Читати книгу - "Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко"

Піднявши руку, Влад обережно торкнувся розпущеного шовковистого волосся Лери і трохи відгорнув його убік, відкриваючи тендітне дівоче плече. Лера лежала на животі та міцно спала, уткнувшись носом в подушку. Влад вже давно прокинувся, проте не поспішав вилазити з ліжка і милувався дівчиною. Легка ковдра ховала Леру майже повністю, залишивши видимою лише верхню частину її оголеної спини. Але Влад добре пам’ятав все, що побачив вчора і ці спогади відгукувалися в животі тягучим теплом. Минула ніч стала найкращою в житті. Незабутньою та особливою, гарячою та ніжною. Влад не міг відвести очей від обличчя Лери, яке зараз здавалося особливо гарним і розумів, що до нестями її кохає. Це дійсно справжнє і на все життя.

Обережно торкнувшись губами оголеного дівочого плеча, Влад виліз з ліжка і підійшов до шафи. Відчинивши дверцята, він витягнув шорти та натягнув їх на себе. Погляд ковзнув на блакитний сарафан Лери, який досі лежав на підлозі. Мабуть, він досі мокрий. А сумка з речами дівчини залишилася в машині. Влад витягнув з полиці чисту білу футболку і поклав її на ліжко поруч з дівчиною. Лера дуже бентежилася вчора, коли вони разом пішли в душ. Не треба змушувати кохану ніяковіти, нехай почувається комфортно. І не варто відмовляти собі в задоволенні ще раз її роздягнути.

Влад підняв з підлоги вологий сарафан Лери разом зі своїми шортами та футболкою, вийшов зі спальні та причинив двері. Закинувши одяг в пральну машину у ванній, Влад запустив швидке прання і рушив на кухню. Треба організувати Лері романтичний сніданок у ліжко. Влад витягнув банку з кавою, але до холодильника підійти не встиг, бо в передпокої озвався дверний дзвінок. Зупинившись біля дверей, Влад поглянув у вічко і побачив матір у світлих штанах і блакитній блузці з коротким рукавом. Позаду неї стояв похмурий Ярослав у синіх джинсах і білій футболці поло. Влад тихо вилаявся, проте все ж таки відчинив двері і спокійно промовив:

— Доброго ранку, батьки!

— Владе, як це розуміти?! — Христина першою влетіла в передпокій і зупинилася біля стіни, пронизуючи сина суворим поглядом.

— Про що ти, мамо? — незворушно запитав Влад.

— Про хлопця на ім’я Ігор, якого ти вчора мало не забив на смерть кулаками на очах у купи студентів! — Ярослав увійшов у квартиру слідом за дружиною та різко захлопнув за собою двері, спопеляючи Влада розлюченим поглядом. — Кажуть він був настільки п’яним, що навіть не чинив опору. Ти геть здурів?!

— Дайте вгадаю, — Влад схрестив руки на грудях. — Сніжана донесла?

— Не донесла, а розповіла! — Христина рішуче попрямувала до вітальні. — Чому ми з батьком дізнаємось про це від старости твоєї групи, а не від тебе?!

— А я знаю чому! — Ярослав зайшов у вітальню слідом за дружиною і розвернувся обличчям до Влада. — Бо бійка була через Леру! Я вгадав, сину?!

— А хіба Сніжана не розповіла через що була бійка, тату?

— Чому твоя Лера так притягує неприємності? — Ярослав продовжував давити сина розлюченим поглядом. — Через неї ти постійно когось лупцюєш!

— Я нікому не дозволю ображати мою дівчину, — твердо промовив Влад.

— Ця дівчина тягне у твоє життя лише халепи, Владе! — втрутилася Христина. — Через неї ти навіть не поїхав вчитися до Варшави!

— Лера для мене набагато важливіша за навчання у Варшаві. І вона підтримує мою мрію про власну справу, — Влад перевів погляд на батька. — На відміну від тебе, тату. Я не буду психологом. Диплом отримаю, але потім займуся СТО.

— Владику, — пролунав позаду м’який дівочий голос.

Влад озирнувся і побачив Леру. Дівчина розгублено зупинилася на порозі вітальні та збентежено обсмикнула білу футболку, яка ледь доходила до середини її стегон. Обличчя Христини та Ярослава витягнулися від здивування. А Влад підійшов до Лери та впевнено обійняв її, притискаючи до себе боком.

— Доброго ранку, — тихо промовила дівчина. — Вибачте, я…

— Чудово! — вигукнув Ярослав. — Ця дівка вже живе у тебе?!

— Тату! — різко промовив Влад. — Не смій так казати про Леру!

— Як мило ти її захищаєш! — хмикнула Христина. — Леро, то це ти навчила мого сина бунтувати проти батьків?

— Лера підтримує мою мрію, мамо, — заперечив Влад. — І я дуже ціную це. 

— Справді? — карі очі Ярослава зупинилися на обличчі дівчини, спалахнувши іскрами злості. — Леро, а чого ти досягла в цьому житті?! Як ти взагалі смієш давати Владу якісь поради?!  

— Влад має право займатися улюбленою справою, — голос Лери трохи тремтів від хвилювання, але вона не відвела очей. — Це його життя.

— Як гарно сказано! — Ярослав знову перевів погляд на Влада, зневажливо тицьнувши пальцем на дівчину. — Я б ще терпів її, якби знала своє місце. Але ж ні! Вона тебе підбурює відмовитись від сімейного бізнесу!

— Це моє рішення, — заперечив Влад. — Лера тут ні до чого.

— А Лера залишиться з тобою, якщо ідея з СТО не піде? — втрутилася Христина. — На словах всі ми розумні!

— Я кохаю Влада, — впевнено промовила Лера. — І вірю, що у нього все вийде. Я не покину його, що б не сталося.

— Ну все, годі! — рявкнув Ярослав, спопеляючи дівчину поглядом. — Пішла геть звідси! У нас сімейна розмова і ти тут зайва!