Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона, Аманді Хоуп"

- Ти, напевно, дуже втомилася, - підійшов він до мене, перед тим, як зникнути. - Повернемося до палацу, зможеш виспатися за весь цей час.

- У палац? - перепитала мимоволі.

Якось навіть не замислювалася до цього моменту, куди ми йдемо, і що там мене чекає. Відразу ж захотілося поставити десятки питань, але я стрималася.

- Все буде добре, - знову прочитавши мої думки, видав Дракон, сумно посміхнувшись.

А після обережно взяв за підборіддя і ніжно доторкнувся губами до моїх губ. Мене відразу в жар кинуло, а по венах розлився вогонь. Все-таки він чув те, що я думала, поки пливли.

Ванька кашлянув, і його високість швидко від мене відсторонився.

«Відпочивайте!» - наказав він у наступну хвилину і, підхопивши свій меч, встиг зробити кілька кроків.

- Ваша Високість, - знявся з місця Іван. - Можна я з вами поохочуся! Можу зайця підстрелити або куріпку! Я анітрохи не втомився.

- З чого ж ти їх стріляти зібрався?

- А, - братець почесав потилицю. - Тоді можна спорудити і поставити силки, я вмію, мене командувач Дугл навчив.

- Добре, майстри свої силки, сьогодні вночі поставимо, - погодився принц, але обернувшись до мене додав. - А тобі спати і збиратися з силами. Тепер будемо йти вдень.

"З задоволенням! - подумала я, все ще перебуваючи в тумані від поцілунку. - Ви тут як хочете, а я дрихнути ".

Він кивнув, і пішов у своїх справах. Знову, напевно, на розвідку. До чого пильний товариш. Ні хвилини спокою, коли ж він спить?

Подивилася йому вслід і почала вкладатися. Тільки постелити на землю було нічого, курточка мокра, все, що на мені одягнено, теж. Повісивши курточку сушитися, вляглася на сонечку. На мені решта одягу швидше висохне.

Братець несподівано запропонував допомогу і вдвох ми спорудили з трави не абиякий лежак. Як тільки моя голова на нього опустилася, відключилася відразу. Навіть мокрі речі не стали перешкодою міцному сну.

"Брела я в повній темряві, навіть проблиска світла ніде не видно. Сиро і холодно. Чути як десь мірно капає вода. Така темінь може бути тільки в підземеллі, але як я сюди потрапила?

- Вже все готове до страти, - скрипучий шепіт, що роздався відлунням, пробрав до кісток. - Забитий останній цвях у поміст на пласі. Кат точить свою сокиру...

- Забирайся з моєї голови! - крикнула я, не витримавши гидкого скреготання ".

І миттєво прокинулася. Різко сіла, навіть голова злегка запаморочилася. Відчула, як струмина холодного поту побігла по спині.

Та що ж таке?! Знову той самий старий. Що він від мене хоче? До чого ці сни? Намагається попередити?

Чи навпаки, заплутати? Чи можна вірити цьому дідові, що з’является тільки, коли свідомість відключається?

Все це не просто так. В душі оселилося тривожне передчуття. Чомусь мені посилають видіння. Як же розібратися друг діє чи ворог. Однозначно, подібне мій мозок не міг сам відтворювати.

Якщо принц має здатність впливати навіюванням, можливо, є хтось, хто вміє приходити у снах. Де шукати відповіді?

Подивилася на Ваньку, який спав поруч. Умаявся бідолага, заснул в обійнявши якусь незрозумілу споруду з гіллячча. Напевно, це те, що він силками називав.

Пригадала, що хотіла детально розпитати братика про події, що передували моїй втечі з цього світу. Просто так я б не втекла. Тим більше від люблячої людини. Чогось принц не домовляє, а братець мовчить чи то з солідарності, чи то сам перебуває під впливом магії навіювання.

Хоч сонце вже зайшло, Дракон ще не повернувся, і у мене є час для розмови з братом.

Піднялася з імпровізованого ліжка. Сплю я зазвичай на правому боці. Одна сторона мого одягу добре висохла, а друга була ще мокрою, напевно, тому і змерзла уві сні.

Прогулялася до річки, щоб вмитися і скинути з себе неприємний осад від сну. Хлюпнувши в обличчя холодної водички, відразу відчула себе краще. Тепер можна і з брательником поговорити.

- Вань, - потрясла його за плече, повернувшись на місце стоянки. - Прокидайся, скоро принц повернеться з здобиччю.

Останню фразу проговорила, зображуючи голос тигра Шерхана з мультика «Мауглі». У дитинстві Ванька цей мульт по кілька разів на день переглядав, а після бігав по квартирі з криками: «Це моя здобич!»

Зараз ті його витівки викликали тепло, якого мені після кошмарів так не вистачало.

- Чого? - запитав сонно братець.

- Піднімайся, треба поговорити, - відповіла, надавши голосу найсерйозніший тон.

Ванька сів, але очі так і не відкрив, лише похитувався, немов зомбі.

Рявкнула йому в саме вухо:

- В школу спізнишся!

- Не прокотило, - проговорив, ледве ворочаючи язиком той. - Школу я закінчив два роки тому.