Читати книгу - "Десертик, Анна Харламова"

   Посеред тижня завітала Маргарет, щоб точно знати скільки буде гостей. На неї чекала найщасливіша несподіванка – її син та невістка, нарешті поруч зі своїм сином. Вона не раз дякувала Айлі за те, що та зробила.
   Якось стоячи на кухні, Маргарет підійшла до Айлі. В руках жінка тримала маленьку коробочку оббиту червоним атласом. У середині була неймовірної краси раритетна брошка, у формі Янгола. Це була коштовна річ із білого золота. Оченята Янгола були з маленьких, яскравих діамантів, так само, як і ротик. Її сяяння мерехтіло та пускало «зайчики» по усій кухні. Маргарет одягла прикрасу на кофтинку Айлі зі словами «Янгол для Янгола». Айлі намагалась відмовитись від такого коштовного подарунка, але бабуся настояла на своєму. Вона розповіла, що ця прикраса була подарована їй від мами разом із сережками. Другий подарунок, вона подарувала мамі Мітчела, коли та увійшла у їх дім, як дружина їхнього сина.
   Після цього Айлі заспокоїлась і подякувала Маргарет за безцінний подарунок. Сказавши, що колись вона подарує це своїй донці. Поцілувавши бабусю та міцно обійнявши, вона подякувала від щирого серця. Вона знала, як це важливо для Маргарет. А тепер важливо і для неї.
   Не меншого здивування був вчинок батьків шотландця. Покликавши дітей у ресторан, батьки вирішили подарувати весільний подарунок завчасно. Чек на п’ятдесят п’ять тисяч доларів для ремонту будинку і купівлю меблів. Айлі і Мітчел були у щасливому ступорі. Обіймаючи, та цілуючи своїх дарувальників, вони щиро дякували. Тепер їхнє житло – буде перетворюватись на сімейне гніздечко. Перший тост був за Айлі. Батьки дякували і казали, що вона послана їхній родині Богом. Дякуючи їй, вони знову разом. Їхня сім’я зростатиме, а щастя та сміх заповнить їхнє життя. Кажучи Айлі слова подяки, батьки розчулились, а з ними Айлі та Мітчел. Гленна щиро обійняла свою невістку і сказала, що тільки дякуючи їй, вона має змогу обійняти свого сина. Ті ж самі слова, вона чула і від Пола. Від цих вдячних слів та поглядів, Айлі була на сьомому небі, для неї було дуже важливо, щоб її коханий здобув спокій. Тепер сім’я в повному складі і щаслива.
  

Глава 34.

   Тижні пролетіли за шаленою підготовкою до весілля. Батьки Айлі приїхали за тиждень до самої дати. Уся велика родина провела знайомство на пікніку біля річки Тей, де буде проходити свято. Уся родина Мітчела хвалила Айлі і дякувала її батькам за таку доньку. За те, що вона принесла у їхній дім щастя.
  
   Настав день весілля.
   Була десята ранку, через дві години повинна початись церемонія. Айлі ходила туди сюди по кімнаті, змушуючи нервувати не лише себе, а і маму, Гленну, Маргарет та Джессі.
   — О Боже! О Боже! — тримаючи пишні спідниці, щоб не впасти, Айлі ходила з одного кута в інший.
   — Що з тобою? Зупинись! — закомандувала мама, але голос був ніжним.
   — Мені треба побачити Мітчела. Треба з ним поговорити.
   — Ще встигнете. — Сказала Гленна усміхнувшись.
   — Не можна Мітчелу бачити наречену до весілля. Потерпи. — Втрутилась Маргарет. — Усі молодята нервують. Це нормально.
   — Ні, ні, ні. Мені треба йому дещо сказати. Це важливо. — Айлі узяла спідниці ще вище і вилетіла з кімнати.
   — Куди ти?! — почувся голос мами.
   Але дівчина вже побігла по коридору до кімнати Мітчела, де він одягався.
   — Привіт. — Увійшовши у кімнату, Айлі усміхнулась.
   — Привіт. Що ти тут робиш? Ти ж знаєш, я не повинен бачити тебе до весілля.
   — Знаю. Але мені треба тобі дещо сказати. — У її очах було хвилювання.
   — Ти не хочеш за мене виходити? — страх, який оволодів Мітчелом, зробив його нерухомим.
   — Ні, ну що ти таке кажеш! Я кохаю тебе.
   — О Боже. — Хлопець зітхнув з полегшенням. — Я вже злякався, що ти не хочеш бути зі мною. Бути моєю дружиною. — Обличчя Мітчела ожило. — Тоді, що таке?
   — Є дещо, що ти повинен знати. — Голос Айлі затремтів.
   — Ти хвилюєшся. Це нормально. — Він підійшов до неї і узяв її долоні у свої. Ніжно поцілувавши, він сказав: — Ти така гарна. Мені дуже пощастило. Ця сукня дивовижна. Ти моя принцеса. Мій Десертик. Моя кохана жінка. Я теж тебе дуже кохаю. Не можу дочекатись миті, коли скажу «ТАК» і ти станеш моєю дружиною.
   — Дякую. — Айлі трішки зашарілась. Його слова були солодші за мед. — Ти теж красень. Тобі дуже личить смокінг.
   Мітчел був у темному смокінгу, білій сорочці, з краваткою кольору шампань, і бутоньєркою прикріпленою до лацкана. А темні черевики відполіровані так, що можна бачити власне відображення.
   Айлі дивилась на нього і думала, як їй пощастило. Він красень. Він кохає її, а вона його. Але, як він відреагує на новину?! Буде він так само радий, як і вона?!
   — Кажи кохана. Що ти хочеш розповісти.
   — Пам’ятаєш у мене були дні коли мене нудило і паморочилось у голові?
   — Так. Кажи далі.
   — Невже ти не зрозумів?
   — Ти що вагітна?
   — Так.
   — Коли ти дізналась?
   — Пару днів назад.
   — Чому не сказала?
   — Зараз говорю.
   — Ого!
   — І це все, що ти можеш сказати? — Айлі була здивована його поведінкою. Вона так само, як і він не очікував цього. Але вона дуже рада, що буде мати від Мітчела дитину.
   — Оце новина. — Він відступив і сів на ліжко.
   — Ти радий? — Айлі у цю мить боялась, що він скаже «ні». Але це ж їхній плід кохання. Він щасливий – це точно!
   — Я трішки шокований.
   — Я розумію, але ти щасливий?
   — Так. Так, Айлі, я щасливий. — Він усміхнувся, але його хвилювання відчувалось у кімнаті.
   Айлі полегшено зітхнула.
   — Я так боялась, що ти не зрадієш цій новині.
   — Я зрадів, але я трохи боюсь. Я не готовий.
   — Як це?
   — Я з тобою чесний. Я боюсь.
   — Чого саме?
   — Це маленька людина, якій потрібно багато уваги.
   — Так. А ще багато, багато любові батьків.
   — Я не думав, що це буде так швидко.
   — Я теж. Але… Я рада. Я люблю цю крихітку. А те, що ти кажеш, що не готовий – це нормально. Я теж боюсь і хвилююсь. Проте, якщо б кожен чекав час, щоб бути готовими до дітей – ніхто б не народжувався. До цього підготуватись не можливо. Коли б не настала мить, все одно буде здаватись, що ще рано, ще треба багато чого навчитись. Але саме дитина навчить нас не бути егоїстами, дасть нам змогу подорослішати і відчути сенс нашого життя. Що може бути краще, а ніж тримати на руках наше кохання. Це будемо ти і я в одній людині. В маленькій дитинці, яка буде нашим світом.
   — Я теж її люблю. Ти права, моя Айлі. Ми будемо хорошими батьками.
   — Я так хотіла це почути.
   Мітчел встав і підійшовши до Айлі, міцно обійняв її. Айлі відповіла такими ж міцними обіймами.
   — Я щасливий.
   — І я щаслива.
   — Нам треба виїжджати. Гості вже зачекались.
   — Так, так. Ти правий. — Айлі витерла сльози, які з’явились від щирого зізнання Мітчела.
   — Десертик, не плач.
   — Я наречена Мені можна. День щасливих сліз. — Засміялась вона.
   — День щасливих сліз – це цікаво! — засміявся він.
   — Тут твоя дитина. — Вона узяла його долоню і притиснула до свого ще плаского животика.
   Мітчел розчулився і його очі зволожились. Він ніколи не забуде цю мить. Він одружується з коханою жінкою, яка носить під серцем їхню дитину.
   — Так, моя. Наша. — Він ніжно торкнувся її губ губами і погладив животик. — Кохаю тебе. — Сказав він до Айлі. — Люблю тебе. — Прошепотів він, дивлячись на животик нареченої.
   — Наша крихітка теж любить татка.
   Усмішка осяяла їхні обличчя.