Читати книгу - "Драена: Спадщина зграї, Марі-Анна Харт"

Кейт сподівалася поговорити з Діланом, переконати його відмовитися від поєдинку, але він так і не прийшов додому. Весь день вона нервово ходила вздовж порожніх коридорів, намагаючись придумати, як можна змінити ситуацію.

Ввечері, коли до початку поєдинку залишалося менше години, вона тихо спустилася вниз і вийшла на вулицю. Біля дверей її зустрів один із перевертнів, який, мовчазно, заблокував її шлях. Кейт різко підняла погляд і, у наказній інтонації, сказала:

— Відвези мене на місце поєдинку.

Вона не була впевнена, що його воля підкориться її слову, але перевертень, дивлячись на неї із здивуванням, все ж вирішив виконати наказ. Незабаром вони сіли в машину, і через півгодини опинилися на відокремленій галявині.

Коли Кейт вийшла з авто, її зустріли сотні перевертнів, що уважно спостерігали за кожним її кроком. Вона йшла спокійно, не звертаючи уваги на холодні погляди, і незабаром, досягнувши центру галявини, одразу помітила Ділана та Лукаря. Недалеко від них стояла схвильована матір Лукаря.

— Що ти тут робиш? — дратівливо запитав Ділан, різко порушуючи напружену тишу.

— Прийшла на поєдинок, чи не можна? — відповіла Кейт, не приховуючи рішучості.

— Якщо ти маєш намір відговорити нас від цього ритуалу, то твої слова — даремні, — промовив Ділан, ледве стримуючи гнів.

— Ні, — заперечила Кейт, — я тут не для цього. Я прийшла прийняти участь.

Після її слів галявина наповнилася ледь чутними перешіптуваннями.

Ділан  голосно запитав:

— Ти збожеволіла?

Кейт  вийшла на самий центр галявини і голосно заявила:

— Я пред'являю право на ув'язнену! За вашими законами будь-хто має право пред'явити право на життя ув'язненого. І я пред'являю це право!

Ділан підсмукував, холодно відповів:

— Ти не є членом зграї, тому не маєш права брати участь.

Кейт розгледіла всі погляди, що кинулися їй у відповідь, і твердо сказала:

— Я виношу дитину вашого альфи. З часом ця дитина стане вашим лідером, і настане день, коли ви всі схилите голови перед нею. Від імені моєї ненародженої дитини я пред'являю право на ув'язнену, бо вона забрала мою силу, і я маю право на помсту!

На цю заяву серед перевертнів прокотився гул незадоволення. Ділан, злісний і обурений, нарешті вигукнув:

— Досить цієї вистави! Повертайся додому!

— То ти не шануєш закони зграї? — запитав вона у Ділана 

На мить настала оглушлива тиша. Першим заговорив Тарік:

— Вона виношує члена зграї, і тому має право пред'явити. Звертаюся до вас обох: чи готові ви битися з Кейт?

Лукар, голосом, що тріщав від внутрішнього болю, промовив:

— Вона вагітна... Я не стану битися з нею!

— Вона не має права пред'явити! — додав знову розлючений Ділан.

Тарік, не звертаючи уваги на командний тон свого альфи, спокійно заявив:

— Якщо ви не готові битися з Кейт зараз, нам залишається перенести поєдинок на час, коли вона народить дитину.

Таким чином, майбутнє поєдинку, доля ув'язненої і всього, що пов'язане з цим ритуалом, зависли в балансі, а галявина наповнилася напруженими очікуваннями та невідворотною загрозою кровавої сутички.

Слова Таріка розійшлися мов хвиля, що зміщує все навколо, і на галявині запанувала оглушлива тиша.  На ці слова Ділан нахмурився, а Лукар поклав руки на груди, не знаючи, що робити далі. Мовчання, що настало після оголошення, було оглушливим. Кожен перевертень, кожен член зграї, здавався знервованим, очі наповнені сумішшю страху, суму і гніву.

Ділан уп'явся поглядом у Кейт, його голос був тихим, але рішучим:

— Таріку, відвези її додому. Я почекаю три місяці, а потім ми продовжимо.

Кейт навіть не ворухнулася, її очі спалахнули гнівом.

— Думаєш, за цей час щось зміниться? — її голос лунав твердо, без страху.

— Так, — Ділан не відводив погляду. — Ти народиш дитину.

Ділан підійшов ближче, його обличчя було непроникним, а голос холодним:

— Не змушуй мене діяти силою. Ти повертаєшся додому.

Повисла важка тиша.

Тарік, відчуваючи, що ситуація напружена до краю, обережно поклав руку Кейт на плече:

— Підемо.

Кейт ще секунду стояла, немов шукаючи вихід, а потім зітхнула, відчуваючи, що сперечатися марно.

Коли Кейт сіла в машину, всередині було тихо. Вона відчувала на собі пильний погляд Таріка. Чоловік завів двигун, але перш ніж рушити, тихо промовив:

— Дякую.

Кейт здивовано глянула на нього.

— За що?

Тарік перевів погляд на кермо, потім знову на неї.

— Ти врятувала Ділана. Він би вбив Лукара… але це вбило б його самого.

Кейт опустила погляд. Вона знала це. І хоч Ділан зараз ненавидів її, вона все одно хотіла його захистити.