відрахування зі школи цієї дівчинки. Подібні учні не повинні перебувати поряд з моїм сином, - Мелінда втрутилася в розмову.

- Що!? - схопилася моя мама. – Про яке відрахування ви кажете? Цього не буде!

Я вся похолола. Ось і моє безглузде передчуття.

- Моя вам порада, Клер, - випльовуючи кожне слово, Мелінда звернулася до моєї мами, - покажіть дівчинку гарному лікареві. Нехай він вправить їй мізки. Щоб вона більше не кидалася на людей та не погрожувала нікому.

- Це ваш син образив її. Він перший почав, - наїжачилась мама.

- А ви не думали, що мій син сказав Ханні правду. Все як є. Судячи з того відео, я не маю іншої думки з приводу вашої дочки. Пробратися в чужий будинок, та ще й потягнути до своєї кишені дорогоцінні речі. Дуже мило, - глузливо промовила Мелінда.

Мама побіліла від злості.

- Ах, ти ж…

- Панове, панове, заспокойтеся, - закликав директор.

– Знаєте, Меліндо. Вашому синові теж не завадить лікар. Буде дуже чудово, якщо він відучить його ображати порядних дівчат, а за одне, і брехати, – сказала мама.

- Маркус, дуже добрий хлопчик. Я особисто виховувала свого сина. І чудово знаю, що він не посміє брехати. А ось ви пропустили кілька моментів у вихованні вашої доньки. Подивіться відео і самі переконайтеся в тому, що вона переступила межу. Вам пощастило, що Стоуни дуже благородні люди і не висувають звинувачень.

- Може десь я щось і прогавила у вихованні дочки, але ви впустили набагато більше. Я в цьому не сумніваюсь. Не бути хлопцю джентльменом, – хмикнула мама.

Мелінда замовкла, а потім сказала:

- Дівча має бути відраховано. Сьогодні ж! Вона небезпечна, неврівноважена. Їй місце у лікарні, а не серед мирних людей. Це все! - Мелінда гнівно окинула мене поглядом і підвелася з місця. – Скажіть спасибі за те, що ми не подаємо на вас до суду, за напад на нашого хлопчика! Директоре, ви мене зрозуміли. Щоб сьогодні її тут не було! Ходімо, любий, - вона обняла свого сина за плечі і попрямувала до виходу з кабінету. Дерек, важливим кроком потопав слідом. А я раптом помітила на собі підступний погляд Маркуса і легку усмішку, що ковзнула на його обличчі.

Коли двері за ними зачинилися, мама звернулася до Вінсента:

- Ви ж не збираєтесь виганяти мою дочку зі школи?

– Але що я можу? Зрозумійте, я не маю вибору. Їхні побажання – закон! Вони дуже впливові люди у цьому місті. Ви ж знаєте, як влаштований Рівервуд?

Клер кивнула, а він продовжив:

– Я не хочу втратити роботу. Це дуже гарна посада. Я людина проста. Але мені пощастило, і я все ж таки вибився в люди. І втрачати все, що маю через вашу дочку, я не збираюся. У нашому місті є хороші школи, які забезпечать освіту далеко не останнього рівня. Впевнений Ханні там буде чудово.

Очі Клер палали від люті. Вона не вірила у те, що чує.

- І до того ж, у Ханни, крім нападу, є й інші порушення... отже... - директор розвів руками.

Майже всю дорогу додому, ми їхали мовчки.

- Джеймс вчора дзвонив, - я вирішила порушити мовчання.

- Справді? Коли? - зсунула брови мама.

– Коли я йшла додому.

- Ну треба ж! Ще один прогульник! Батько, все спускає йому з рук, – роздратовано каже мама.

Я опускаю погляд на свої пальці рук, зчеплені в замок.

- Як таке могло статися, Ханно? Яка ганьба! Ти навіть місяця не провчилася у цій школі, як тебе вже відрахували! - видихнула мама. - Повірити не можу.

– Це все батьки Маркуса. Якби вони не ... - почала я, але відразу замовкла.

- Так, вони. У такі моменти, я шкодую, що ми не багачі з купою грошей у кишенях, – посміхнулася мені мама.

- Це точно, - усміхаюся у відповідь. - Мені сказали, що тут є чудова школа СільверМун. Так нібито вона називається, - я наморщила лоба, згадуючи назву.

- Хто сказав? - поглянула на мене мама.

– Не важливо, – швидко відповідаю. – Послухай, мамо. У цій школі ... все не задалося в перший же день.

- Про що ти?

- Мені в ній не місце. А СільверМун, гадаю, підійде.

- У СільверМун, гадаєш, буде краще? - вигнула брову мама.