Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Колекція гадів 📚 - Українською

Читати книгу - "Колекція гадів"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Колекція гадів" автора Андрій Анатолійович Кокотюха. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 54
Перейти на сторінку:
Виявляється, Білан-старший в своєму шкільному дитинстві хімію як предмет не любив найбільше. Але колись пояснив синові: може, це тому, що в мене вчителя хорошого не було. А Юхим Юхимович — справді хороший учитель.

Він — місцева велика людина, людина-легенда. Хоча б через те, що всіх учнів уперто називав на «ви», зате до колег, у тому числі до директора, принципово звертався хоч на ім'я та по-батькові, але при цьому — на «ти». Тепер він може собі дозволити демонстративно сидіти там, де хоче, І ще Максима раптом зацікавило: а як Хімік буде звертатися до нового директора? Чи знає старий вчитель про Плазуна і чи не розкусив він його раніше за інших...

Тим часом Анатолій Федорович взяв мікрофон, відкашлявся і заговорив:

— Добрий день. Вітаю всіх вас із початком нового навчального року. Мене звуть Анатолій Федорович, і відсьогодні та, як я сподіваюся, надовго я буду директором вашої школи. Тож дозвольте мені називати її відтепер нашою.

Зсередини залу хтось заплескав у долоні. Мить — і решті, включно з Біланом і Черненком, довелося підтримати ці оплески.

— Дякую, — промовив директор, оплески змовкли. — Раз це наша школа, — він зробив руками жест, яким ніби обнімав усіх присутніх або, швидше, намагався зібрати їх у один оберемок, — то мені дуже хочеться, щоб вона стала найкращою. Спочатку — в районі. Потім — у всьому Києві, чого на світі не буває. Зможемо?

— Змо-о-о-жемо! — прогуркотіло кілька голосів із середини залу — очевидно, та сама група підтримки, котра організувала бурхливі оплески, і цей почин знову вимушено підхопила решта присутніх.

Білан не розумів, що його зараз непокоїть. Дійсно, хіба погано, коли їхня школа, школа, в якій він вчиться, стане найкращою в Києві? Добре хоч масштабами України чи космосу Плазун не мислить, але все ще попереду. Та нічого поганого у таких помислах не було. Навпаки, благі наміри...

— Я радий, що бачу в усіх вас своїх однодумців, — схвально кивнув Анатолій Федорович. — Значить, ми всі готові взяти приціл на нове життя. Воно почнеться вже із завтрашнього дня. З самого початку необхідно зміцнити внутрішню дисципліну. Жодних порушень,; жодних запізнень. Якщо хтось не вивчить належним чином того, що задано додому, то через недбальство одного страждатиме не лише клас, а й педагог, якого підведе порушник. Яким чином ледарство школяра відіб'ється на педагогові, вам не треба знати. Бо керую нашим педагогічним колективом я, і це вже наші внутрішні питання, до яких в жодні часи жоден учень допущений не був. Стосовно цього, думаю, все ясно. Не люблю багато говорити. Коли процес піде, ви все побачите самі.

Тепер оплесків не було. Білан і Черненко перезирнулися. Денис виразно глипнув на Максима: мовляв, що я тобі казав, — починається.

— До речі, — вів далі Плазун, — ви жодного разу не почули від мене звернення «діти». Справді, у вашому віці дітьми бути вже соромно. Дуже дорослими бути — теж рано, але й дітьми небажано. Саме тому я запросив до розмови виключно учнів сьомих — дванадцятих класів. Відповідальність за дотримання порядку в школі ляже цілковито на ваші плечі. Найбільш свідомих з вас я заохочую вступати до гурту моїх особистих помічників. Я назвав його Групою залізного порядку. Дещо урочисто — згоден. Проте зовсім не смішно.

Ніхто й не думав сміятися.

— Ви запитаєте: а що робитиме така група? Відповідь проста: допомагатиме особисто мені. Причому жодних привілеїв ніхто з Групи залізного порядку не матиме. Порушення — і порушник вилітає з групи, відповідає на загальних підставах. Та я сподіваюся, що аж до такого не дійде. Група потрібна мені тому, що я один, а вас багато. В кожному класі, за моєю задумкою, треба створити осередок ГЗП — дозвольте це так називати для більшої ясності. Так легше буде контролювати дисципліну та порядок. Підпорядковуватися ця група буде відповідальній людині, яку ви всі, сподіваюсь, дуже добре знаєте. Вважайте його моєю правою рукою серед учнів. Бо моя права рука серед вчителів — завуч. Отже, ви знаєте його, але познайомтеся ще раз.

Група підтримки загула, затупала, заплескала в долоні.

А Денис і Максим дружно роззявили роти. Крім того, Білану понад усе хотілося побачити вираз обличчя Юхима Юхимовича. Адже на сцену як голова новоспеченої Групи залізного порядку та друга правиця Плазуна піднявся Вовка Завгородній. Той самий, що в березні мало не вкрав головний приз шкільної спартакіади — Золотий кубок, збираючись продати його власникові клубу гральних автоматів за борги.

Злодій відчуває злодія.

5. Перші жертви

У шоці були не лише Денис із Максимом.

Хоча про аж такий великий шок, мабуть, не йшлося, їхній однокласник Ігор Нещерет, який шкірив зуби з будь-якого приводу, взагалі після закінчення зібрання голосно розводився в класі:

— Подумаєш — гє-зє-пє якесь! Мені он бабця розказувала, скільки її за все життя лякали різними змінами, драконівськими порядками там чи ще якоюсь муттю. І що? Полякали, навіть дещо змінити спробували. Потім дійшло: нас все одно не подолати. І забули про різні там нові порядки на невизначений час.

Його безтурботний настрій передався решті. Коля Раппопорт взагалі запропонував охрестити нового директора Віником: мовляв, новий віник мете по-новому. Люба Горщенко уточнила: тоді вже краще Мітлою. Бо це ж нова мітла, за приказкою, мете по-новому. Частина класу розділилася. Одні були за Віника, бо директор, все ж таки, чоловік, а віник — чоловічого роду. Інші наполягали на Мітлі, бо так було краще з точки зору дотриманості правильного вживання прикладів народного фольклору.

Ці суперечки якось дуже скоро відволікли товариство від головного — їм погрожують не просто новими порядками чи там новими замітаннями.

— Диктатура, — сказав Максим Денисові, відвівши його в куток, подалі від дурних розмов. — Знаєш, що це таке?

— Телевізор слухаю, — відповів Черненко. — Тільки я не певен, що це саме та диктатура,[9] якою телевізор лякає.

— Чому ти думаєш, що не така?

— Бо поки що ніхто нікого нічим не лякав. Подумаєш, підкотився до нового директора Вовчик Завгородній. Ми ж з тобою прекрасно знаємо, що він не страшний...

— А Плазун? Забув? Цей точно страшніший за Вовку.

Черненко вкотре за день примружив очі та скреготнув зубами. Він нічого не забув.

— Що він нам зробить? Бити буде?

— Плазун?

— Дався тобі той Плазун! Між іншим, треба б народу сказати, що ніяких віників та

1 ... 44 45 46 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Колекція гадів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Колекція гадів"