Читати книгу - "Сніговик"

– Шукатимемо.

– Що саме?

– А от знайдемо, то й дізнаємося.

– Це як?

– Важливі речі легше знайти, якщо шукаєш щось інше. Викинь усі думки з голови, нам потрібен вільний мозок. Ти зрозумієш, що шукала, щойно побачиш це на власні очі.

– О’кей, – замислено промовила Катрина.

– Шукай нагорі, – сказав Харрі, підійшов до люка й смикнув залізне кільце.

Вниз, у темряву, вели дощаті сходи. Він сподівався, що Катрина не помітила, як він призупинився.

До обличчя липло павутиння, але він крок за кроком сходив у темряву, яка пахла сирістю, землею та іржею. Намацав під драбиною вимикач, повернув, але безрезультатно. Єдиним джерелом світла у підвалі було червоне око холодильника, що стояв біля стіни. Харрі засвітив кишеньковий ліхтарик та знайшов двоє дверей. Комори.

Під виск петель він відчинив одні двері. Це була майстерня, всюди лежали інструменти. Ну так, адже мужик з амбіціями має робити щось корисне, подумав Харрі. А не тільки вбивць шукати.

Але інструментами явно користувалися нечасто, так що, може, Рафто думав, що він створений для чогось іншого. Що він не з тих, хто будує, а з тих, хто руйнує. Різкий звук за спиною змусив Харрі швидко обернутися, але він одразу зрозумів, що то застукав термостат холодильника. Харрі пішов до другої комори і побачив безформну купу, прикриту товстою ковдрою. Він відкинув її, і в ніс йому вдарив запах землі та сирості. Промінь ліхтарика вихопив гнилу парасольку від сонця, вицвілий пластиковий стіл та стільці, а також набір для крокету. Більше у підвалі нічого не було. Харрі почув над головою кроки Катрини і вирішив вибиратися нагору. Але коли він відкидав ковдру, один зі стільців відсунувся і ніжкою потрапив у щілину між дверима та одвірком. Харрі засунув його ногою назад, і раптом його погляд упав додолу. На стільці в промені світла було видно напис «Електролюкс». Він узявся за ручку і смикнув, але дверцята не відчинилися: поряд з ручкою він помітив замок. Холодильник був замкнений. Харрі пішов до комори з інструментами і приніс ломик. Повернувшись, він побачив, як сходами спускається Катрина.

– Нагорі нічого нема, – сказала вона. – Гадаю, нам час іти. Ти що робиш?

– Порушую закон в інтересах слідства, – відповів Харрі, який уже встиг підсунути ломик під дверцята саме над замком і навалився усією вагою на руків’я.

Нічого. Він зробив ще одну спробу, упираючись ногою в сходи.

– Чорт забирай!..

Дверцята розчинилися з сухим клацанням, і Харрі втратив рівновагу. Ліхтарик зі стукотом упав на підлогу, з холодильника потягло холодом. Він схопив ліхтарик, що відкотився за спину, і тут закричала Катрина. Крик проникав до мозку кісток, низький, хриплий, що переходив у придушену гикавку, схожу на сміх. Потім на секунду-другу запала тиша, і вона закричала знову: так надсадно кричать жінки під час пологів. Харрі змусив себе відвернутися від неї і нарешті роздивився те, що Катрина побачила першою. Усі дванадцять років холодильник справно працював, отож, коли дверцята відчинилися, всередині засвітилося світло. Там стояло навколішки щось скоцюрблене, руки схрещені на грудях, голова упиралася в стінку холодильника. Тіло вкривала паморозь, її білий шар був схожий на грибок, який окутав його і харчувався ним. Ось чому так кричала Катрина. Але в Харрі серце стислося з іншої причини: коли дверцята відчинилися, тіло нахилилося вперед, голова стукнулася об край, і кристали снігу осипалися з обличчя на підлогу. І Харрі побачив, що перед ним – усміхнений Герт Рафто. Посмішка зиґзаґом від вуха до вуха була старанно вишита чорними нитками. Проте перш за все кидався в очі ніс. Носову кістку та хрящ, мабуть, вирізали. З рани стирчала морквина. Сніговика було завершено.

Частина третя

Розділ 15

День дев’ятий. Вісімка

Годинник показував восьму вечора, а на шостому поверсі Поліцейського управління в Осло, що містилося на Грьонландслейрет, усе ще світилося. В кабінеті Харрі зібралися Гольм, Скарре, Еспен Лепсвік та начальник відділу з розслідування вбивств, комісар Гуннар Хаген. Від моменту виявлення тіла Герта Рафто минуло шість з половиною годин, і чотири години – від моменту, коли Харрі зателефонував з Бергена, призначив екстрену нараду, а сам попрямував до аеропорту.

Харрі вже підготував звіт про страшну знахідку, отож навіть комісар засовався на стільці, поглянувши на фотографії, які бергенські поліцейські встигли передати електронною поштою.

– Протокол розтину поки що не готовий, – доповів Харрі, – але причина смерті сумнівів не залишає: постріл з вогнепальної зброї, зроблений у ротову порожнину. Куля пройшла глоткою та потилицею. Усе сталося там, де і знайдено тіло: хлопці з Бергена знайшли кулю в стіні підвалу.

– Сліди крові, мозкової речовини? Знайшли? – запитав Скарре.

– Ні, – відповів Харрі.

– Стільки років минуло, – сказав Лепсвік. – Бактерії, комахи…

– Ну, дещо могло б зберегтися, – заявив Харрі. – Але я розмовляв з медиками, і ми дійшли єдиної думки: Рафто, швидше за все, сам постарався, щоб місце вбивства не виглядало зовсім по-свинськи.

– Ти про що? – буркнув Скарре.

– О-ой, – повільно протягнув Лепсвік.

Схоже, до Скарре теж дійшло, і його обличчя скривилося від огиди:

– От дідько!..

– Вибачте, – вставив Хаген. – Може, мені хтось пояснить, про що ви тут говорите?

– При самогубстві, – пояснив Харрі, – людина зазвичай видихає повітря. Всередині утворюється вакуум. Тому назовні виходить менше… – Він помовчав, підшукуючи слово, і закінчив: – …сміття. Рафто абсолютно точно змусили видихнути повітря, а потім застрелили.

– А отже, такий сищик, як Рафто, – похитав головою Лепсвік, – напевне чудово розумів навіщо.

– Заради усього святого! – Хаген зблід. – Як можна примусити людину?…

– Можливо, йому довелося обирати, – сказав Харрі. – Адже є безліч способів померти – не тільки від кулі.

Запанувала мертва тиша. Харрі витримав паузу, а потім продовжив:

– Досі тіла жертв ми не знаходили. Рафто теж був захований, але його б знайшли набагато раніше, якби в хазяїв дачі вона не викликала такого жаху та огиди. Усе це приводить нас до висновку: Рафто не був частиною плану.

– Плану серійного вбивці? – Судячи з інтонації, комісар поліції примирився з думкою про існування такого собі чудовиська у незаплямованій серійними вбивствами Норвегії.

Харрі кивнув.

– Якщо це не частина плану, то який тоді мотив?

– Цього ми не знаємо, але коли слідчого відділу вбивств позбавляють життя, то цілком природно припустити, що він являв небезпеку для вбивці.

Еспен Лепсвік кашлянув:

– Можливо, те, що вбивця зробив з тілом, підкаже нам мотив? Навіщо, наприклад, він увіткнув йому замість носа морквину? Довгий ніс, розумієте?

– Він що, казку нам розповідає? – запитав Хаген.

– Можливо, натяк