Читати книгу - "Дев'ять кіл Пекла і ти - моя, Артеліна Грудень"

- А от щодо тата, - хлопець зам'явся, насупив брови, а потім кивнув своїм думкам: - Я дещо розповім. Між мною і тобою, добре?

Мені залишалося тільки кивнути. Було видно, що розмова має бути серйозною.

- Я єдина дитина, не тому що батьки більше не хотіли дітей. Батько дуже хотів, а мати не могла. Перші пологи були вкрай важкими і без наслідків не обійшлося. Це стало проблемою. Любові особливої між ними не було - так, симпатія і взаємовигідний шлюб. Упевнений, якби батько знав про тебе, то забрав би до нас і моя мати не посміла б і слова сказати.

У ці хвилини я була вдячна маминій гордості. Жити з батьком і мачухою я точно не бажала і жодні «перспективи» не змінили б цього!

- Я дізнався про тебе років півтора-два тому. Тато був п'яний і видав мені все як на духу. Що спочатку не повірив, що ти його дочка, але побачив можливість прибрати з мого шляху суперника чужими руками. Та й матір твою він пам'ятав, тому грошей дав стільки, скільки ти просила, хоча міг знайти «дівчинку» і дешевше.

Я судорожно зробила ковток. Але ж і справді, пан Кримов міг і заощадити. Раніше я про це й не замислювалася.

- А потім ти показала себе сильною і гордою, батько відчув у тобі свій характер і вирішив провести ДНК-експертизу.

- Але я не здала жодного матеріалу.

- Приватний детектив зміг вкрасти твій гребінець. Щоправда, не відразу.

- Значить та друга наша зустріч - наслідок результатів ДНК, - зрозуміла я.

- Так, і ти знову показала характер. Бачила б ти, з якою гордістю батько це говорив.

- Це щось змінює?

- Він не такий поганий, як ти думаєш. Дай шанс, пізнай його краще. Тим паче він має рацію, ти дуже на нього схожа. Така ж категорична, емоційна, різка в судженнях і любиш рубати з гаряча.

Я задумалася. Багато в чому Льоша має рацію. Що я отримаю в разі успіху? Те, про що і мріяти не думала. А якщо не зростеться? То все залишиться, як є зараз. То чим я ризикую?

- Добре, давай спробуємо.

Льоша простягнув кухоль, а я свій. Ніколи не цокалася кухлями.

Телефон задзижчав і на екрані висвітився номер Лісоруба. Зараз я була не готова до розмови з ним. Кілька секунд розглядаючи телефон я думала приймати дзвінок чи ні, а потім скинула.

- Костя?

- Не знаю що йому сказати і те, що він хоче сказати мені, не готова вислухати.

- Розумію, - встиг відповісти брат, перед тим, як і його телефон ожив.

- Я відповім, - попередив він і відповів на виклик.

Голосу боса я не чула. Тільки відповіді Льоші, і вони не прояснили ситуації.

- Він хвилювався за тебе. Запитував де ти і чому ще не вдома.

- Просив щось передати?

- Ні, але, здається, він не гнівається. Засмучений, хвилюється, піклується...

Добре, якби так...