Читати книгу - "Рукопис Оману: Меч Всесвіту , LikoDan "

Дні тяглися важко. Лі Чень, Цзян Лін і Інь Шао постійно поверталися до загадки, прихованої в сувої. Текст і символи, які мали б вказувати на місцезнаходження п’ятої частини Меча Всесвіту, здавалися нерозв’язними. Кожна спроба зрозуміти їх лише збільшувала напругу.

— "Це як ходити колами," — пробурмотів Цзян Лін, сідаючи на камінь. Його руки втомлено стискали меч, ніби він хотів знайти рішення у своїй зброї. — "Ми не просуваємося. Якщо це триватиме далі, демони можуть нас випередити."

Лі Чень задумливо подивилася на сувій. Її розум знову і знову повертався до символів, але відповідь залишалася прихованою.

— "Можливо, ми щось упускаємо," — сказала вона, притискаючи сувій до грудей. — "Може, хтось знає більше про ці символи, ніж ми."

Інь Шао, яка досі мовчала, раптом підняла голову, ніби згадала щось важливе.

— "Я знаю одну людину," — промовила вона. Її очі блиснули рішучістю. — "Це старий знайомий, майстер у розгадуванні древніх загадок і символів. Його знання можуть бути нашою єдиною надією. Ми повинні знайти його."

— "Де його шукати?" — запитала Лі Чень, її голос був сповнений надії.

— "Його звуть Дао Лінь," — відповіла Інь Шао. — "Він живе у віддаленому селищі неподалік від гір Ланьхуа. Але попереджаю: він не з тих, хто легко ділиться своїми знаннями. Ми повинні бути готові переконати його."

Дорога до селища, де жив Дао Лінь, була нелегкою. Гори Ланьхуа були вкриті густими туманами, а вузькі стежки часто зникали серед кам’яних виступів. Але завдяки рішучості вони нарешті дісталися до маленького будинку, який виглядав майже злитим із природою.

Сам Дао Лінь виявився дивним чоловіком: високий, худорлявий, із довгою сивою бородою, що спадала майже до пояса. Його очі, гострі й блискучі, здавалися такими, що пронизують душу. Він сидів у медитації біля вогню, коли вони підійшли.

— "Чого ви шукаєте?" — запитав він, не відкриваючи очей, але відчутно підвищуючи напруження в повітрі.

— "Майстре Дао Лінь," — промовила Інь Шао, схиливши голову. — "Ми шукаємо вашу допомогу. Нам потрібно розгадати загадку, яка може вплинути на долю світу."

Він відкрив очі й подивився на них. Його погляд зупинився на Лі Чень, і його обличчя змінилося, ніби він побачив щось знайоме.

— "Ти несеш важкий тягар, дівчино," — сказав він. — "І твій шлях ще довгий. Покажи мені те, що привело вас сюди."

Лі Чень розгорнула сувій і подала його Дао Ліню. Він довго вдивлявся в символи, іноді задумливо хитаючи головою.

— "Це… давній шифр. Але я бачу, що це вказує на одне місце." — Його голос звучав серйозно, і він перевів погляд на Лі Чень. — "П’ята частина меча захована в світі демонів."

— "У світі демонів?" — перепитав Цзян Лін, його обличчя виражало шок. — "Але ж демони запечатані в іншому місці. Як це можливо?"

Дао Лінь кивнув.

— "Це вірно. Світ демонів давно ізольований завдяки печаті, створеній богами. Але щоб потрапити туди, вам потрібно пройти через Забуту Браму. Це єдиний вхід у їхній світ, але він небезпечний і охороняється давнім стражем."

— "Де знаходиться ця брама?" — запитала Лі Чень.

— "У печері Глибокої Тіні, в самому серці Чорних гір. Але будьте обережні: стражник цієї брами ніколи не дозволяє нікому увійти без випробування."

— "Яке випробування?" — Цзян Лін схопився за меч, ніби вже готувався до бою.

Дао Лінь лише посміхнувся.

— "Кожен, хто намагається увійти, стикається з індивідуальним випробуванням. Але я можу дати вам лише одну пораду: стражник поважає не силу, а мудрість. Якщо ви будете намагатися подолати його грубою силою, ви програєте."

Після тривалої подорожі до Чорних гір вони нарешті знайшли печеру Глибокої Тіні. Вхід у печеру був величезним, обрамленим сталактитами, які нагадували зуби гігантського звіра. Усередині панувала моторошна тиша, лише відлуння їхніх кроків розбивало гнітючу атмосферу.

Раптом перед ними з’явився стражник — велика істота, що нагадувала людину з головою лева. Його очі світилися золотим полум’ям, а голос лунав, ніби рев бурі.

— "Хто сміє порушувати тишу цієї печери?"

Лі Чень зробила крок уперед, тримаючи в руках Меч Місячного Сяйва.

— "Ми шукаємо шлях до світу демонів. Ми маємо знайти те, що може врятувати наш світ."

Стражник уважно подивився на неї, а потім на її друзів.

— "Щоб пройти через Забуту Браму, ти повинна довести свою гідність. Я дам тобі завдання, і якщо ти впораєшся, я відкрию ворота."

— "Я готова," — сказала Лі Чень, її голос був спокійним, але рішучим.

Стражник підняв руку, і перед нею з’явилося дивне дзеркало. Поверхня дзеркала була схожа на воду, яка тремтіла від найменшого руху.

— "Подивися у це дзеркало і знайди свою істину. Тільки тоді ти зможеш пройти далі."

Коли Лі Чень подивилася у дзеркало, вона побачила не своє відображення, а різні сцени зі свого минулого. Вона бачила, як її батько прощався з нею, як селище сміялося і жило своїм життям. Але раптом ці образи змінилися. Вона побачила спалене селище, мертвих людей, і своє обличчя, викривлене гнівом.

— "Ти носиш біль і гнів," — сказав голос стражника. — "Але чи ти знаєш, що вони можуть стати твоєю слабкістю? Твій гнів може зруйнувати все, що ти намагаєшся захистити."

— "Я… я знаю це," — прошепотіла Лі Чень, її очі наповнилися сльозами. — "Але я не можу ігнорувати цей біль. Він є частиною мене."