Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Артеміс Фаул. Утрачена колонія, Йон Колфер 📚 - Українською

Читати книгу - "Артеміс Фаул. Утрачена колонія, Йон Колфер"

591
0
01.01.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Артеміс Фаул. Утрачена колонія" автора Йон Колфер. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 71
Перейти на сторінку:
зойкнувши.

Конг сів на стіл, обіперся руками об коліна.

— Мені потрібен демон, — сказав він, дістаючи із секретної кишені в рукаві піджака стилета. — Як його знайти?

Гаспар Парадізо обхопив доньку руками, намага­ючись прикрити кожен сантиметр її тіла.

— Якщо ти скривдиш її, Конгу...

Біллі Конг закотив очі.

— Зараз не час для переговорів, лікарю.

Він покрутив лезо між пальцями і раптом вики­нув руку, пославши стилета в Гаспара. Рукоятка уда­рила лікаря по чолу, і він упав, немов пальто, що скидає з плечей дівчина.

Мінерва опустилася навколішки, обхопила голо­ву батька руками.

— Папа? Прокинься, папа! — на мить вона знову перетворилася на маленьку дівчинку, але інтелект узяв гору. Вона перевірила батьків пульс, доторкну­лася рани вказівним і середнім пальцями.

— Вам пощастило, містере Конг, і у вбивстві вас не звинуватять.

Конг знизав плечима.

— Уже звинувачували. Дивно, як легко втекти від правосуддя. Мені це коштувало рівно десять ти­сяч доларів. Три за пластичну операцію, дві за нові документи і п’ять за гарного хакера, що створив мені комп’ютерне минуле, яке можна було показати вам.

— Кілька міліметрів, і батько помер би, а не лише знепритомнів!

Конг витяг із кишені ще одне лезо.

— Ще не пізно. Ну а тепер розповідай, де знайти нашого маленького друга.

Мінерва повернулася до Конга, міцно стиснувши кулаки.

— Послухай мене, дурню. Демон зник. Навіть не сумніваюся, що його благодійники витягли з ноги срібну кулю, щойно він опинився в машині. Він по­вернувся на свій острів. Забудь про нього.

Конг спохмурнів.

— У цьому є сенс. Я б і сам так учинив. Добре, тоді кажи, коли наступна матеріалізація?

Мінерва мала злякатися. Зараз вона повинна за­бути все і ридати. Врешті-решт, батько лежав непри­томний, а чоловік, який це зробив, сидів на столі і розмахував ножем. Але Мінерва Парадізо була не звичайною дванадцятирічною дівчинкою. Під час надзвичайних ситуацій вона напрочуд зберігала спо­кій, завжди. Тож, хоча вона дійсно перелякалася, продемонструвати Біллі Конгу своє презирство було зовсім нескладно.

— Де ви були останні тридцять хвилин? — запи­тала вона і клацнула пальцями. — Ах, звісно, спали. Здається, ваші люди називають це нейтралізацією. Вас нейтралізувала маленька демониця. Тож до­звольте розповісти, що сталося. Усю нашу операцію було нейтралізовано. У мене не лишилося ані дослі­джень, ані розрахунків, ані об’єкта дослідження. Я маю починати від самого початку. Та якби ж то я могла це зробити. Це було б казкою! Минулого разу в мене були розрахунки часового тунелю; цього разу доведеться все робити самій. Не зрозумійте мене неправильно, я це можу. Врешті-решт, я ж ге­ній. Але на це піде принаймні сімнадцять місяців. А може, і більше. Компрене-ву, Конгу?

Біллі Конг усе чудово зрозумів. Він зрозумів, що ця розумниця намагається задурити його своєю наукою.

— Сімнадцять місяців, еге? А якщо з’явиться сти­мул?

— Стимули не змінять законів науки.

Конг зіскочив зі столу, безшумно приземлився на пальці.

— Мені здавалося, що твоя робота — змінювати закони науки. Хіба цей проект був не заради того, щоб довести всім іншим науковцям у світі, що вони дурні, і лише ти розумна?

— Усе не так просто...

Конг підкинув ножа і підхопив його в повітрі, навіть не глянувши на лезо. Іще раз, і ще. В повітрі замерехтіло срібло. Гіпнотичне видовище.

— Скажу просто. Мені здається, що ти можеш дістати мені демона, і здається, що можеш це зроби­ти менше, ніж за сімнадцять місяців. Отже, ось що я зроблю. — Він нахилився і підняв стілець Хуана Сото. Голова охорони впав на стіл.

— Я зроблю містерові Сото боляче. Так просто. І ти нічого не зможеш удіяти. Це демонстрація серйозності моїх намірів. Яка доведе тобі реальність ситуації. Тоді ти зрозумієш, що я кажу до діла. Після цього ти загово­риш. А якщо ні, перейдемо до учасника номер два.

Мінерва не сумнівалася, що учасником номер два буде її батько.

— Будь ласка, містере Конг, не потрібно цього ро­бити. Я кажу правду.

— О, тепер уже «будь ласка»? — вдавано здиву­вався Конг. — І «містере Конг». А що сталося з «дур­нем» і «негідником»?

— Не вбивайте його. Він добра людина. У нього родина.

Конг схопив Сото за волосся, відкинув голову на­зад. Кадик голови охорони випнувся, немов слива.

— Він некомпетентний, — буркнув Конг. — Поди­вись, як легко втік демон. І як просто мені було взя­ти контроль над ситуацією.

— Лишіть йому життя, — благала Мінерва. — Мій батько має гроші.

Конг зітхнув.

— Ти не зрозуміла? Така розумна дівчинка, а іно­ді кажеш дурниці. Мені не потрібні гроші. Мені по­трібен демон. А тепер припини базікати і слухай. Вести переговори немає сенсу.

У Мінерви стиснулося серце, коли вона зрозумі­ла, як далеко опинилася від свого звичного світу. Менше ніж за годину вона перейшла на бік темряви і жорстокості. І привела її туди власна пихатість.

— Будь ласка, — сказала вона. Доводилося докла­дати неабияких зусиль, щоб зберігати спокій. — Будь ласка.

Конг зручніше перехопив ножа.

— Не відводь очей, дівчинко. Дивись і пам’ятай,, хто тут головний.

Очі Мінерви були прикуті до столу, відірвати по­гляд від жахливого видовища вона не могла. Немов опинилася у сцені з фільму жахів, ще й з відповід­ним саундтреком.

Мінерва нахмурилася. В реальному житті саунд-треків не буває. Звідкись долинала музика.

Виявилося, що з кишені штанів Конга. Поліфо­нічний телефон награвав арію тореадора з опери «Кармен». Конг витяг телефон.

— Хто? — буркнув він.

— Моє ім’я не має значення, — сказав юний го­лос. — Значення має лише те, що я маю те, що по­трібно вам.

— Звідки в тебе цей номер?

— Маю друга, — відповів таємничий абонент. — Він знає всі номери. А тепер до діла. Здається, ви шу­каєте демона?

*

За кілька хвилин до цього Батлер з’їхав з траси біля з’їзду до аеропорту і втиснувся на заднє сидіння між Артемісом і Холлі. Вони разом спостерігали за дра­мою, що розгорталася в шато Парадізо.

Артеміс міцно обхопив коліна.

— Я не можу цього дозволити. Я цього не дозво­лю.

Холлі накрила його руку своєю.

— У нас немає вибору, Артемісе. Ми свою справу зробили. Тепер це не наша бійка. Я не можу ризику­вати Номером Один, не можна, щоб його побачили.

Чоло хлопця прорізала глибока вертикальна зморшка.

— Знаю. Звісно. Але все одно, як я можу втрима­тися осторонь? — Він глянув на Батлера: — Конг

1 ... 44 45 46 ... 71
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Артеміс Фаул. Утрачена колонія, Йон Колфер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Артеміс Фаул. Утрачена колонія, Йон Колфер"