Читати книгу - "Хімера, Julia Shperova"

- Агов, ти куди зібрався?

Френк мовчки вийшов у сусідню кімнату і виніс звідти милиці. Джеймс витріщився на Арош як малеча на Санту, раптом забувши про всі чудасії свого рятівника.

- Трохи свіжого повітря? - посміхнувся Френк, його очі залишалися такими ж серйозними.

Він знайшов для Джеймса халат, допоміг одягтися та встати. Взяв милиці та простяг їх. Джеймс не уявляв звідки взялися такі зміни в поведінці Френка, але сил вибивати з нього правду не було. Хлопець відчував, як сильно паморочиться в голові, а в очах потемніло, але він не видав цієї слабкості.

Джеймс опустив голову додолу, намагаючись подолати нудоту, що накотила, і в цей момент Арош простяг Джеймсу темно-синю бейсболку, що казна-звідки взялася.

- Ось, вдягни.

І вони вийшли із палати.

- Звідки ти тут усе знаєш? - Джеймс запитав це якомога байдуже, але зацікавленості приховати не вдалося.  - Всі ці прольоти та проходи. Ти що, тут наче завсідник? Я мав рацію, і ти все ж таки псих, що втік із місцевого відділення для буйних?

Френк видав таку гримасу, що Джеймс ледь не оступився.

 - Я доволі часто тут буваю. Але мова йдеться не про це.

Вони мовчали весь шлях, поки не дісталися цілі.

Перед Джеймсом відчинилися скляні двері, і він увійшов до зимового саду. Рослини в пластикових горщиках і діжках повністю захопили вільний простір, залишивши лише трохи місця для прогулянок. Листя і гілки упиралися в прозорі стіни, прагнучи вирватися назовні і зайняти ще більше місця. Тут пахло вогкістю та мохом, справжнім лісом і до всього було безлюдно цієї години.

Як добре вдихати свіже повітря, думав Джеймс. Він посміхнувся. Більш-менш свіже. Він обережно опустився на лаву, відчуваючи хворобливу слабкість усім своїм тілом. Арош допоміг йому сісти, притримуючи милиці, після чого вмостився на лаві поряд і сперся ліктями на коліна.

- Ти дивний, - це було навіть не зауваження, а констатація факту. Слова вирвалися у Джеймса, перш ніж він зрозумів, що краще було промовчати.

 - Хіба? - Здивування Арош виглядало натуральним. Він наче не прикидався. - Не помічав за собою раніше. І в чому ж моя дивина проявляється?

Джеймс не стримався і тихенько пирхнув - йому що, доведеться пояснювати очевидне?

- Дай-но подумати. Ти дивишся крізь людей, їх для тебе просто не існує. Усіх ігноруєш. А потім з’являєшся серед білого дня і приписуєш мені паранормальні здібності. Як ти сказав, хто я? Друїд?

Джеймс з безсилою злістю стиснув зуби.

- Голова болить?

- Ні, все нормально, - запевнив Джеймс, відчуваючи, як вивітрюються з крові ліки. Все тіло обурено кричало, вимагаючи повернутися в ліжко. Але Джеймс ще не отримав відповіді і не був готовий залишати все як є.

- Навіщо ти прийшов? - Арош різко підвівся з лави. Його чистий низький голос звучав глухо і різкі слова злітали з губ.

- Брістоуле, за тобою йде полювання. Чому? Чорт його знає. Я думав, ти мені даси відповідь на це запитання. Думаєш, ти прокинувся посеред дороги просто так? Думаєш, що тобі все наснилося? Я вже особисто щонайменше двічі бачив біля тебе істот нашого світу. Світу Тіней. А ти поводишся як останній...

Джеймс стиснув руки в кулаки. Він ледве міг контролювати свій голос.

- Все. Досить. Я вже ситий по горло твоїми нісенітницями. Просто йди звідси, дай мені спокій.

Френсіс Арош завмер, глянув у вічі Джеймса, розвернувся на підборах і вийшов за скляні двері. У той момент Джеймсу здалося, а може й справді, Френк Арош, безстрашний Френкі, байдужий Френкі здригнувся, перш ніж піти.

~~~

Капітан Мур із прихованим жалем зняла усі звинувачення з головного підозрюваного по вбивству в Корваллісі. Джек Мейсон підходив за всіма параметрами, крім одного. Він мав алібі. На момент встановленої смерті його нареченої, Алінель Картер він розмовляв зі своїм босом, Стівеном Брістоулом. До того ж, він не мав жодного зв’язку з іншими вбивствами. Всі дані підтвердилися, і капітан залишилася ні з чим.

По справі Ділейні не було навіть і тієї зачіпки. Родина відмовилася розмовляти з поліцією, а потім ще краще - зовсім зникла. Підозріло? Не те слово. Втім, небіжчик, Артур Ділейні здається і не розмовляв з ними роками. Цікаво, чому це? 

Подвійне вбивство в Філоматі було ще дивнішим. Чоловік загиблої дав всі можливі свідчення, але це нікуди не привело. Ніхто з оточення родини Хейзів не мав мотиву чи засобів. Вони виглядали такими жахливо правильними, що капітан зловила себе кілька разів на думці, що вбила б їх сама.

І це тільки декілька справ. Їх поєднувала блакитна фарба на тілах, яку бачили небагаточисленні свідки, і яка таємничо зникла, варто було відвезти тіла до моргу. І ще мабуть ця підозрювана, Коултон. Її бачили тільки тричі, але Вілла Мур не вірила у співпадіння.