Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Американська єврейська проза, Джеральд Шапіро 📚 - Українською

Читати книгу - "Американська єврейська проза, Джеральд Шапіро"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Американська єврейська проза" автора Джеральд Шапіро. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 154
Перейти на сторінку:
подати йому руку.

«Ласкаво прошу», — сказала Ізабелла, зашарівшись. Вона здавалася щасливою, але, як і раніше, трохи збудженою зустріччю з ним (можливо, це було одне й те саме), й він хотів одразу обійняти її, але не наважився. Бо хоча Фріман сприймав її присутність як певне досягнення, немовби вони вже освідчилися одне одному у коханні, водночас він відчув у ній якусь ніяковість і мимоволі подумав (хоч і відганяв цю думку), що вони ще дуже далекі від кохання або принаймні наближаються до нього крізь якусь туманну таємницю. І Фріман, який часто закохувався, сказав собі: «Доки люди не стали коханцями, вони чужі одне одному».

У розмові він спочатку взяв офіційний тон: «Я вдячний за вашу люб’язну записку. Я з нетерпінням чекав на зустріч із вами».

Вона повернулася у бік палаццо. «Моїх рідних зараз немає. Вони поїхали на весілля на інший острів. Показати вам трохи палац?».

Фрімана ця звістка водночас потішила й розчарувала. Зараз йому не дуже хотілося зустрічатися з її сім’єю, але якби вона його представила рідним, це був би добрий знак.

Вони трохи пройшлися садом, а потім Ізабелла взяла Фрімана за руку й підвела до важких дверей палаццо, побудованого в стилі рококо.

«Що б ви хотіли подивитися?».

Хоча Фріман вже оглядав два поверхи будівлі, бажання бути супроводжуваним нею, так близько, змусило його відповісти: «Все, що ви захочете мені показати».

Вона повела його спочатку до кімнати, де ночував Наполеон. — «Це був не сам Наполеон», — пояснила Ізабелла. «Він ночував на Ізола Белла. Тут міг ночувати його брат Жозеф, а може, Поліна з одним зі своїх коханців. Точно ніхто не знає».

«Он воно що — хитромудра вигадка!» — сказав Фріман.

«Ми часто прикидаємося, — зауважила вона. — Це бідна країна».

Вони ввійшли до головної картинної галереї, де Ізабелла звернула його увагу на Тіціана, Тінторетто, Белліні, від яких у Фрімана перехопило подих. Потім, уже в дверях кімнати, вона повернулася із ніяковою посмішкою й сказала, що більшість картин у галереї — копії.

«Копії?». Фріман був вражений.

«Так, хоча є й кілька непоганих оригіналів ломбардської школи».

«Весь Тіціан — це копії?».

«Весь».

Це трохи засмутило Фрімана. «А скульптури — теж копії?».

«Здебільшого».

У нього витягнулося обличчя.

«Щось не так?».

«Лише те, що я не зміг би відрізнити підробку від оригіналу».

«О, але ж багато копій надзвичайно гарні, — сказала Ізабелла. — Лише фахівець зміг би сказати, що це не оригінали».

«Я гадаю, мені ще треба дуже багато вчитися», — сказав Фріман.

Вона трохи стиснула його руку, і йому стало легше.

Проте гобелени, зауважила Ізабелла, коли вони у вечірніх сутінках проходили довгою залою, увішаною ними, є справжніми та цінними. Фріману вони були не дуже цікаві: довгі, від підлоги до стелі, синьо-зелені полотнини з лісовими сценами, де були зображені пустотливі олені, єдинороги та тигри, хоча на одному гобелені тигр убивав єдинорога. Ізабелла поквапилася проминути це й привела Фрімана до кімнати, де він раніше не був: там висіли гобелени з похмурими сценами з Інферно[67]. Вони зупинилися перед одним із них, із зображенням скорченого прокаженого, з голови до ніг вкритого болячками, які він марно розчісував нігтями — свербіж був його довічною карою.

«Чим він заслужив таку долю?» — поцікавився Фріман.

«Він збрехав, що вміє літати».

«І за це — в пекло?».

Вона не відповіла. Зала стала вже моторошно темною, тож вони її залишили.

З саду, що прилягав до берега, де стояв на якорі пліт, вони дивилися, як вода грає всіма кольорами. Ізабелла майже нічого не говорила про себе (вона доволі часто виглядала замисленою), а Фріман, переймаючись майбутніми складнощами, попри своє переповнене серце теж виявився досить мовчазним. Коли остаточно настала ніч і вийшов місяць, Ізабелла сказала, що на хвилинку відійде, й зникла за кущем. Коли вона з’явилася знову, перед очами Фрімана постало неймовірно приголомшливе видовище оголеної Ізабелли, але перш ніж він встиг сфокусуватися на її квіткоподібних сідницях, вона була вже у воді й пливла до плота. Після болючих роздумів — чи зможе він доплисти так далеко, чи не потоне, — Фріман, у прагненні побачити її всю зблизька (вона сиділа на плоту, підставивши свої груди місячному світлу), скинув свій одяг за кущем, де лежали її делікатні речі, й спустився кам’яними сходинками в теплу воду. Він плив незграбно, з відразою уявляючи собі, як виглядає в її очах: трохи скалічений Аполлон Бельведерський. І весь час йому ввижалося, як він потопає в цьому озері завглибшки дванадцять футів. Чи, може, вона стрибне, щоб його врятувати? Однак, не ризикнеш — не здобудеш, тож він продовжував плескати по воді й дістався плота, навіть не задихнувшись. Як завжди, його побоювання виявилися більшими, ніж підстави для них.

Проте коли він, підтягнувшись, виліз на пліт, то був прикро вражений: Ізабелли там вже не було. Він встиг побачити, як вона промайнула на березі, прудко сховавшись за кущем. Занурившись у похмурі думки, Фріман трохи перепочив і, двічі чхнувши й передчуваючи кепський нежить, стрибнув у воду й поплив назад до острова. Ізабелла, вже одягнена, чекала з рушником. Вона простягла його Фріманові, коли він піднімався сходинками, й забрала після того, як він витерся й одягнувся. Коли він вийшов з-за кущів у своєму бавовняному костюмі, вона запропонувала салямі, прошуто[68], сир, хліб і червоне вино — на великій таці, взятій на кухні. Фріман, спочатку розсерджений тим, як його продинамили на плоту, за вином розслабився й відчув освіжаючу дію купання. Комарі встигли добряче попрацювати, поки він наважився сказати, що кохає її. Ізабелла ніжно його поцілувала, а потім з’явилися Ернесто та Джакоббе й відвезли його назад до Стрези.

Вранці в понеділок Фріман не знаходив собі місця. Він прокинувся в невпинних спогадах, надзвичайно потужних, — здебільшого приємних, але також і прикрих. Вони поглинали його, він поглинав їх. Він відчував, що треба було краще скористатися кожною

1 ... 44 45 46 ... 154
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Американська єврейська проза, Джеральд Шапіро», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Американська єврейська проза, Джеральд Шапіро"