Читати книгу - "Юпітер з павою, Павло Гануш"

— Товаришу капітан, ось фотографії чоловіка, який у вказаному приміщенні приймав сигнали, — доповів старший і поклав перед начальником фото великого розміру. Трохи згодом він розповів про те, що цей чоловік повідомив про свій прихід, витрусивши з вікна ганчірку. Потім сидів біля нього з нотатником і записував сигнали, поглядаючи вниз в бінокль.

— Дякую, товариші!

Котрбатий відпустив обох і почав з Войтою і Коуколом розглядати фото. Знімки були чіткі, досконалі: ось чоловік витріпує з вікна ганчірку, ось він сидить з біноклем, ось пише, схилившись над підвіконням. Кілька знімків зафіксували окремі деталі його обличчя.

— Перший, — лаконічно відзначив капітан і висипав на стіл карамельки. — Беріть, хлопці.

Але ніхто не скористався з такої нагоди.

— Ну, беріть, беріть! — меланхолійно сказав Йозеф. — Слабак я! Дванадцять і десять — двадцять два… — Він одсунув купку сірників. — Я згадав анекдот про двадцять дві панночки, знаєте? Ні? Тоді слухайте.

Йозеф почав захоплено розповідати примітивний анекдот. Його зацікавлено слухав смуглявий брюнет, а худорлявий співбесідник, засунувши руку під розстебнуту сорочку, погладжував себе по запалих грудях. Закінчивши анекдот, Йозеф перший почав голосно сміятися, до нього приєднався смаглявий, і в їхньому реготі зовсім не було чутно, як щось стиха клацнуло.

Худорлявий схопився за карти обома руками.

Нарешті блондин підвівся, розплатився і, великодушно залишивши панові Шматліку здачу, вийшов на вулицю.

Гравцям теж набридли карти, і вони схилилися над папірцями.

Йозеф, звіривши значки, не більше як за три хвилини шепнув:

— Той самий ключ.

Він подав папірець худорлявому і сказав:

— Їдьте!

— Їду, товаришу капітан, — відповів той пошепки, а вголос вигукнув: — Ну, бувайте, хлопці, зустрінемося на вокзалі. Тільки не насмокчіться десь іще!

Він вийшов з ресторану і, пройшовши метрів сто, дістав сигарету. Підійшовши до молодика, що саме зупинився край тротуару, попросив припалити.

— Все гаразд, — повідомив тихо. — А у вас?

— Їндра пішов за блондином, а я чекаю старого. Прошу, — сказав юнак усміхаючись.

А за годину худорлявий стояв перед Котрбатим і доповідав:

— Товаришу капітан, ось фотографії чоловіка, який передавав сигнали! А це текст передачі, дешифрований капітаном Янаком…

— Дякую, товаришу старшина!

Котрбатий поклав фото на стіл.

— Другий, — промовив він. — Тепер ще гарна панночка…

— Текст, насамперед текст! — вихопився нетерпляче Войта. Начальник посміхнувся.

— Спокійно, спокійно! Твого «пана резерва» ми теж спіймаємо. — Він розгорнув маленький папірець, швидко передивився зміст і лише після цього прочитав: —»Повідомлення дістали. Вбивство було помилкою. Обережність! До неділі зльот кінчити, допоможи Е!» — Котрбатий, не розуміючи, підвів голову. — Який зльот кінчити? І чому «зльот», а не «зліт». Що вони надумали?

Войта втупився в папірець.

— Дозвольте, товаришу начальник! Ми вже знаємо з учорашнього тексту, що блондин іноді опускає закінчення слів, безперечно зрозумілі адресатові. Я гадаю, що сьогоднішній текст має таке звучання: «До неділі з льотчиком кінчити, допоможи Е!» Е… е… ага. Ела! Іншого або іншої «Е» немає.

Начальник хвилину стояв мовчки.

— Можливо! — погодився він нарешті. — Очевидно, цей варіант правильний.

— Товаришу начальник, радіо! — повідомила Ярушка, з'явившись на порозі.

Котрбатий вийшов. Гомола і Коукол розглядали фото, Войта сидів, дивлячись на стелю.

За кілька хвилин капітан повернувся. Було помітно, що він чимось схвильований.

— Викликав старшина Йокль, — повідомив Котрбатий і, підійшовши до столу, взяв фото. — Йокль стежив за цим паном від Соколівської вулиці до його квартири у Вршовицях і встановив особистість цього чоловіка. Знаєте, хто він? — Піднявши знімок, капітан проголосив — Доктор Едуард Коржан!

Справа набувала дедалі конкретніших обрисів. Але багато чого ще лишилося неясним…

Під час наради на столі у капітана з'явився ще один рапорт, його подала людина, що стежила за блондином.

Капітан прочитав:

«… Чоловік, за яким я стежив, йшов пішки до перехрестя Пальмівка. Там зупинив машину і поїхав через Голешовиці на Главків міст. Біля зимового стадіону вийшов і двадцять хвилин гуляв по північній частині острова Штваніце. Потім зійшов на набережну на правому березі Влтави. На лавці поблизу Міністерства землеробства на нього чекав чоловік років п'ятдесяти п'яти, середній на зріст, на носі пенсне. Мій підопічний сів біля нього, і вони розмовляли майже десять хвилин. Підслухати розмову не було можливості, але прощаючись, мій підопічний звернувся до співрозмовника як до батька!

Після цього чоловік трамваєм № 14 доїхав до Вацлавської площі. Пройшов до музею і назад, раз у раз поглядаючи на вітрини магазинів. Потім зайшов до автомата-закусочної в пасажі Люцерна і, попоївши, попрямував до кінотеатру «Гвезда», де демонструються фільми безперервно. У кінозалі людей було небагато, молодик сидів сам у бічній ложі на балконі. Після кіносеансу повільно пройшовся Вацлавською площею. Довго читав газети у вітринах будинку редакції газети «Праца». На Пршикопі сів у трамвай № 5 і, доїхавши до Сміхова, вийшов на зупинці «Під ангелом». Зайшов у будинок № 8, де він мешкає. Встановлено, що звуть підопічного Їржі Шимандл і працює він музикантом в оркестрі, який виступає в кав'ярні «Оріон». Пощастило взнати, що його батько, Богуміл Шимандл, який живе там же, працює у Міністерстві землеробства.

Після розмови у відділі кадрів згаданого міністерства встановлено, що Богуміла Шимандла торік прийняли кандидатом у члени КПЧ. До 1948 року був членом колишньої національно-соціалістичної партії і високим чиновником тресту «Кооператива». На службі користується відмінною репутацією.

Ст. сержант Киселий».

Додаток: фото Богуміла Шимандла з матеріалів відділу кадрів Міністерства землеробства.

— Честь і слава старшому сержантові Киселому! — вигукнув Войта. — Солідний шмат праці.

Начальник роздивлявся портрет, що був доданий до рапорту. Войта заглянув теж. З