Читати книгу - "Знак Саваофа"

— Ти шо-о-о, не поняв?..

— А менi нiчого розумiти. Дай менi дорогу, а на дурнi балачки у мене немає часу.

Трiйця зареготала, застрибала навколо Лаврентiя, пухкаючи з розкритих ротiв паром.

— Тодi доведи, що вiн є… Ти його бачив?..

— Розплющ очi, тодi багато чого побачиш!

— Так вiн хамить, сука, — пискнула одна дiвиця, найвродливiша з гурту жiнок, швидше, якась знайома, яка почувала себе в цiй компанiї зовсiм непривiтно, незатишно, а зараз компенсувала холодне вiдчуження криком.

— Тодi читай молитву, — заверещав, плутаючи з реготом крик, хлопець.

— Я й так їх читаю…

— Може, i за мене молишся, сучара?!

— Значить, i за тебе, сучий сину, — майже в тон йому вiдповiв Лаврентiй.

Хлопець, що займався в Iлониного батька бухгалтерiєю, з витягнутим покривленим обличчям якусь хвилину дивився на обiдранця, а потiм заверещав:

— Скотина!!! — Вiн занiс руку для удару, але тут трапилося непередбачуване: Лаврентiй перехопив руку i стусонув у вiдповiдь лiвою. Хлопець пролетiв кiлька метрiв, вигнувся дугою i гепнувся, смикаючи ногами, на капот джипа. Борис стояв, i йому видавалося, що дорога на дамбi вибiгає швидкою ескалаторною стрiчкою. Ще один, пiдстрибнувши, як м’яч, гургонув пiд ноги жiнкам, а третiй, повторюючи: «Ну… Ну… Ну… давай…» — зiгнувшись у якусь неправдоподiбну позу, вiдходив до гурту. Але Лаврентiй розвернувся i спокiйно пiшов. Борис хотiв крикнути, щоб не чiпали старого, але чому, i сам не знав, проте промовчав; у головi гуло, кров приливала, вiдливала, лишаючи пiсля себе пусте тiло, а сама ця падлюча кров кудись зникала. Тiльки тодi вiн очуняв, коли побачив, що його охоронець пiдбiг i навiдмаш ззаду ударив рукояткою пiстолета по головi старого. Щось хруснуло, потiм затупали ноги, i чоловiки, одягненi у чорнi костюми, почали збiгатися вiд своїх машин. Запрацювали ноги, загули кулаки. Лаврентiй мовчки борсався, спочатку вiдбивався, а потiм його рухи зробилися кволими, мов у сонного, i скоро вiн витягнувся на повен зрiст, даючи змогу ватазi безборонно тарабанити по тiлу ногами, руками; дамочки визирали, витягуючись на шпильках. Одна навiть не пошкодувала фотоапарата i ним вдарила старого по головi. Потiм Борис зрозумiв, що спостерiгає за подiями з прихованою насолодою, бо давно не вiдчував на своїй шкiрi тремтячих пальцiв пригоди; як i кожен пропечений авантюрист, вiн був просто у захватi вiд легеньких пригод, якi, здавалося б, мали стосунок до нього, але зовсiм вiддалено, наче за склом, наче у солодкому тривкому снi, коли прокидаєшся мiцним, здоровим, юним i повним сил iдеш завойовувати цей неприхильний до тебе свiт, пiдминаючи його пiд ноги з кожним кроком. Тож вiн розраєно дивився на танець чорних тiл над Лаврентiєм, доки йому це не обридло вкрай, наче пригадавши, що їх чекає вдома добрий стiл, гарнi жiнки, приємнi розмови i можна до ранку забутися вiд клопоту. I вiн крикнув, сполохавши купу вертливих голiв, вирвавши у сизiй сутiнi несподiвано, якогось бiса, образ Iлони:

— По конях! Облиште його! А то ще здохне.

Мужики вiдходили, копаючи по черзi, спльовуючи дiловито крiзь зуби.

— Гляди, вiн здохне, — запально, блискаючи чорними очима, сказав водiй, сiдаючи за кермо. I в якомусь часi ескорт рушив, вигинаючись короткою змiєю на бiлому, широкому, як стiл, степу, над яким цукровими горами сунули хмари.

У той день Iлона прокинулася вiд яскравого спалаху; вона рвучко сiла, скинувши пухову ковдру на бiлу пластикову пiдлогу, зiгнулася вся, за звичкою затиснувши долоню мiж ногами, пiд самим лобком, щоб мiзинець вiдчув клiтор, i її погляд падав, видавалося, на широке вiкно, закрите жалюзi. Ранiше страх її збуджував, але те, що розбудило її зараз, зовсiм не подiбне на страх. Вона сидiла довго, потiм розiгнула ногу, лягла на спину; вона очiкувала. Iлона не виносила запахiв, будь-яких; тому зараз у затiнках кольору сiрої пилюки потягнула носом, широко роздимаючи розкрилля, занюшила щось iнорiдне в затишку свого модернового помешкання, з висячими над самою пiдлогою червоними люстрами, з невеличкими емальованими тумбами, з картинами, що їх привезла з Францiї. Але цей великий дiм, майже не заставлений меблями, з широкими вiкнами, з кiлькома переходами в iншi помешкання, де зiбралася майже вся рiдня, прислуга, навiть робочi кабiнети батька, тестя, з трьома кухнями, двома барами, маленьким кiнотеатром, — все це колись давно, ще за часiв депресiї, коли Iлона запихалася шоколадом та транквiлiзаторами, вона вигадала у своїй головi, сидячи на дачi, серед синiх снiгiв, низького неба, зовсiм без найменшого натяку на мрiї, бодай мiзернiшi. I вiдтодi, як почав зводитися цей дiм, вона брала в усьому участь: пiдписувала папери, вникала у проекти, сама звiльняла i приймала робiтникiв. Це її наповнювало бiльшим празником, нiж нинiшнi подорожi столичного населення до супермаркету. За час будiвництва вона порвала будь-якi знайомства, повернулася в Соснiвку, закинувши свою напiвбогемну квартиру в центрi мiста, навiть не розумiючи того, що поховала там велетенську кiлькiсть друзiв, рокiв; одним iнстинктивним порухом вона поховала минуле, не думаючи про майбутнє. За час будiвництва, вiрнiше сказати, перебудови, ламалися стiни вiдразу в кiлькох квартирах, вона змiнилася фiзично: ледь помiтнi чорнi кола пiд очима, рвучка хода змiнилася манiрною ходою моделi; вона начисто забула свої лесбiйськi пристрастi, вiдкинула чоловiкiв як акт задоволення, а сприймала як грубу робочу силу, непомiрно тiшачись вiд самої думки, що зараз їй, саме їй повнiстю пiдкоряється це похiтливе стадо iдiотiв. Iлона так змiнилася, одягнувшись у сiрий, гарного крою шерстяний костюм, що навiть Борис, зараз брезклий, з водянистим поглядом, великим черевом, на дебелих, мiцних, ще спортивних ногах, з вiдвислим задом колишнього спокусника, призупинявся i довго, як для нього, дивився у кушпеліннi, нанизаному на сонячне промiння, на неї: як вона легко пурхає мiж риштувань, смiється, вiддає накази, пiдписує папери, розраховується, прискiпливо циганячись за кожну копiйку.

— У цiєї баби таки дiйсно пацанячий розум, — сказав вiн, прикриваючи свої водянистi бульки сiро-рожевими повiками; батько лише вiд задоволення потер долонi, пiдiйшов рвучко до доньки, обiйняв за плечi i щось дуже швидко заговорив. Борис дивився на цю пару, напевне, невiльно порiвнюючи обох, але нiчого спiльного не знаходив; часто