Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Мільйон і один день канікул, Євген Серафимович Велтистов 📚 - Українською

Читати книгу - "Мільйон і один день канікул, Євген Серафимович Велтистов"

285
0
08.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мільйон і один день канікул" автора Євген Серафимович Велтистов. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 52
Перейти на сторінку:
виблискували магічні слова.

— У мене зуби болять від цього місяциту! — Зайчик крутнувся на одній нозі, крикнув: — Хто зі мною в піжмурки?

Хлопці мовчали.

— Ходімо гратися у дресировані тролейбуси, — запропонував Максим. — Нехай вони бігають на задніх колесах!

Ніхто не ворухнувся.

— Сергію, Мишко, за мною! — гукнув Максим.

— Нам вудки треба лаштувати, — буркнув Мишко.

— З батьком на риболовлю їдемо, — підтакнув Сергій.

Максим розізлився:

— Знаєте, хто ви? Знаєте… У людини лихо, а ви…

— Лихо? В якої це людини лихо?

— Я сказав би, та хіба ви зрозумієте! — Максим махнув рукою. — Ви краще відповідайте: будете гратися з Гум-гамом?

— Ми йдемо на риболовлю, — зітхнув Мишко.

— Домовилися, — зітхнув услід за братом Сергій.

— Ви… — Максим аж задихнувся. — Ви… зрадники… Ось ви хто! Віддавайте місяцит!

Ще дві плитки було повернуто Максимові.

— А ти? — запитав Максим Альошу Попова.

Винахідник із сімнадцятої квартири дістав місяцит, надкусив і поволі промовив:

— Р-раз!

У нього за спиною повис мереживний гамак. Альоша ліг у гамак, уп’явся очима в небо.

— Я думатиму, — мовив він, наморщивши лоба.

— Може, й ти не хочеш гратися? — наступав Максим на рожевощокого Льоню.

Льоня відступав, знизував плечима.

— Не знаю, щось не хочеться…

— Викладай місяцит!

— І не подумаю…

— А я кажу: давай!

За якусь мить приятелі лупцювали один одного, і гурт довкола них пожвавішав.

— Чесний бій, без місяциту! — кричали глядачі. — Мишко, сюди!

Навіть ледачкуватий винахідник зіскочив з гамака, застрибав, замахав кулаками.

— Раз! — рахував Мишко. — Два!.. Три!..

Бій тривав до десятої. Зненацька міцні руки схопили кулаки, що так і мигтіли в повітрі. І всі побачили Гум-гама. Він був у спортивному костюмі — справдешній суддя.

— Перемогу присуджуємо обом сторонам, — промовив, усміхаючись, космічний мандрівник. — Ех ви, хіба ж так роблять з повітря морозиво? Дивіться, як треба заморожувати повітря. Цю морозильну гру вигадав я!

Руки в Гум-гама завертілися з швидкістю пропелера. Він наче одбивався від загону невидимок. Зрештою перестав підбивати повітря й підняв над головою кулак.

— Ескімо, — похвалився Гум-гам. Кожен його палець обріс морозивом з шоколадною кірочкою. — Найприємніший сніданок, — провадив далі Гум-гам, облизнувши палець, — це морозиво. Хто хоче? Ескімо з повітря…

Дехто заходився махати кулаками, але не всі. Більшість стояла з нудьгуючим виглядом.

— А ви? — запитав Гум-гам. — Ви не любите морозива?

— У них болять зуби, — хмуро пояснив Максим. — їм набрид місяцит.

Обличчя в Гум-гама дивно поблакитніло. Він мовчки дивився на друзів.

— Ви не хочете більше гратися? — здивовано спитав він.

Його друзі мовчали.

— Ви не хочете гратися в місяця й зірок? У дерева й гойдалки? У бабок і сміх? Не хочете гратися зі мною?

— Ми вже у все гралися, — пролунав Мишків голос.

— Еге, — пропищав Зайчик. — І так щодня обманюєш бабусю. А це нечесно…

— Від паска не втечеш, — підтримав його Сергій.

А Альоша Попов промовив, лежачи в гамаку:

— Розумієш, Гум-гаме… Коли з місяцитом — все дуже легко, все само собою виходить. А мені, може, не хочеться, щоб виходило. Що я — не людина, чи що? Я сам хочу, сам, розумієш?

Гум-гам розсердився. Очі в нього блиснули синім світлом.

— Я йду! — оглядаючи друзів, застеріг Гум-гам.

— Ти що, Гум-гам… — злякано мовив Максим.

— Я йду з вашого двору! — ще голосніше сказав Гум-гам. — Я знайду веселих людей.

— Я йду з тобою! — заявив Максим і раптом згадав, що в нього немає каменя подорожувань. Та він не розгубився. — Я гратимуся з тобою, Гум-гаме! У мене є місяцит…

Він ляснув себе по кишенях, заходився вивертати їх. Кишені були порожні. Щойно в них лежав чужий місяцит… А зараз і його немає.

— Автук, — прошепотів Максим нікому не зрозуміле слово, і Гум-гам одразу здогадався, що хвилину тому, коли він сказав, що залишає цей нудний двір, місяцит зник із кишень усіх пустунів.

— Я знайду нову планету — планету для ігор! — палко мовив космічний мандрівник, звертаючись до Максима. — Нехай там нікого не буде! Тільки ти і я! Нам завжди весело. Жди мого знаку!

Він добув синій камінь і, трохи загаявшись, підкинув його у повітря.

— Прощавайте! — крикнув Гум-гам хлопцям. — Не скучай, Максиме!

Куля лопнула, в усіх задзвеніло у вухах. Та ще щось гупнуло, вдарившись об землю. Це звалився Льоша Попов, опинившись без гамака.

— Дарма, — пробурчав він, потираючи бік, — зовсім і не боляче.

Ніхто не засміявся. Приятелі порозходилися.

Максим сидів навпочіпки біля клумби. Сумно дивився на засохлі грудочки землі. Отак самотньо, мабуть, почувається людина в пустелі. Ані друзів поряд, ані жмутика трави, нічого живого. Сама гола земля. Нараз Максим підхопився: він угледів синю цяточку. Невже квітка? Його, Максимова, квітка!..

Коли навесні дорослі скопували клумбу, садівник дядько Єгор дав Максимові жменьку насіння, і хлопець кинув його у землю. Він не сподівався, що з цих крупинок з’являться на світ живі квіти, проте щоранку підбігав до клумби: а раптом щось виросло? З кожним днем тверділа під сонцем земля, і ось крізь міцну кірку пробилося стебло, а на ньому синіла чашечка квітки. Зачудовано, ба навіть злякано дивився Максим на квітку!

Зненацька лагідно засвітилася, заголубіла клумба, і Максим аж поточився назад. Спершу він здивовано кліпав віями, потім розсердився. Адже так не буває, щоб за одну секунду та розквітла клумба! Хто це пожартував з нього? Адже ні в кого з хлопців місяциту вже не було!

Над будинком пропливала самотня

1 ... 44 45 46 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мільйон і один день канікул, Євген Серафимович Велтистов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мільйон і один день канікул, Євген Серафимович Велтистов"