Читати книгу - "Quid est Veritas?"

— Oportet habere! — Треба мати! — говорить у приказці мудрість предків.

І дійсно: треба мати! Але не лише «добра дочасні», а також душевну рівновагу, владу над собою й над тими, що схильні робити шкоду, нищити творчу працю, творчі замисли…

Маєтки? Щоб їх мати, треба насамперед здобути, намагатися придбати![212]

А Кай? Він щиро хотів би роздати все, щоб бути досконалим[213].

Ах, юність! «Багатий юнак» — навіть без наймення! — називають його учні Раббі Галилейського. Проте це назва почесна. Бо ж похвально мати стільки, щоб помагати народові й підтримувати його[214]. Нарід — ґрунт, з якого росте сила[215]! Але будувати життя на почуваннях[216]? Забирати від себе й давати іншим?

Хіба не сказав поет[217], богами натхнений, так правдиво й красно:

Нехай там, у Таррагоні Кай більше заглядає до Валерія Катула та Горація, ніж до тутешнього філософа Соломона! Тому-то й перебирає він міру, як і той Соломон, що своєю негацією всього викликав зневіру в свого народу й забрав йому снагу зберегти владу бодай над власною землею!

А кохання? Що ж! Саме кохання і є найліпший лік на всякі імлисті мрії та безґрунтовні доктрини! І тут справді не помилився Пилат, коли сказав, що в цю добу еллінка Маріам може бути для Кая найліпшою.

Розплутувала вузлики й ловила дальший кінець думки…

Ніхто, як мудра гетера, що розуміє незалежність, не пригодиться так на те, щоб виплутати юнака з погубних ідей! Ніхто!

Ніби Магдалина не приймає Каєвого кохання? Галилеянка погорджує римським громадянином? Сином прокуратора?

Можна припускати тільки одно: не слова кохання й не бряжчання золота можуть змінити вирішення гетери, красуні й багачки…

Бачила вже Магдалину в Тиверіаді. Перед очима матрони встав світлий образ. Дійсно — муза! Зоря, що годі описати! Не куртизана, засліплена тілесними втіхами або дарами багатства… Ні! Вона натхнена всіма музами, світить усіма вогнями, що ними може палати людська душа…

Нелегко таку забути!.. І не швидко це станеться… А з Каєм — особливо!.. А коли це станеться, скільки шалених учинків може скоїтися! Бодай під впливом тих в останній час улюблених Каєм гасел: «… Нема ані елліна, ані юдея — всі однакові!» «Блаженні тихі, бо вони унаслідять землю…» і т. д.

Таж землю підбивали такі «тихі», як Юлій Цезар, Македонський Олександр, Рамзес Великий…

А рівняти галилеянина з римлянином?

— Бідний мій Каю! Мусиш позбутися цих дивацьких мрій! Прокула не виконала б до кінця своїх обов’язків, як звичайна mater familias[218], коли б у такій душевній хуртовині покинула сина самого шукати берега!

Ні, власне, вона сама, Прокула, як свідома mater familias, мусить подбати про заснування сином славного родинного вогнища! — відмітила це в думці, немов записала на табличці…

Був уже час закінчити денне ткання. Тож від міркувань, що чітко оформилися, Прокула без вагання перейшла до чину…

Магдалина в своїм становищі завжди могла сподіватись всяких дивовижних речей на світі. Але ж лектика від шляхетної пані Клавдії Прокули, світлої дружини преславного прокуратора Понтія Пилата, — як зголосив optio, начальник прокураторової особистої охорони? Лектика, що з’явилася не лише в супроводі рабів, але й вояків?

…………………

Магдалині аж стемніло в очах.

Що ж могло трапитися?.. З Каєм?.. Може, кличе її в смертельній небезпеці? Чи не заплутала його в Каяфові сіті та одчайдушна Хетгура? Чи не впіймалася вона?..

Але, як каже оріїо, — Кай у найліпшому здоров’ї, спішно приготовляється до від’їзду на північ Середземного моря, до Іберії[219]…

Не Кай, а в диптихоні стоїть виразно:

«Понтія[220] Клавдія Прокула — Маріам з Магдали, доньці Теофіла арматора. Привіт! Дай, прошу, можливість поговорити з тобою без свідків!»

Нічим злим це не могло загрожувати. Але чому така велика варта?

У Єрусалимі неспокійно. Між юдеями та галилеянами, що завжди ворогують між собою, велике напруження, — була відповідь начальника варти.

Неспокій у Єрусалимі — звичайне явище. Тож Маріам, не турбуючись цим, з