Читати книгу - "Напівдикий"

— Це зовсім не означає, що таке могло статися з Анналізою.

— Ні, не означає. І я можу помилятися, Натане. Можливо, вона тебе не зрадила. Але коли я бачу Анналізу, щось у ній нагадує мені про Кейтлін.

— Габріелю…

— Чесно кажучи, я розумію, що Кейтлін не мала особливого вибору, але якийсь усе таки мала. Вона була Напівбілою відьмою, і якби не зробила те, що від неї хотіли, її життя перетворилося б на пекло. Але через Кейтлін упіймали мою сестру! Сестра любила одного Білого чаклуна. Кейтлін передавала записки, якими вони обмінювалися. А потім сестра вирішила з ним зустрітись і зайшла на територію Білого відьмацтва. Вона завжди була імпульсивною, життєрадісною й легко захоплювалася. Її впіймали. Їй було сімнадцять років. Її хлопцю теж. Його ув’язнили на місяць, а тоді випустили… Сестру повісили. Не знаю, що з нею робили перед тим, як забрати життя. Як ти гадаєш, Натане, що з нею робили?

Я не відповідаю. Знаю, що він і сам не хотів би почути відповідь.

— Досі ненавиджу Кейтлін. Упродовж тижнів, що минули, відколи я її застрелив, я постійно хотів зробити це ще раз, але повільніше, щоб завдати їй ще більшого болю й викликати ще більший жах, аби вона зазнала всіх тих страждань, які довелося витерпіти моїй сестрі…

Підходжу до нього. Пригортаю його. Я вперше це зробив: підійшов до Габріеля.

Думаю, що він не стримається й заридає. Але він відштовхує мене й дивиться мені у вічі.

— Я часто згадую про свою сестру, про те, як вона страждала, як над нею знущалися. Натане, я люблю тебе більше за сестру. Ніколи не думав, що таке можливе, але це правда. І думаю, ти маєш рацію. Думаю, що в нас таки є шанс здолати Меркурію, і навіть у Альянсу є шанс перемогти. Але найбільше мене тривожить те, що тебе, Натане, вб’ють, і, думаю, ти помиратимеш довгою, болісною й повільною смертю. А я не можу цьому запобігти, бо ти не бачиш, що Анналіза накликає на тебе біду. Ти відмовляєшся це зрозуміти. Тому я можу тільки пообіцяти, що намагатимуся тобі допомогти, а якщо мені не вдасться це зробити, і ти таки помреш, то та особа, через яку це станеться, зазнає від мене значно більше страждань, ніж Кейтлін…

І він іде геть.

Такий ось позитив.

Ми розробляємо план

— Ні, ні, ні! — Несбіт повернувся, і настрій у нього далекий від позитивного. — Слухай, я ж тобі казав. Там буде захисне закляття.

Наступного ранку ми сидимо за кухонним столом і складаємо план. Намагаємося придумати, як проникати в бункер без відома Меркурії.

— А що, як зробити підкоп? — пропонує Габріель.

— Аякже, — Несбіт плескає себе долонею по чолі. — Треба тільки дістати гірниче спорядження, вибухівку, підйомний механізм, парочку екскаваторів. На це потрібно не більше кількох тижнів…

Ми розуміємо, що він правий. І я знаю, що єдиний спосіб зайти всередину — той, про який давно вже думаю.

— Я мушу підійти до дверей і постукати.

Усі на мене дивляться, крім Габріеля. Він визнає мою правоту, опустивши вниз голову.

— Меркурія мене не вб’є. Принаймні не відразу. Спершу захоче довідатися, чи я вже маю Маркусову голову або серце.

— І як ти думаєш, скільки часу їй знадобиться, шоб вирахувати відповідь? — запитує Несбіт.

— Секунд десять, — відповідає, дивлячись на мене, Габріель.

— Так, — погоджуюся. — Але вона захоче вислухати мою пропозицію. Коли я бачив її востаннє, Меркурія саме дізналася про те, що Роза загинула, Маркус вручив мені три дари, а Ловці вдерлися в її долину. Вона була розлючена й налякана. Коли я прийду до неї цього разу, вона вже не лютуватиме й не боятиметься.

— Ага, надійся, — бурчить Несбіт.

— Отже, — веду далі, — я скажу їй, що хочу, аби вона звільнила Анналізу. Що вона може прийняти в дарунок замість Маркусової смерті?

Габріель підказує:

— Мабуть, твою.

— Є такий ризик, але, можу закластися, Меркурія схоче завдати мені якомога сильнішого болю. Вона захоче показати мені Анналізу, насолодитися своєю перемогою. Гадаю, вона запросить в бункер. І почне розмову.

Усі пильно дивляться на мене.

— І що тоді? — запитує Габріель. — Що буде після того, як ти так успішно все це здійсниш?

— А тоді… Тоді ви всі прослизнете за моєю спиною, здолаєте Меркурію, напоїте її переконливим зіллям, знайдете спосіб розбудити Анналізу, і ми всі звідти втечемо.

Несбіт регоче. Габріель закочує очі.

Ван каже:

— Це може спрацювати.

Ми всі здивовано дивимося на неї.

— Штука в тому, як нам усім проникнути в бункер. Меркурія знає, що Провідниця мала привести їй нову ученицю, — продовжує Ван, дивлячись на Перс, яка похмуро сидить у кутку. — Можливо, її можна якось використати.

— Я можу привести Перс до Меркурії. Вона мені довіряє, — каже Габріель. — І можу простежити за Меркурією, щоб побачити, якими чарами вона захищає вхід.

Тиша. Ван курить сигарету.

Я озиваюсь:

— Навряд чи Габріель повинен туди йти — якщо Меркурія побачить нас удвох, це в неї викличе ще більше підозру. А що як… я приведу Перс? Я врятував її від нападників на Провідницю. «Не знаю, що з нею робити, Меркуріє, оце подумав, що їй, можливо, буде добре з тобою. О, до речі, як там Анналіза?» Меркурія заведе мене до Анналізи, а Перс за цей час вираховує вхідне закляття.

— Вона француженка. По-англійськи вона не розуміє ані слова. Крім того, вона анітрохи не бажає тобі допомагати, — каже Габріель.

— Скажи їй, що мене збираються вбити, і вона матиме нагоду це побачити. Гадаю, це стане для неї доброю мотивацією.

— Ні, — заперечує Ван. — Потрібно, щоб ти і Перс проникли всередину, але чари доступу має розшифрувати хтось інший. Проте ідея в цілому добра. З деякими невеличкими змінами вона може спрацювати…

Бункер Меркурії

Наступного ранку ми вже напоготові. Щойно починає світати. Небо чисте й блідо-блакитне. Має бути чудовий день.

Несбіт каже:

— Я все довкола перевірив. Це єдиний вхід. Мабуть, Меркурія має всередині якусь розколину, бо я просто не бачу, кудою інакше вона могла б доставляти сюди різні продукти. Найголовніше питання: чи відьма вдома?

— Дізнатися можна тільки одним способом, — відказую я.

Вхід у бункер — це