Читати книгу - "Чорнильна смерть"

— Ти огидний, не менш огидний, ніж казав Мо! — Резин голос тремтів.

— Ох, невже він казав таке? Вважаю це за комплімент. І знаєш що? Я думаю, він охоче погукає їх! Про це можна написати розкішну героїчну пісню! Пісню, що оспіває його дивовижну відвагу й чари його голосу.

— Погукай їх сам, якщо хочеш розмовляти з ними.

— Що ж, на жаль, я не можу. Думаю, я досить ясно…

Фарид почув, як хряпнули двері. Реза пішла! Він схопив Яшму, пробрався крізь Орфеєве вбрання й побіг сходами вниз. Ос був такий приголомшений, коли Фарид промчав повз нього, що навіть забув перечепити його. Реза стояла вже у вестибюлі. Бріана саме подавала їй плащ.

— Благаю тебе! — Фарид загородив Резі дорогу до дверей. Він знехтував неприязний погляд Бріани й переляканий зойк Яшми, що мало не впав з його плеча. — Благаю тебе! Чарівновустий і справді може покликати їх?! Нехай тільки покличе, а потім Орфей запитає їх, як можна повернути Вогнерукого! Ти ж, певне, хочеш, щоб він повернувся, так? Він захистив тебе від Каприкорна. Задля тебе він прокрався у в’язницю Сутінкового замку. Його вогонь урятував вас усіх, коли Баста послав вас на Змієву гору!

Баста, Змієва гора… Пам’ять на мить оглушила Фарида, наче смерть знову вчепилася за нього.

Але потім Фарид, затинаючись, заговорив знову, дарма що Резине обличчя й далі було незворушне:

— Благаю тебе! Адже тепер уже не так, як тоді, коли Чарівновустого поранили… з ним тепер не станеться ніякого лиха. Таж він Сойка!

Бріана глянула на Фарида так, немов він відбився глузду. Вона, як і решта, вважала, що Вогнерукий зник назавжди, а Фарид ладен за нього повбивати всіх!

— Я даремно прийшла сюди! — Реза спробувала відсунути Фарида, але він схопив її за руки.

— Він має тільки погукати їх! — крикнув він їй. — Спитай його!

Але Реза знову відпихнула Фарида, і цього разу так брутально, що він ударився об стіну, а скляний чоловічок учепився за його курточку.

— Якщо ти розповіси Мо, що я була тут, — проказала вона, — тоді я присягну, що ти брешеш!

Реза вже стояла у відчинених дверях, як її зупинив Орфеїв голос. Мабуть, він уже стояв якийсь час угорі на сходах, чекаючи, поки скінчиться суперечка. Ос стояв позаду нього з незворушним обличчям, яким воно завжди ставало, коли гевал не розумів, про що йдеться.

— Нехай іде! Вона не хоче, щоб їй допомогли, — зневажливо цідив кожне слово Орфей. — Твій чоловік загине в цьому сюжеті. Ти знаєш про це, бо інакше не прийшла б. Феноліо, мабуть, ще сам устиг написати підходящу пісню, перше ніж у нього скінчилися слова: «Смерть Сойки», зворушливу й дуже драматичну, героїчну, як і годиться для такого персонажа, але в кінці, звичайно, немає слів «І вони жили щасливо аж до смерті». А втім, як і завжди, і Свистун сьогодні вже проспівав перший куплет. Який спритник — для такого шляхетного розбійника сплів мотузку з материнської любові. Хіба існує більш убивчий матеріал? Твій чоловік, звичайно, найгероїчніше полізе в зашморг, із не меншим запалом, з яким грає роль, написану Феноліо, і його смерть стане темою ще однієї пісні, що аж серце краятиме. А ти, коли його голова стирчатиме на піці над замковою брамою, сподіваюся, пригадаєш, що я міг зберегти йому життя.

Орфеїв голос так яскраво змалював описану картину що Фаридові здалося, ніби він бачить, як кров Чарівновустого тече по замкових мурах, а Реза стояла у дверях з опущеною головою, наче Орфеєві слова зламали їй карк.

Сюжет Феноліо на мить, здавалося, затамував віддих.

Зрештою Реза підняла голову і глянула на Орфея.

— Проклін тобі! — мовила вона. — Як я хотіла б мати змогу погукати білих жінок, щоб вони одразу забрали тебе!

Реза спустилася сходами на вулицю й пішла так невпевнено, ніби їй підгиналися ноги, проте ні разу не озирнулася.

— Зачини двері, холодно! — наказав Орфей, і Бріана зачинила. Та Орфей і далі стояв на сходах і дивився на зачинені двері.

Фарид невпевнено глянув на Орфея:

— Ти справді віриш, що Чарівновустий може покликати білих жінок?

— Ага, ти підслухав! Добре.

Добре? Що він тепер надумав?

Орфей пригладив своє біляве волосся:

— Ти, безперечно, знаєш, де ховається Мортимер, еге ж?

— Таж ні! Ніхто…

— Тільки не бреши мені! — казав далі Орфей. — Піди до нього і скажи йому, чому його дружина приходила до мене, і запитай, чи готовий він заплатити ціну, якої я вимагаю за свої слова. Якщо хочеш знову побачити Вогнерукого, принеси мені позитивну відповідь. Зрозумів?

— Вогнеходець мертвий! — У голосі Бріани навіть не чулося, що вона говорить про свого батька.

Орфей тихенько засміявся.

— Що ж, красунечко, Фаридові білі жінки теж дозволили бавитися з собою. А чом би їм не спробувати ще раз? Треба тільки зробити цю угоду привабливою для них, і я, здається, вже знаю як. Це як рибу ловити. Головне — знайти правильну наживку.

Яка тут має бути наживка? Що є пожаданішим для білих жінок, ніж Вогнеходець? Фарид волів не знати відповіді. Він хотів думати тільки про одне: можливо, це все ще скінчиться добром. Тож Орфея, мабуть, привели сюди слушно…

— Ну, чому ти й досі тут? Рушай! — гукнув йому згори Орфей. — А ти, — звернувся він до Бріани, — принеси мені чогось поїсти. Думаю, настав час для нової пісні про Сойку. І цього разу її напише Орфей!

Фарид чув, як Орфей, повертаючись до кабінету, щось мугикав.

Солдатські руки

Подорожній обирає стежку чи, може, стежка обирає подорожнього?

Ґарт Нікс. Сабріель

Коли Реза поверталась до стайні, де лишила коня, Омбра більше скидалася на місто мертвих, і, йдучи серед тиші між будинками, вона знову і знову чула Орфеїв голос, що проказував ті самі слова, і то так виразно, наче він сам ступав позаду: «А ти, коли його голова стирчатиме на піці над замковою брамою, сподіваюся, пригадаєш, що я міг зберегти йому життя». Сльози майже засліпили її, поки вона пленталася крізь ніч. Що діяти? Що їй тепер робити? Повернутися? Ні, ніколи.

Реза зупинилася.

Де вона? Омбра — кам’яний лабіринт, а роки, коли вузькі вулички були добре знайомі їй, давно вже минулися.

Коли Реза пішла далі, їй у вухах відлунювали власні кроки. Вона й досі була взута в ті самі чоботи, як і тоді, коли Орфей прочитав про неї та Мо. Одного разу він мало не вбив його. Невже вона забула?

Сичання над головою