Читати книгу - "Темна вежа: Темна вежа VII"

– Самодіагностична перевірка вказує на те, що протягом наступних двох-шести годин станеться повна відмова системи, – сказав Найджел сумовито, проте спокійно. – Логічні помилки, що сталися раніше й були блоковані, тепер проникли в ЦМС. – Він рвучко вигнув шию праворуч. – Айн, цвай, драй! Живи вільно чи вмирай! Ґреґу в око поціляй!

– А що таке ЦМС? – спитав Джейк.

– І хто такий Ґреґ? – додав Едді.

– ЦМС – це абревіатура центральної ментальної системи, – пояснив Найджел. – Таких систем існує дві: раціональна та ірраціональна. Свідомість і підсвідомість по-вашому. Що ж до Ґреґа, то це Ґреґ Стілсон, персонаж роману, який я зараз читаю. Вельми цікавого. Називається «Мертва зона», автор Стівен Кінг. Але я гадки не маю, чому про нього сказав.

Найджел розповів, що логічні помилки були звичним явищем для роботів Азимова, як він їх назвав. Що розумніший робот, то більше виникає помилок у його логіці… і то швидше вони проявляються. Давній народ (Найджел називав їх Творцями) компенсував це, запровадивши сувору карантинну систему, що блокувала дрібні глюки, неначе то була зона епідемії віспи чи холери. (Джейк подумав, що це досить-таки хороший підхід до лікування душевних захворювань, хоча психіатрам він, швидше за все, не припав би до душі – так вони б усі швидко лишилися без роботи.) Найджел вважав, що травма від пошкодження очей якимось чином послабила його системи ментального виживання, і тепер у його плати вивільнилося чимало різного паскудства, яке руйнує його здатність до дедуктивного та індуктивного мислення, направо й наліво пожираючи логічні системи. Робот запевнив Сюзанну, що в жодному разі не звинувачує її. Сюзанна підняла кулак до чола й подякувала йому дуже-дуже. Насправді вона не до кінця повірила старому доброму DNK 45932, але чому – не знала, чорт забирай. Може, то був лише відгомін з Кальї Брин Стерджис, де робот, не надто відмінний од Найджела, виявився злопам’ятним мерзотником. Але було й дещо інше.

«Високо сиджу, далеко гляджу», – подумала Сюзанна.

– Найджеле, простягни руки.

Робот виконав наказ, і всі побачили шорсткі на вигляд волосини, що застрягли на суглобах його сталевих пальців. А ще краплину крові на… сказати б, кісточці.

– Що це? – спитала вона, знімаючи кілька волосин і підносячи їх догори.

– Перепрошую, мем, я не…

Він не бачив. Авжеж, ні. У Найджела було інфрачервоне бачення, але справжніх очей воно не могло замінити, а справжніх очей він позбувся з вини Сюзанни Дін, дочки Дена, стрільця ка-тету Дев’ятнадцяти.

– Це волосини. А ще я бачу кров.

– А, так, – сказав Найджел. – На кухні були щури, мем. Мене запрограмовано на знищення шкідників щоразу, коли я їх помічаю. Нині їх розвелося дуже багато, яка прикрість. Світ дедалі більше зрушує з місця. – Аж раптом його голова шарпнулася ліворуч: – Un-deux-trois! Minnie Mouse est la mouse pour moi!31

– Е-е-е… друже мій Найдж, скажи, а Мікі та Мінні ти прикінчив до того, як робити сандвічі, чи після? – поцікавився Едді.

– Після, сер, запевняю вас.

– Ну, все одно я пас, – відмахнувся Едді. – У штаті Мен я з’їв «пуербоя», досі від нього пузо розпирає.

– Сказав би вже: un, deux, trois, – докірливо мовила Сюзанна. Слова зірвалися з її вуст раніше, ніж вона усвідомила, що збирається їх вимовити.

– Що, даруй? – Едді сидів, обіймаючи її за плечі. Відколи вони вчотирьох зустрілися знову, він торкався Сюзанни за кожної можливості, неначе потребував підтвердження, що вона справжня, а не плід його уяви.

– Нічого. – Пізніше, коли Найджел або вийде з кімнати, або зламається, вона розповість йому про свій інтуїтивний здогад. На її думку, роботи на зразок Найджела та Енді, як ті в оповіданнях Айзека Азимова, що їх вона читала підлітком, не могли брехати. Можливо, Енді або був модифікований, або модифікував сам себе, тож для нього то була не проблема. Але Найджел, думала вона, з брехнею мав клопіт, ще й величенький. Їй здавалося, що Найджел, на відміну від Енді, був у сутності своїй доброзичливим. Але так – він або збрехав, або прикрасив правду про пацюків у коморі. А може, й не лише про це. Ein, zwei, drei та Un, deux, trois були для нього способом зняти напруження. Бодай ненадовго.

«Це Мордред, – роззираючись навколо, подумала вона. Потім узяла сандвіч, бо мусила щось з’їсти (як і Джейк, вона страшенно зголодніла), але апетиту вже не було й вона розуміла, що не отримає жодної втіхи, понуро проковтнувши їжу. – Він напав на Найджела, а тепер десь зачаївся і спостерігає за нами. Я знаю… відчуваю».

А відкусивши перший шматок якогось давно законсервованого, розфасованого у вакуумну упаковку загадкового м’яса:

Мати завжди знає.

Спати у видобувальній палаті нікому не хотілося (хоча обирати спальні місця було з чого – триста чи більше ліжок зі свіжою, нещодавно перестеленою білизною), та й покинуте місто привабливішим не здавалося. Тож Найджел повів їх до свого помешкання, час від часу зупиняючись, щоб несамовито струснути головою, наче прочищаючи її, і полічити до десятка – німецькою чи французькою. До цього він почав додавати цифри іншою мовою, якої ніхто з них не знав.

Їхній шлях пролягав через кухню, де тихо гули незліченні машини з іржостійкої сталі, дуже не схожу на ту, яку Сюзанна відвідала в тодеші під замком Дискордія. Готуючи для них їжу, Найджел створив помірний гармидер – це вони бачили. Але від щурів, живих чи дохлих, не було ні сліду. Та ніхто цього не прокоментував.

Сюзаннине відчуття, що за ними спостерігають, напливало і відступало.

За коморою виявилося маленьке чепурне трикімнатне помешкання, де, судячи з усього, прихиляв голову Найджел. Спальні тут не було, зате за вітальнею і буфетною, всуціль заставленою обладнанням для нагляду, був охайний кабінет, вздовж стін якого йшли стелажі з книжками. Також тут стояли дубовий стіл та велике зручне крісло під галогеновою лампою для читання. На столі був комп’ютер виробництва «Північного центру позитроніки», що саме по собі не дивувало. Найджел приніс їм ковдри й подушки, запевнивши, що вони чисті й свіжі.

– Не знаю, може, ти й спиш навстоячки, але мені здається, що посидіти-почитати ти любиш, як і всі ми, – сказав Едді.

– О так, це правда, раз-два-три, – відповів Найджел. – Мені подобаються хороші книжки. Це передбачено моїм програмуванням.

– Ми поспимо шість годин і підемо далі, – повідомив їм Роланд.

Тим часом Джейк вирішив ближче