Читати книгу - "Третій фронт"

— Чули. То кацапи намагалися нас дістати, але ми відбилися.

— Молодці. Хоч кількох завалили?

— Завалили, завалили, — заспокоїв Бухгалтер. Ми проїхали хвилин двадцять, і Мовчун підхопився.

— Безпілотних! — показав убік. Ага, летів.

— Рядно є? — спитав я мужика.

— Є.

— Лягайте! — крикнув пацанам, і ми вкрилися рядном. — А ти їдь, наче нас і немає, — сказав мужику.

Той їхав. Ось уже й безпілотних пролетів.

— Ах ти ж гад такий! — Чоловік, якого я бачив крізь дірку, показав безпілотнику кулака. Безпілотник несподівано зробив коло і став до нас повертатися. — Що ти літаєш тут, що ти літаєш? — крикнув мужик. Безпілотник іще раз пролетів і більше не повернувся. Ми полегшено зітхнули.

— Слухай, мужик, а у вас в районі погані менти є? — спитав я з-під рядна, бо вилазити не поспішав.

— А чого питаєш? — обережно поцікавився мужик.

— Мені найгірший потрібен. Лайно лайном, мерзотник щоб був, якого світ не бачив.

— А ви хоч самі не з ментів?

— Та хіба б оце за ментами кацапи ганялися? — вказав я на очевидне.

— Ну, є один, капітан Костур. Ох і тварюка! До нього в лапи як потрапиш, то або вперед ногами з відділка винесуть, або калікою в тюрму підеш! Кого не схопить, усі в нього зізнаються або вмирають. У мене кум у район поїхав у справі, повертався, випив трохи, його патруль біля самої автостанції загріб. Ну, гроші забрали й відпустили б, але Костур прискочив. У місті зарізали одного торгаша, потрібен був винуватець, щоб в область відзвітуватися. Костур кума мого схопив, до ранку бив, а потім кум усе підписав. Мовляв, він зарізав, а перед тим за тиждень школярку зґвалтував, перед тим украв чотири кози і забив на смерть ветерана війни. Все, що було не розкрите, все на нього повісив той гад. Отак і працює, вже багато років. — Мужик зітхнув. — У нього ж стріляли. Один пацан, якого він посадив ні за що. Просто схопив на танцях, відмудохав, примусив зізнатися у пограбуванні, посадив. Пацан із тюрми повернувся, купив десь одрізан і стріляв. Кажуть, що куля за сантиметр від печінки пройшла. Вижив, гад! І далі витворяє!

— Він у райвідділку працює? — спитав я.

— Ага, у райвідділку. Заступник начальника. Кажуть, що скоро в область заберуть, бо найкраща розкриваність серед усіх районів. І всім начхати, що він абикого за ґрати кидає, а злочинці на волі ходять. — Мужик зітхнув. — Для чого він вам?

— Та потрібен.

— Якщо вбивати збираєтеся, то не сумнівайтеся, є за що. Кум мій досі сидить.

Я про наші плани на мента розповідати не став. Мужик довіз нас до найближчого села, там знайшли чоловіка, в якого був старий «УАЗ». Залишили п’ять тисяч завдатку, і власник віддав нам ключі з техпаспортом. Запропонував обмити справу.

— Потім. Слухай, а ти не підкажеш, який у вас мент найгірший? — спитав я.

— А вам для чого?

— Нам такий, щоб повне лайно, маніяк, тварюка, мерзотник повний.

— Ну, тоді це Костур, капітан. Є ще Шевчук, дільничний із Жолобка, той дівок ґвалтує, гад такий. А Костур чого тільки не витворяє. Стільки вже людей скалічив, а скільки безневинних посадив! Ото як Врадіївка була, так наче притих трохи. А потім знову хвоста розправив. Каже, що будь-кого в баранячий ріг скрутить, якщо проти нього підуть. І бояться всі. Це він тебе? — мужик кивнув на моє обличчя.

— Ні, то інші гади. Дякую, — кивнув я.

Поїхали в район. Там знайшли райвідділок.

— Бухгалтере, сходи по Костура. Я б сам пішов, але з таким обличчям вони мене одразу прихоплять.

— І що з ним далі робити?

— Набреши, що справа є, вивеземо за місто, там підпоїмо.

— Добре. — Бухгалтер пішов. Невдовзі повернувся з мордатим, череватим ментом середнього зросту. — Це мої компаньйони. Теж хвилюються, хто ж дроти вкрав. З’їздимо, подивимося? І ми заплатимо, добре заплатимо, тільки знайдіть крадіїв.

Бухгалтер тримався добре, але мент щось запідозрив. Мабуть, побите моє обличчя йому не сподобалося.

— Ні, зараз зайнятий дуже. Завтра приїздіть, і подивимося, — закрутив головою капітан. Хотів іти.

— Сідай у машину, мурло, — сказав я і наставив на капітана автомат. — Сідай, бо на друшляк перетворю.

Говорив я тихо, але впевнено. Мент аж зблід.

— Сідай, сідай, чи хочеш померти геройською смертю? — спитав Бухгалтер і тицьнув дулом у спину менту.

— Ви що, охеріли? — хрипко спитав Костур. — Та ви знаєте, хто я?

— Ти мене тут будеш запитувати? — здивувався я. Він іще раз подивився мені в очі й побачив, що стріляти я готовий і вагатися не буду. — Сідай, падло!

— Сідаю, сідаю. — Сів, ми поїхали. — Пацани, ви грошей хочете? Я заплачу. Скільки?

— Ні, гроші нам не потрібні. Ми з Адміністрації Президента. Ось документи. — Показав йому. Він чомусь іще більше злякався.

— Це через ті скарги? Так вони брешуть! Я злочинців ловлю, а родичі скаржаться. Я ж у міністерстві всі питання закрив! До мене немає жодних претензій! — захвилювався Костур. Щось нервово пояснював, аж поки ми не виїхали за місто. Там я вмазав прикладом в обличчя. Костур знепритомнів. Уколов йому снодійне, якого трохи залишилося після Шпиля.

— Хай поспить, набридло слухати його варнякання, — пояснив.

Ми поїхали в ліс, де зазвичай залягав Ментожер. Доріг у лісі не було, але були досить широкі стежки, які натоптало чудовисько. Я зняв із Костура кітель, самого залишив спати в машині. Ми пішли до барлогу. Неподалік побачили кілька іржавих танків і БМП, дуже пошкоджених.

— А це ще що таке? — спитав Бухгалтер.

— Це Ментожера спробували вбити, залучали внутрішні війська й армію. Як бачиш, дарма.

Ми пішки дісталися барлогу, я поліз у нього.

— Стій, це не ризиковано? — захвилювався Бухгалтер.

— Чудовиськ боятися — Україну не врятувати, — сказав я. Заліз до нори, що вела у барліг. Через кілька метрів хід перегородила кам’яна брила. Повз неї ніяк пролізти. Повернувся до хлопців, наказав пацанам закласти трохи вибухівки прямо над барлогом. Вибухнуло, пробило дірку десь метр завширшки. Чудовисько заревіло, а я почав кітелем повітря ганяти.

— Менти! Менти!

Невдовзі почувся рик. Із дірки з’явилася голова Ментожера. Колись він був звичайною людиною, але коли перетворюєшся на чудовисько, тіло починає змінюватися, зазвичай стає потужнішим і кремезнішим, міцнішають кінцівки, збільшуються щелепи. У Ментожера були дуже потужні руки, якими він розривав ментів навпіл. Весь його одяг був укритий погонами небіжчиків.

— Відступаймо! — прошепотів я хлопцям і потягнув кітель по землі. Ми пішли до машини. Там швиденько відчинили задні двері, посадили капітана, щоб він визирав