Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Лють 📚 - Українською

Читати книгу - "Лють"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лють" автора Карін Слотер. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 114
Перейти на сторінку:
вже похитувало, і Джон простягнув руки, щоб підтримати. — Я думала, ти ненавидиш мене.

Він відчував пахощі її парфумів і лаку для волосся. Її шкіра під його долонею була гаряча. Він міг пригорнути її, взяти в обійми й тримати так усю ніч.

— Я тебе не ненавиджу.

— Ти мені постійно кажеш якусь гидоту.

— Неправда, — заперечив він так переконано, що майже сам у це повірив.

Вона відхилилася від нього.

— Батьки думають, що я вдома.

— Мої теж.

— Тебе відрахували зі школи?

— Ні.

— А даремно, — сказала вона. — Тато каже, ти повний невдаха.

— Так, — підтвердив він, шкодуючи, що дозволив їй допити ту пластянку. — Мій теж так каже.

— Сьогодні він виїхав з дому.

— Твій батько?

— Він спакував валізи й поїхав, поки я ходила скуповуватися. Мама сказала, він переїхав до тієї жінки з роботи. — Мері-Еліс тихо гикнула. — Вона все плаче і плаче.

Мері-Еліс теж плакала, та Джон ніяк не міг вирішити, що зробити, щоб втішити її. Зрештою просто сказав:

— Мені шкода.

— Я подзвонила йому за номером, який він залишив. До телефону підійшла якась дівчина.

Джонів язик відмовлявся рухатися. Та й що він міг сказати?

— Він сказав, що бачитиметься зі мною у вихідні. Сказав, що Мінді водитиме мене по крамницях.

— Мені шкода, — повторив Джон.

— Нащо ти тусуєшся з тим придурком? — зненацька спитала Мері-Еліс.

— З яким?

Джон простежив її погляд і побачив, що дивиться вона на Вуді. Його двоюрідний брат саме йшов до них і мало не звалився зі східців заднього ґанку. Він весело засміявся над своєю поганою координацією рухів, і Джону нічого не лишалося, як засміятися теж.

— Промочи горло. — Вуді простягнув Джонові ще одну порцію бухла.

Джон зробив маленький ковток, щоб не перестаратися, бо перед очима вже все пливло.

— Привіт, мала. — Вуді сперся на Джона і безсоромно витріщався на Мері-Еліс. — Чого ти так довго не йшла? Я вже було подумав, що мій двоюрідний брателло тебе вигадав.

Джон розтулив рота, щоб представити їх одне одному, але щось його зупинило. Йому не сподобалось, як Вуді на неї дивився. В очах у нього читалася неприкрита хіть. У будинку його вже чекала Алісія, готова задовольнити будь-яку його примху, а він поклав око на Мері-Еліс. Це було несправедливо.

— Ми вже збиралися йти. — Джон узяв Мері-Еліс за руку, наче вона належала йому.

— Так скоро? — запитав Вуді, і Джон зрозумів, що він перекриває їм шлях. — Зайди в хату зі своїм старим кузеном Вудом. У мене щось для тебе є.

— Та ні. — Джон викинув порожню пластянку на газон. — Треба відвести її додому. Її мама шукатиме.

— Ненадовго, — наполягав Вуді. — На один дознячок. Чи на ще один, якщо бути точним. — Він підморгнув Мері-Еліс. — Як думаєш, лялечко, ще одну скляночку пійла осилиш? Це допоможе осушити твої гарненькі блакитні оченята.

Мері-Еліс стала якась дивна. Вона всміхалася, мало не фліртуючи.

— Я не плакала.

— Аякже, лялю.

— Вуді… — почав Джон, але Вуді затулив йому рота й сказав Мері-Еліс: — Він такий балакучий.

Вона засміялася, і Джон відчув спалах гніву. Вона сміялася разом із Вуді. Сміялася з нього.

— То як, дівчинко, від чарочки не відмовишся? — повторив свою пропозицію Вуді.

Її губи склалися у звабливу напівусмішку.

— Не відмовлюся.

— Мері-Еліс, — промовив Джон.

Вуді прийняв руку від його рота і обійняв її за плечі. Подивився їй у розріз блузки, облизнув губи і сказав:

— Заткнися, кузене.

Мері-Еліс знову розсміялася.

— Так, Джоне, заткнися.

Вуді притягнув її ближче до себе, вона нахилила голову назад. Дивлячись Джону просто у вічі, він притисся губами до розтуленого рота Мері-Еліс.

На поцілунок вона відповіла, і Джона накрило відчуття, наче хтось вирвав йому серце з грудей. Він безпорадно стояв і дивився, як рука Вуді пірнула в розріз блузки Мері-Еліс і лягла на її грудь — так звично і буденно, наче він щодня її мацав. Його губи розійшлися ширше, натиснули наполегливіше, і раптом вона відсахнулася, прийшовши до тями на секунду пізніше, ніж слід було.

— Годі! — закричала вона, не втримала рівноваги й повалилася на Джона.

Він підхопив її, допоміг стати на ноги. Блузка в тому місці, де в неї залазила рука Вуді, залишилася без ґудзика.

— Ти огидний, — сказала Мері-Еліс Джоновому кузену.

Вона притримувала блузку рукою, а в очах уже стояли сльози.

А Вуді всміхався.

— Та ну, мала. Не вередуй.

— Яке паскудство, — розплакалася вона. — Твій язик такий бридкий.

Його усмішка стала зловіснішою.

— Думай, що кажеш.

Мері-Еліс горнулася до Джона і плакала.

— Будь ласка, відведи мене додому.

Джон повів її геть, та очей з Вуді не зводив. І те, як його двоюрідний брат на них дивився, йому не сподобалося.

— Ану вернися, — скомандував Вуді й простягнув до неї руки.

— Не чіпай її! — закричав Джон, стискаючи кулаки.

Вуді важив приблизно на сто фунтів більше за нього, але Джон твердо вірив, що може дати йому прочухана й зробить це, якщо він торкнеться бодай волосини на голові Мері-Еліс.

— Ого. — Вуді підняв руки й відступив на крок назад. — Не знав, що ти вже заявив на неї свої права, малий. Нумо. Відведи її додому до мамусі.

— Тримайся від неї подалі, — попередив Джон. — Я серйозно.

— Без образ, — сказав Вуді, але сам хтиво витріщався на Мері-Еліс, наче лев, у якого з-під носа вкрали жертву. — Виграє найкращий.

— Точно, блін.

— На. — Вуді сягнув рукою в нагрудну кишеню. — Прощальний подарунок. — Він кинув Джонові пакетик порошку. — Без образ, правда, братухо?

Розділ 19

6 лютого 2006 року

Новину Джон дізнався випадково. Він пилососив вантажне відділення забризканого грязюкою «Субару Форестера». Підняв стос газет, щоб викинути в смітник, газети впали з рук і розсипалися, наче гральні карти по столі. Він нахилився позбирати сторінки, й раптом його погляд упав на два слова, яких він ніколи раніше не помічав: «місцеве видання».

Власник «субару» був з округи Клейтон, але Джон знав: якщо є спеціальна вкладка для одного містечка, існують такі вкладки й для інших.

Він сказав Арту, що в нього болить живіт, щоб піти з роботи раніше, й попрямував до головної філії публічної бібліотеки округи Фултон. Для доступу до онлайнового архіву газет потрібна була кредитна картка, тому натомість він замовив плівку з мікрозображенням місцевих видань округи Ґвіннет за останні три місяці. І через дві години знайшов те, що шукав. Статтю було датовано 4 грудня 2005 року.

У СНЕЛВІЛІ ВИКРАДЕНО ДІВЧИНКУ

Особливих деталей не повідомляли. Імені дівчинки теж не згадували, лише вік — чотирнадцять років — і те, що вона йшла з дому

1 ... 44 45 46 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лють», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лють"