Читати книгу - "Послухай мене, Тесс Геррітсен"

— Ви знали про битву за опіку над дитиною, яку вона вела з колишнім чоловіком?

— Я знаю, що їй запропонували посаду викладача на західному узбережжі, а він не хотів, щоб вона забирала їхню доньку. Це, якщо чесно, я цілком розумію. Я б теж бився з усіх сил, якби хтось спробував забрати наших доньок. — Він потягнувся до руки дружини. — З цим мені ніколи не довелось стикатися, слава Богу.

— Ви зустрічалися з донькою професорки Крейтон?

— О, так. Вона була там того вечора на прийомі. Не пригадую її ім’я.

— Лілі.

— Точно, Лілі. Гарненька дівчинка з довгим білявим волоссям, схожа на маленьку принцесу. Але дуже тиха. Вона все ще одужувала після якоїсь операції на серці, і, я думаю, трохи сторонилася людей. Ми всі були з нею люб’язні, звісно. Хто зможе опиратися чарам маленької дівчинки?

Джейн із Фростом перезирнулися. «Можливо, хтось саме й не зміг».

— Я читала запис вашої розмови з детективом Трембле. Знаю, що відтоді минуло багато часу, але, можливо, у вас був шанс подумати більше про той вечір. Згадати інші деталі, — сказала Джейн.

Ентоні спохмурнів.

— Я розповів йому все, що міг згадати. Можливо, мої однокурсники зможуть допомогти більше?

— До речі, про ваших однокурсників. Ви ніколи не думали на когось із них? Що вони можуть бути замішані?

— В убивстві? Аж ніяк. Це не дуже великий коледж, і після трьох з половиною років в одних стінах ти пізнаєш людей. Не можу собі уявити, щоб хтось із них напав на професорку Крейтон. До речі, чи не заарештували за це її колишнього чоловіка?

— Його пізніше відпустили.

— Я все одно припускаю, що вони мали причину заарештувати насамперед його. Хто мав кращий мотив викрасти цю маленьку дівчинку, ніж власний батько?

— Як щодо інших студентів, що були на прийомі? — спитала Еліф. — Ти говорив з ними?

— Ні.

Еліф по черзі подивилася на Джейн з Фростом.

— Чому ви зосередилися лише на моєму чоловікові? Ви думаєте, це зробив він?

— Еліф, будь ласка, — сказав Ентоні. — Я впевнений, що це просто рутина.

— Я так не думаю. — Еліф подивилася на Джейн. — Ви нам щось не договорюєте.

— Причина, чому ми прийшли до вашого чоловіка, — сказала Джейн, — в тому, що він — єдиний з того прийому, хто тепер живе в районі Бостона.

— Чому це має значення? Професорку Крейтон убили в Мені.

— Два тижні тому в Бостоні вбили жінку. Її смерть може бути пов’язана зі справою професорки Крейтон.

Якусь мить єдиними звуками були цвірінькання горобців і далекий гуркіт мотоцикла. Чоловік із дружиною усвідомлювали важливість слів Джейн.

— Ще одне вбивство, — сказала Еліф. — А раз мій чоловік — єдиний студент, що живе в Бостоні, ви припускаєте...

— Ми нічого не припускаємо. Ми лише намагаємося з’ясувати, чи є тут якийсь зв’язок.

— Хто була ця інша жінка? — спитав Ентоні.

— Її звали Софія Суарес. Вона працювала реанімаційною медсестрою в лікарні «Пілґрім».

— Суарес? — Він похитав головою. — Не знаю нікого з таким прізвищем. І не думаю, що взагалі колись був у лікарні «Пілґрім».

— Ніхто з нас не був, — сказала Еліф. — Обидві наші доньки народилися в Жіночій лікарні «Бріґгем».

— Нікому з вас не знайоме ім’я жертви?

Еліф з Ентоні похитали головами.

— Чому ви думаєте, що ці вбивства пов’язані? — спитав Ентоні. — Цю медсестру вбили з проникненням, як професорку Крейтон?

— Це сталося в будинку жертви, так. — І до запитання, що безумовно схвилює їх обох. — Де ви були ввечері двадцятого травня, пане Їлмаз?

Його дружина роззявила була рот, щоб заговорити, але він швидко підняв руку, щоб її зупинити. Спокійно потягнувся до кишені по свій мобільний і подивився на календар.

— Двадцятого травня. Це був вечір п’ятниці, — зауважив він.

— Так.

— П’ятниці? — перепитала Еліф і подивилася на Джейн з упевненим блиском задоволення в очах. — Цього вечора додому приїжджала Рабія.

— Це наша донька, — сказав Ентоні. — Вона прилітала додому з Лондона, де вчиться в приватній школі. Ми з Еліф зустріли її в аеропорту «Лоґан» і повезли в ресторан на вечерю. Потім ми всі повернулися додому спати.

— І ви залишалися вдома всю ніч, сер?

Він подивився просто на неї.

— Того вечора моя дорогоцінна донька була вдома вперше за багато місяців. Чого б то я раптом поїхав зі свого будинку вбивати жінку, яку навіть не знав?

— Гаразд, це справді був глухий кут, — сказав Фрост, коли вони сіли в машину.

Джейн пристебнулася, але не одразу завела мотор. Натомість якусь мить вона сиділа, дивлячись на тиху вулицю, де жили Їлмази. Це був затишний район, де люди мали можливість вирощувати у своїх садках троянди, де звук дорожнього руху був не набагато більшим, ніж далеке шипіння. Місце, де іммігрант із Туреччини міг комфортно змішатися з іншими фахівцями, утримувати родину і почуватися своїм.

Ентоні Їлмаз був не їхня людина. Так, вони перевірять у «Брітиш Ейрвейс», чи справді його донька Рабія прибула того вечора до аеропорту «Лоґан», але Джейн уже знала, що там лише підтвердять слова Їлмазів. Ця людина не вбивала Софію Суарес. Але він дав їм трохи інформації, яка може бути корисною.

Вона дістала мобільний і подзвонила детективові Тібодо в Мен.

— Маю до вас запитання, — сказала вона.

— Так?

— Лілі Крейтон. У неї була якась операція на серці?

— Чому ви про це питаєте?

— Я щойно говорила з одним зі студентів професорки Крейтон, і він згадав, що маленькій дівчинці робили операцію. Мені цікаво, чи не було це в Медичному центрі східного Мену.

— Ну, я не дуже розумію, як це може допомогти, але так. Стривайте, гляну в записи Трембле. — Вона почула клацання клавіатури, на якій він щось набирав. — Так, ось воно. Їй діагностували атріовентрикулярний дефект, хай що це таке. Зробили відкриту операцію на серці в Медичному центрі східного Мену за два місяці до викрадення. А в чому річ?