Читати книгу - "Твоя перша остання брехня"

— Коротше кажучи, — сказала Майя, — ви не вважаєте, що я це вигадала?

— Майє, те, що ви називаєте галюцинаціями, насправді — флешбеки, спогади про те, що було насправді. Ви не бачите й не чуєте того, чого ніколи не було.

Майя виструнчилася.

— Що ви зараз відчуваєте? — спитав Ву.

— Гадаю, полегшення.

— Звісно ж, я не можу бути повністю впевнений. Ночами ви на тому ж гелікоптері?

— Так.

— Розкажіть, що ви пам’ятаєте.

— Те саме, Ріккі.

— Ви отримуєте сигнал про допомогу. Солдати опинились у пастці.

— Я лечу туди. Я стріляю, — Майї хотілось покінчити з цим якомога швидше. — Ми це вже проходили.

— Проходили. Що відбувається далі?

— Що ви хочете від мене почути?

— Ви завжди зупиняєтеся на цьому місці. П’ятеро людей загинуло. Цивільні. Одна з них — матір двох…

— Ненавиджу це.

— Що?

— Про це завжди говорять: «Одна з них — жінка, мати». Це сексистське лайно, хіба ні? Цивільний є цивільний. Чоловіки були батьками, але ніхто так не говорить. «Мати і жінка». Наче це робить ситуацію гіршою, ніж у випадку з батьком і чоловіком.

— Семантика, — сказав Ву.

— Що?

— Ви лютуєте через семантику, бо не хочете бачити правду.

— Господи, ненавиджу, коли ви так говорите. І яку ж правду я не хочу бачити?

Він подивився на неї зі співчуттям. Вона ненавиділа співчутливі погляди.

— Це була помилка, Майє. От і все. Ви мусите пробачити себе. Провина переслідує вас і — так, іноді проявляється у звукових флешбеках.

Жінка схрестила руки на грудях.

— Ви мене розчаровуєте, докторе By.

— Як?

— Надто вже банально. Я відчуваю провину щодо смерті цивільних. Тобто щойно я перестану себе звинувачувати, мені стане краще.

— Ні, — сказав він. — Це не панацея. Але це може зробити ваші ночі дещо легшими.

Психотерапевт не розумів, але ж він ніколи не чув аудіозапису того дня. Чи змінило б це його бачення? Може, так, а може, і ні.

Задзижчав Майїн мобільний. Один дзвінок. Вона глянула на номер.

— Ріккі?

— Так.

— Мені зараз треба їхати за дочкою, — збрехала Майя. — Можна мені ті нові ліки?

Розділ 20

Телефонували зі «Шкіри й мережива».

Корі чітко висловився. Якщо він подзвонить і повісить слухавку, то хоче зустрітися.

Коли вона під’їхала до клубу, вишибайло схилився до її вікна й промовив:

— Радий, що тебе взяли.

Чорт, вона сподівалася, що вишибайло в курсі справ і що робота стриптизерки не розглядається як реалістичне прикриття для неї.

— Паркуйся на місцях для співробітників і користуйся їхнім входом.

Майя зробила, як він сказав. Коли вийшла з авто, дві її «колеги» посміхнулися й замахали їй. Лишаючись в образі, вона теж усміхнулась їм і махнула рукою. Двері для співробітників були зачинені, тож Майя подивилася вгору, у камеру, й чекала. Почула дзижчання, тоді відчинила. Там стояв ще один чоловік, він холодно оглянув її.

— Ви озброєні? — спитав він.

— Так.

— Здайте зброю.

— Ні, — сказала Майя.

Відповідь йому не сподобалася, однак голос з-за його спини промовив:

— Усе гаразд.

Лулу.

— Та сама кімната, що й минулого разу, — сказала Лулу. — Він чекає на вас.

— Тоді до роботи, — сказала Майя. Погана спроба пожартувати.

Лулу посміхнулась і знизала плечима.

Запах канабісу Майя відчула ще до того, як звернула й побачила Корі із запальничкою. Він глибоко втягнув дим, устав і запропонував їй затягнутись.

— Я не хочу, — сказала вона. — Ви хотіли мене бачити?

Корі затримав дим і кивнув. Видихаючи, запропонував:

— Сідайте.

І знову Майя скривилася, дивлячись на оббивку меблів.

— Цією кімнатою не користується ніхто, крім мене, — сказав Корі.

— І від цього мені має покращати?

Жінка очікувала, що він хоч трохи всміхнеться, але він раптом скочив на ноги й почав ходити туди-сюди, помітно знервований. Майя сіла, сподіваючись, що це його трохи заспокоїть.

— Ви були в Тома Дуґласса? — спитав Корі.

— Щось таке.

— Що ви маєте на увазі?

— Я була в його дружини. Том Дуґласс зник три тижні тому.

Кроки припинилися.

— Де він?

— Що в слові «зник» ви не зрозуміли, Корі?

— Господи, — він знову затягся. — Ви дізналися, чому Буркетти йому платили?

— Частково, — Майя досі не знала, чи довіряє йому, але знову ж таки, який тепер у неї вибір? — Том Дуґласс служив у береговій охороні.

— І що?

— А те, що він розслідував смерть Ендрю Буркетта від нещасного випадку.

— Це ви про що, чорт забирай?

Майя розповіла йому свіжу інформацію і те, що їй розповідав Джо про смерть Ендрю, що то не було самогубство. Корі все кивав, дещо перезбуджений, і їй стало цікаво, коли ж його нарешті розслабить.

— То давайте зберемо все докупи, — мовив, досі міряючи кроками кімнату. — Ваша сестра почала розслідування. Наштовхнулася на ці платежі Буркеттів Тому Дуґлассу. Бум — її катують та вбивають. Бум — убивають вашого чоловіка. Бум — Том Дуґласс зникає. Усе правильно?

Він трохи збився з послідовності. Не Клер, Джо, Том, а Клер, Том, Джо. Але вона не виправляла його.

— Треба врахувати ще дещо, — сказала Майя.

— Що саме?

— Ви нікого не вбиватимете, аби приховати самогубство сина. Підкупить — так, але не вб’єте.

Корі кивнув.

— А якщо врахувати, що саме Буркетти переказували ці платежі, — додав він, досі надто енергійно киваючи, — то точно ніхто не вбиватиме власного сина.

Майя тепер побачила, що його очі червоні. Від канабісу чи від сліз — невідомо.

— Корі?

— Так.

— У ваших людей є зв’язок із джерелами. Хорошими джерелами. Треба, щоб ви проникли в життя Тома Дуґласса.

— Ми вже це зробили.

— Ви робили це кілька тижнів тому, шукаючи підказок у його роботі. Але тепер нам потрібно все. Виписки з його кредитки, зняття грошей у банкоматах, коли він востаннє щось купував, які в нього звички, куди він міг поїхати. Треба його знайти. Зможете це зробити?

— Так, — сказав Корі. — Зможемо.

Він знову почав ходити по кімнаті.

— Що знову не так? — спитала Майя.

— Гадаю, мені знадобиться знову зникнути. Може, дуже надовго.

— Чому?

Корі заговорив тихо, майже пошепки:

— Ви дещо сказали, коли були тут минулого разу.

— Про що?

Він озирнувся ліворуч, праворуч. Сказав:

— У мене є способи забратися звідси. Таємні способи.

Майя не знала, як це розуміти.

— Гаразд.

— Навіть тут, в отій стіні є таємні двері. Я можу сховатись або побігти тунелем до річки. Якщо копи спробують оточити це місце, навіть таємно, я зможу вибратися. Ви не повірите, до чого я тут маю доступ.

— Я розумію. Але не можу збагнути, чому це означає, що вам потрібно