Читати книгу - "Артефакт Провідника, Fill"

Гори, як старі, міцні стіни, оточували їх, і навіть найменший вітер здавався вражаючим ударом. Тінь, що рухалася серед снігу, була схожа на привида, що намагався дотягнутися до них, а монстри, що з’являлися з кожним новим кроком, були гіршими за нічні кошмари.

— Що це? — шепотів Ноель, зупиняючись і дивлячись на темні фігури, що повільно наближалися з лінії горизонту.

Ларс мовчки вивів меч і без зайвих слів, готовий до бою, перевірив його на міцність, дивлячись на ворогів спокійним поглядом.

— Це гірські монстри. — Ларс нарешті озвучив те, що Сильва вже давно знав. — Вони найбільш агресивні в цих горах, особливо коли відчувають страх.

Ноель кидав по них погляди, спостерігаючи, як Ларс знову виявляється тим, хто задає темп, не поспішно, але впевнено. Його мечи заясніли в обличчя монстрів, і раптово виявилось, що він не такий уже й спокійний. Це було інше — холодне, розмірене, але в ньому була сила. Сила, яка ніби визирала з кожного його руху, зі слів, із погляду, з того, як він ставився до всього, що відбувається.

— Ти це робиш дуже тихо, — зауважив Ноель на хвилі захоплення.

Ларс подивився на нього холодними очима.

— Тихо? — він ледве усміхнувся. — Це тому що я не хочу привертати зайвої уваги.

Ніхто не мав жодних сумнівів, що цей бій буде важким. Однак, в глибині душі, Ноель відчував цікавість до того, наскільки добре Ларс може діяти в таких умовах. Він навіть трохи заздрив йому.

Монстри наступали. Від кожного дихання, від кожного руху вони ставали все ближчими, все страшнішими. Звук їхніх кроків відлунював у горах, немов грім, що обрушувався на світ.

І тут Ноель усвідомив ще одну річ — він не бачив того, що Ларс робить зі своїми ворогами. Тільки відчував. Тільки знав, що монстри розвалюються після кожного його удару. І це змушувало Ноеля замислитись — чому він раніше не помічав цього? І чому не бачив сили Ларса, навіть коли той не говорив ні слова? Ларс був сильний не тільки фізично, але й морально. Його спокій і холоднокровність ставали невидимими ланками в ланцюзі їхнього виживання.

Ще один удар, і монстр, здавалось, розчинився в снігу, немов частина цього суворого світу, що не знає милосердя.

Сильва підсміхався зі своєї звичної позиції з боку.

— Ну що, хлопці, тепер все, що залишилось — це перепочинок, чи ми йдемо далі?

Ларс просто кивнув. Він відводив погляд від розбитих ворогів і, здавалось, знаходив щось значно важливіше.

Ноель стояв, пильно спостерігаючи за Ларсом, і почав усвідомлювати, що на цьому етапі він мав би більше довіряти Ларсу, ніж будь-кому іншому. Всі ці монстри, всі ці боротьби, все це почало здаватися лише проміжним етапом. Щось більше, значно гірше, очікувало попереду.

Вони йшли далі.

Гори з кожним кроком ставали все більш жорстокими і ворожими, але Ноель розумів, що він не сам. І навіть якщо це все перетвориться на хаос, навіть якщо їхній шлях буде сповнений небезпек, принаймні він знатиме, що є людина, яка може затримати цей світ у своїх руках — Ларс.

І цього було достатньо, щоб іти далі.

— Вперед, — сказав Ларс, і вони продовжили шлях, а на горизонті з’являлась нова тінь.