Читати книгу - "Мідь та Золото, Анна Стоун"

Вони прокинулися з першими променями сонця. Поснідавши, Рада з Альбрехтом попрощалися з Вораном Скрамольдом і разом із Богданом пішли гуляти Гарнетом. Насправді вони вирішили показати юнакові декілька заклинань. Після закінчення своєї «місії» у селі, вони мали намір підібрати йому чарівний артефакт.

Коли сонце піднялося вище, Богдан провів їх до будинку подруги Валентини – тієї, з якою він учора розмовляв на площі. Дівчина вміла гадати на картах, це зацікавило Гармонію.

Тіну вони зустріли біля її порога, дівчина сиділа на лавці, підперши щоку рукою.

- Тін, привіт. – махнув їй рукою Богдан.

Дівчина здригнулася, розплющивши сонні очі. Побачивши Гармонію, вона навіть поморгала кілька разів. Вона дуже здивувалася зустрівши приїжджих артистів разом із Богданом.

- Покажи свої карти. - прошепотів хлопець їй на вухо.

- А як же ... - Тіна з побоюванням кинула погляд на Альбрехта.

- Не хвилюйся. Їм можна.

Дівчина, кивнувши, відчинивши двері. Рада помітила, як та дивилася на її друга -з таким захопленням, ніби раптом побачила кумира. Це було не дивно – артисти до них у село ніколи не приїжджали.

- У мене не прибрано. Я не знала, що будуть гості. - Тіна провела їх у свою маленьку кімнатку.

Варто було лише переступити поріг, як Рада з Альбрехтом завмерли від подиву. Те, що в фарбу тут можна було вимазатися, вони помітили відразу. На підлозі, на стільцях, навіть на ліжку валялися баночки, ганчірочки, пензлики. А які малюнки були на стінах!

– Це, фотографія? – прошепотіла Рада.

– Фото, що? – не зрозуміла Тіна.

- Ти це сама намалювала? Та не може такого бути!

- Нічого особливого. Днями не було чим зайнятися. Фарби я роблю сама, пензлики теж. - усміхнулася Тіна, і раптом похмурніла. – Ви хотіли побачити мої карти? Але це прости картинки. Я не гадаю, це ну…

- Все нормально. Ми чарівники. - заспокоїв її Альбрехт, побачивши, як затряслися в неї руки.

- Я теж. Можливо й ти. – усміхнувся Богдан.

Тіна недовірливо зиркнула на нього, але потім все ж дістала карти з-під подушки. Дівчина, попри спроби довести, що це просто картинки, не дала їх у руки, а показувала сама. Рада з Альбрехтом навіть не здивувалася. Ця дівчина мала талант. Якби Рада цікавилася живописом, то сказала б, що в Тіни непогано виходить гіперреалізм.

- Все. - Тіна швидко сховала карти під подушку. - Пообіцяйте, що ви нікому не розповісте. Я боюся... - вона глянула на двері. - що це не невинна розвага. А державний злочин!

Альбрехт хотів було розсміятися, адже як малюнки можуть бути поза законом. А потім зрозумів - перед ним швидше за все ясновидець. Для таких як вона майбутнє можна побачити будь-де. Перевірити це він вирішив пізніше, щоб не лякати її.

- Вибач, що прошу про це. А чи не могла б ти нам із Радою погадати? Нам цікаве наше майбутнє.

- Майбутнє небезпечно знати. З цим доводиться жити.

- Але все ж. Ми б не прийшли, якби це не було важливо.

Тіна пішла, зачинила двері на засув, а потім знову дістала карти. Так, як більшість кімнати була в фарбі, дівчина звільнила табурет, постелив на нього хустку.

Рада розраховувала побачити стандартний «Хрест» або «Чарівний квадрат», але стиль ворожіння Тіни не був схожим на інші. Вона розклала колоду віялом на хустці, і тим же рухом зібрала. Після цього на хустці залишилися лежати лише три карти, які якимось чином знову не повернулися у колоду.

Перевернувши їх на обличчя, Тіна замислилась. Для неї ніколи не було проблемою тлумачити, але зараз її саму зацікавив прогноз.

- На вас щось звалитись. Зброя, або щось схоже…. Тут ще сказано, що у вас буде щось пов'язане із землею і ви, хм… Хочете спати?

«Припустимо, що вона мала на увазі чарівника сновидінь, і заклинательку землі. А що означає перше?» - Альбрехт повторив своє питання вголос, але Тіна тільки знизала плечима.

- Це дуже цікаво, Тіна. Покажеш нам свої пензлики, фарби? Бо ми малювати не вміємо, ніколи такого в руках не тримали. – зацікавлений хлопець вкотре обвів кімнату поглядом.

- Так звичайно. - вже без тіні страху, сказала дівчина, згріб пензлики, що лежали на стільці, і простягла їх Альбрехту. – Не бійтеся, я їх вимила. Я завжди так роблю. Якщо фарба засохне на них, можна відразу викидати.

Альбрехт з цікавістю оглянув кожну з них, а потім обернувся до Ради.

- Дорога подруго, згадай, у тебе в книзі було одне заклинання про виявлення джерел магії.

Дівчина знизала плечима. Вона не могла зізнатися другові, що знає свою родову книгу гірше, ніж він.

- А що таке? Ти збирався шукати тут джерела сили?

Альбрехт тільки засміявся.

- У мене просто виникла думка. А що, якщо в фарбах чи кистях є щось таке, через що все виглядає дуже реально. Я не сумніваюся у вашому таланті, Тіна. – про всяк випадок перепросив він. – Але я відчуваю тут магію, і вона не лише у картах.

Дівчина злякано відсахнулася від нього, з побоюванням подивившись на свої пензлики. Одна з них була найкрасивішою. Над нею Тіна працювала найдовше: з котячої шерсті, з довгастою ручкою, зручна, на металевій обоймі знаходилося невелике гравіювання з двох літер «ВТ», що, можливо, означало «Валентина Тимурова».