Читати книгу - "Чарівна Лоліта: Тіні Королівства (частина 1), Віккі"

Вікторія зупинилася і повернулася до Максуда. В її очах було стільки почуттів — вдячності, любові, надії на майбутнє. Вона відчувала, як її серце починає битися швидше поруч з ним.

— Ти... ти ж завжди був поруч, Максуд. Я навіть не знаю, що б я робила без тебе. Ти став для мене настільки важливою людиною, і я думаю, що... я не хочу розставатися з тобою.

Максуд, не стримуючи своїх почуттів, взяв її за руку і притягнув до себе.

— Вікторія, ти знаєш, що я теж не можу уявити своє життя без тебе. Я не хочу, щоб ми колись розставалися. Я думаю про те, як ми будемо разом, як будемо подорожувати і будувати своє життя. Я хочу, щоб ти була зі мною завжди — після школи, в університеті, коли ми будемо вирішувати, що робити з майбутнім... я хочу, щоб ми все робили разом.

Серце Вікторії наповнилося теплом, і вона тихо сказала:

— Я теж хочу, Максуд. Ми будемо разом. Поїдемо на море, досліджуватимемо світ і вступимо в один університет, щоб бути ближче один до одного. Ми впораємось з будь-якими труднощами.

Максуд посміхнувся, і, не витримавши, притягнув її до себе, поцілувавши в губи. Це був довгоочікуваний поцілунок, сповнений любові і обіцянок на майбутнє. Все, що було до цього — випробування, страхи і сумніви — зникло в той момент, коли їхні серця знову стали битися в унісон.

Вікторія обняла його, насолоджуючись цим моментом, знаючи, що попереду їх чекає світле і прекрасне життя.

Наступного дня маг Астреніус зібрав усіх у одному з палацових залів, де були Лоліта, її батьки, друзі та Кай з детективом. Атмосфера була напруженою, і всі відчували, що має відбутися важлива розмова. Астреніус разом з Гансом, мудрим ученим, вийшли в центр кімнати, щоб пояснити ситуацію.

— Друзі мої, — почав Астреніус, — я зібрав вас тут, щоб повідомити важливу новину. Лоліта не зможе повернутися в сучасний світ. Це буде небезпечно для всіх, якщо вона покине королівство.

Усі присутні обмінялися поглядами, здивовані цим повідомленням. Вікторія, не вірячи своїм вухам, поспішила поставити питання:

— Як це розуміти? Чому наша подруга не може повернутися додому? Ми ж пройшли через стільки, а тепер її не відпустять? Це несправедливо!

Астреніус зітхнув, розуміючи, що вони будуть переживати, але змушений був пояснити:

— Все не так просто, як здається. Лоліта, покажи темну відмітку.

Лоліта з сумнівом поглянула на своїх друзів, але, відчувши, що потрібно показати правду, підняла руку, і відмітка на її долоні знову засвітилася зловісним світлом. Усі замовкли, побачивши її.

Мати Лоліти, Світлана, не витримала, вигукнувши:

— Як так? Що це за чорна відмітка?! Чому вона має залишатися тут? Мені все це набридло! Вона повертається додому!

Ельдар, заспокоюючи, поклав руку на плече Світлані і сказав:

— Тихо, люба, давай вислухаємо їх до кінця.

Ганс, стоячи поруч з Астреніусом, продовжив:

— Це ненадовго, Світлано. Ми сподіваємося, що Лоліта зможе позбутися цієї відмітки. Але для цього їй потрібно вирушити в Небесну долину. Там, можливо, вдасться з’ясувати, що вона означає, і як позбутися її впливу.

Усі друзі Лоліти були засмучені, не знаючи, як реагувати на це. Вікторія виглядала збентеженою, а Кай притиснув Лолиту до себе, відчуваючи, як його серце болить від думки про її розлуку з рідними.

Детектив, відчуваючи важкість ситуації, сказав:

— Я так розумію, що Лоліта не може повернутися прямо зараз? Якщо це так, то вона повинна залишитися тут, і ми всі подбаємо про це.

Астреніус кивнув:

— Так, поки що ні. Але потрібно прийняти це як неминуче. Завтра Лоліта вирушить у Небесну долину, а ви, рідні та друзі, повернетеся в сучасний світ. Ми повинні діяти швидко.

Лоліта, стоячи в оточенні своїх близьких, мовчки дивилася на них. Хоча її серце було сповнене тривоги та сумнівів, вона знала, що це важливо. І, можливо, її подорож до Небесної долини допоможе не лише їй, а й усім, хто їй дорогий.

— Лоліта, ми будемо чекати твого повернення, — сказав детектив, стиснувши кулаки, — Ти справишся. Ми віримо в тебе.

Сльози, які Лоліта ледве стримувала, почали з’являтися на очах, але вона швидко витерла їх, твердо вирішивши, що зробить усе, щоб повернутися додому і розкрити таємницю цієї відмітки.

Усі друзі Лоліти були засмучені, не знаючи, як на це реагувати. Вікторія виглядала збентеженою, а Кай притиснув Лоліту до себе, відчуваючи, як його серце болить від думки про її розлуку з рідними.
Діма, відчуваючи важкість ситуації, сказав:
— Я так розумію, що Лоліта не може повернутися прямо зараз? Якщо це так, то вона повинна залишитися тут, і ми всі подбаємо про це.
Астреніус кивнув:
— Так, поки що ні. Але потрібно прийняти це як неминуче. Завтра Лоліта вирушить у Небесну долину, а ви, рідні та друзі, повернетеся в сучасний світ. Ми повинні діяти швидко.
Лоліта, стоячи в оточенні своїх близьких, мовчки дивилася на них. Хоча її серце було сповнене тривоги та сумнівів, вона знала, що це важливо. І, можливо, її подорож до Небесної долини допоможе не лише їй, а й усім, хто їй дорогий.
— Лоліта, ми будемо чекати твого повернення, — сказав Діма, стиснувши кулаки, — Ти справишся. Ми віримо в тебе.
Сльози, які Лоліта ледве стримувала, почали з'являтися на очах, але вона швидко витерла їх, твердо вирішивши, що зробить усе, щоб повернутися додому і розкрити таємницю цієї відмітки.
Після важкої наради, коли всі розуміли, що попереду розставання, Лоліта, стоячи на березі моря, дивилася вдалину, поглинута думками. Її друзі зібралися навколо, і їхні обличчя виражали печаль і тривогу. Сонце повільно опускалося за горизонт, фарбуючи небо в золотисті відтінки.
Вікторія підійшла до Лоліти першою і тихо сказала:
— Ти обіцяєш, що повернешся, правда? Ми будемо чекати тебе. Я буду сумувати. Так сильно.
Лоліта зітхнула, відчуваючи, як важко їй буде розлучитися з ними, особливо знаючи, що її чекають важкі випробування в Небесній долині.
— Обіцяю, — сказала вона, дивлячись в очі Вікторії. — Я обов'язково повернуся. Я не можу залишити вас. Все це час ми були однією родиною, і я вірю, що впораюся з тим, що мене чекає. Ви для мене — найважливіше, і я буду думати про вас кожен день.
Кай, стоячи трохи в стороні, підійшов до неї, взяв за руку і, з почуттям, додав:
— Ти вже не одна. Ми всі будемо з тобою, Лоліта, навіть якщо не поруч. Просто знай, що ми всі в тебе віримо.
Лоліта, трохи посміхнувшись, кивнула і подивилася на решту. Емоції переповнювали її, але вона намагалася бути сильною, адже це було її рішенням.
— Ми будемо сумувати, — сказав детектив, який зазвичай зберігав спокій, але зараз його голос тремтів. — Це не буде легко, але я вірю, що ти впораєшся.
Лоліта обняла кожного з друзів, і вони стояли так деякий час, мовчки, кожен думаючи про те, що буде далі. У цей момент вони знали, що це не кінець, а лише початок нового шляху, який, можливо, приведе до повернення їх подруги.
— Давайте дамо один одному клятву, — сказала Вікторія, обнявши Лолиту, — Що будемо чекати і не втратимо віру.
Усі, по черзі, притулилися один до одного, прошептавши слова обіцянки:
— Ми будемо чекати, незважаючи на все. І віримо в тебе, Лоліта.
І в цей момент, як символ надії, сонце сховалося за горизонтом, і ніч повільно вступила в свої права. Але це не був кінець, це було початок чогось великого. Лоліта знову і знову пообіцяла собі, що повернеться, і з цією обіцянкою вони всі розійшлися, знаючи, що зможуть бути сильними, навіть якщо розділені відстанню.