Читати книгу - "Останній страх, Алекс Фінлі"

Келлер обійшла службовців філіалу, яких зібрали до конференцзали, і рушила до ліфта. Поки ліфт спускався, вона обдумувала розмову і те, як розпалилася атмосфера у приміщенні, коли від Евана Пайна вони перейшли до картелю.

Її інтуїція їй підказувала: по-перше, не мине й року, як Чиказький філіал компанії «Марконі» закриється; по-друге, компанія ніяк не причетна до смерті Пайнів.

Розділ 31. Олівія Пайн

Раніше

По дорозі з Лінкольна Лів почувалася схвильованою, майже щасливою. Її батькові дозволять залишитися у будинку для догляду за літніми людьми. Вона приїхала до Адейра, щоб вирішити проблему, і в неї все вийшло. Вона вже не пригадувала, коли таке траплялося востаннє. Вона пишалася собою. Зателефонувала сестрі, щоб повідомити їй гарну новину і пересвідчитися, що з Томмі все добре, і навіть її песимістично налаштована сестра була вражена.

Лів керувала машиною, а її думки тим часом мандрували десь далеко. Вона відчинила обидва віконця спереду і пригадала, як іще підлітком ганяла на батьковій автівці, вітер гуляв по салону, розвіваючи її волосся. Музики вона не вмикала, то була фішка Евана з Дені. Замість цього слухала пісню вітру.

Лів подумала про Ноя. Ще з юних літ він мріяв піднятися на найвищі щаблі місцевої політики, стати губернатором, а потім перейти до вищої ліги — балотуватися до Сенату чи навіть у президенти Сполучених Штатів. І зовнішність у нього відповідна. Вродливіший зараз, аніж у юності, з бездоганно симетричним обличчям та кучерями, як у Кларка Кента. Повільні рухи і самовпевненість. Він ніби визрів. У тридцять років він уже став мером Адейра, і тоді всі гадали, що йому відкрита дорога у велику політику. Але життя внесло свої корективи. Після народження сина його дружина захворіла на рак. Та горе його не зломило остаточно, він зумів піднятися і стати другим чоловіком у штаті. І скоро стане губернатором.

Його кар’єрний успіх для Лів мав велике особисте значення — не через ностальгію від думки, що її колишній хлопець досягнув своїх мрій, а через можливість того, що Ной очолить Раду з помилувань. У Небрасці губернатор не наділявся владою самостійно надавати помилування. Цю функцію виконувала Рада з помилувань, до якої входили губернатор, головний прокурор та секретар штату. Губернатор Тернер позбавив її найменшої надії на помилування, а от Ной міг її відродити. Йому треба було лише набратися мужності. Він відважиться на таке? Лів сумнівалася. Ной був природженим політиком. Він мав нюх на політичні віяння, на настрої виборців. Чи сподобається їм, що він скористається новою владою, аби виправити несправедливість, проти якої так палко виступав на екрані? Можна сподіватися. Їй не залишалося нічого іншого, як спробувати.

Якщо Ной переконає раду і Дені помилують, то, можливо — тільки можливо! — їхнє життя принаймні трішки нагадуватиме те, яким воно було «Раніше». Звісно, і тоді воно не було бездоганним. Ще до арешту Дені вони з Еваном мали певні труднощі. Вона зраджувала чоловіка. І своїх дітей. Її мучила совість, але вона вирішила не зважати.

Не сьогодні.

Вона з’їхала з траси у напрямку Адейра, проїхала через місто і звернула на сільську дорогу, що вела до батьківської домівки. Вона знову пригадала свою юність. Після повороту дорога здіймалася вгору, і вона збиралася піддати газу, як робила у шістнадцятилітньому віці, коли поверталася додому з новенькими правами.

Коли до дому залишалося лише кілька хвилин, Лів спробувала знову зателефонувати Евану. Їй не терпілося поділитися з ним новинами. Але замість голосу чоловіка почула автовідповідач. Вона прослухала запис його голосу, що зливався з гомоном вітру. Еван давним-давно не змінював запису на автовідповідачі. Його голос лунав весело і привітно. Як у того чоловіка, у якого вона колись закохалася.

Після сигналу Лів сказала:

— Привіт, це я. Передзвони мені, коли матимеш час. У мене є новини, — вона помовчала, — гарні новини.

Гарні новини. Вона вже так давно не отримувала гарних новин. Лів натиснула на педаль газу, і орендована автівка прискорила хід. На славнозвісному повороті вітер у салоні засвистів гучніше, і її волосся розлетілося навсібіч.

Отоді в дзеркальці заднього огляду вона побачила червоні вогні «мигалки».

Розділ 32

— Що за дурня?! — вигукнула Лів уголос, зупиняючи машину на узбіччі. Окрім неї, на дорозі нікого більше не було, напевно, на кілька миль, та все ж провінційний коп кинувся за нею в погоню через незначне перевищення швидкості. Що він узагалі тут робив? За все своє попереднє життя Лів ні разу не бачила, щоб поліцейська машина патрулювала цю забуту богом і людьми дорогу.

Вона стала ритися у бардачку в пошуках документів на оренду машини, коли у віконце дверцят голосно постукали.

Лів підвела голову і зажмурилася від потужного світла ручного ліхтарика, спрямованого просто в обличчя. Це було так безглуздо. Адже надворі ще не стемніло. Нарешті ліхтарик відвели убік, і кілька секунд вона нічого не бачила, окрім суцільного мороку. Коли зір до неї повернувся, вона змогла розгледіти обличчя поліцейського.

У Лів похололо в грудях.

То була вона.

Ніякого сумніву. Така сама зачіска в стилі 80-х із коротким чубом. Така сама хлопчача манера триматися. Одна із зірок відеодопиту Дені — вірна слуга органів правопорядку Венді Вайт.

— Вам відомо, чому я вас зупинила? — запитала вона.

Лів набрала повітря у легені. Треба стримуватися. Вона вже багато наслухалася від свого чоловіка про те, якого лиха можна собі нажити через суперечку з копом. Але Лів сумнівалася, що зможе прикусити собі язика у розмові з оцією дурепою.

— Гадки не маю.

— Перевищення швидкості.

— Що ж, мене неймовірно тішить, що тепер оленям та білкам нічого не загрожує.

Вайт сердито насупилася:

— Вийдіть із машини, мем.

— Що?

— Я сказала: вийдіть із машини.

— Я не розумію…

— Я не збираюся повторювати втретє, мем.

Лів роздратовано пирхнула і повільно вибралася з автівки:

— Це харасмент.

Вайт, яка майже на цілу голову була нижча за Лів, насмішкувато скривилася:

— Харасмент? Та ви навіть не уявляєте собі, що таке справж­ній харасмент.

Щось у тоні поліцейської змусило Лів здригнутися. Вона озирнулася довкола. Нічого, окрім порожнього шляху, над яким гуляв вітер.

— Послухайте,