Читати книгу - "В іншому світі без благословіння богів: шлях до величі, Sunley"

Його пальці міцно стиснули жезл, очі блиснули зневагою.

— “Вітряні серпи!”

Повітря перед ним завихрилось, розсікаючись гострими лезами вітру, які з шаленою швидкістю полетіли в бік Гаррока. Глядачі завмерли — це була потужна атакуюча магія, і мало хто міг її витримати напряму.

Та Гаррок навіть не намагався  — його тіло осяяло світло.

«Що?..» — на мить Вальгар втратив концентрацію.

— “Швидкість”.

Закляття світлої магії миттєво підвищило швидкість Гаррока. Він зірвався з місця, немов камінь із пращі, і проскочив між серпами, які лише розсікли повітря, не зачепивши цілі. Гаррок зменшував дистанцію з кожним кроком, його очі палахкотіли рішучістю.

«Ні… Цього не повинно було статись…»

Вальгар спробував змінити тактику, та вже було пізно. Гаррок миттєво активував “Камʼяну шкіру”, і його тіло вкрилось грубими кам’яними пластами. Він був наче живий бастіон.

Вальгар відмахнувся мечем, але меч просто ковзнув по камʼяній поверхні, не лишивши й подряпини.

— “Провал…” — пролунав глухий голос у голові Вальгара.

І в наступну мить — удар згори. Гаррок підняв кам’яний кулак і всадив його в голову Вальгара з такою силою, що повітря сколихнулось.

Кров бризнула, розтеклась по обличчю, заливши очі. Вальгар похитнувся, відпустив жезл. Його коліна підломились, тіло хитнулось, і він впав без тями, залишивши по собі лише тяжке дихання і пляму на камені арени.

Сигнал про завершення бою.

Судді підтвердили — переможець Гаррок.

На трибунах здійнявся гул — ніхто не очікував, що самовпевнений Вальгар, який так довго вважав себе майбутнім переможцем, впаде навіть не дійшовши до фіналу.

А Дарк у куточку арени спостерігав мовчки. Його погляд був спокійним.

«Цей турнір ще не завершено. І справжня битва лише попереду…»

***

Прозвучав сигнал.

Глядачі завмерли — останній поєдинок дня, і хоча всі звикли сприймати Феларію як витончену, спокійну, леді — лише Ліанна, яка стояла навпроти, одразу відчула щось не те.

“Блискавка!”

Майже одразу, без жодного попередження, з рук Феларії зірвалось закляття, і електричний заряд із шипінням пронісся ареною. Ліанна ледве встигла підняти “Магічний щит”, і навіть так — удар змусив її зробити крок назад. Очі дівчини розширились.

«Вона навіть не дала часу приготуватись…»

Погляд Ліанни зупинився на обличчі суперниці — витончене личко Феларії вже не мало нічого спільного з образом благородної магині. Воно перекосилось у страшну гримасу. Очі божеволіли, а широка, до вух, усмішка відкривала ідеальні зуби, які зараз виглядали майже хижо.

І тут почалось пекло.

— “Вогняний шторм!” — закричала Феларія, і над ареною з’явились десятки обертових язиків полум’я.

— “Блискавка!” — ще одна. Ліанна ухилилась, тіло ледве встигало рухатись.

— “Град!” — крижаний дощ засипав її зверху, щит з тріском витримав.

— “Вітряні серпи!” — розсікали повітря в бік Ліанни, примушуючи її крутитись у бою, не маючи часу навіть на контратаку.

— “Водяні кулі!” — точні, важкі, швидкі, одна за одною.

«Її магія… усі елементи… вона — як жива буря…»

Ліанна не мала часу навіть дихнути. Всі її рухи були реакцією, а не ініціативою. Захист, ухил, ще захист… Жодного шансу зламати темп Феларії.

«Тепер зрозуміло, чому Еліон здався… Це не просто битва — це тортури.»

Феларія не сміялась, але в її очах горіла радість — дика, майже демонічна насолода від битви.

І хоч Ліанна відчайдушно оборонялась, захист почав тріщати. Один щит розсипався, інший розтанув у потоках води, третій не витримав крижаної хвилі. Ще мить — і вогняний удар остаточно зніс її з арени.

Судді дали сигнал завершення бою.

Феларія перемогла.

І — так само миттєво, як і почалась, — буря стихла.

Феларія опустила руки, і на її обличчі знову зʼявилась вишукана усмішка. Вона витончено поправила зачіску, зробила легкий реверанс суддям, наче щойно закінчила танець, а не магічне побоїще.

«Божевілля…» — подумала Ліанна, сидячи на колінах, важко дихаючи.

***

Вальгар прийшов до тями ще до того, як вщух крик глядачів після завершення бою. Його тіло ще тремтіло від пережитого болю, але серце палахкотіло вже не через поразку — через гнів. Ні, не так мало все закінчитися.

Він підвівся, спершись на коліно, зціпивши зуби від приниження, і, притискаючи долоню до голови, що хоч і загоїлась завдяки арені, все ще пульсувала тупим болем, попрямував до аудиторії, де зазвичай обговорювали стратегії.

Двері голосно грюкнули позаду нього.

— Прокинувся? — спокійно кинув Тейвос, навіть не озирнувшись. Він стояв біля столу, спиною до Вальгара, переглядаючи якісь записи.