Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"

- Навіщо? - роздратувався Гаррі. - Я думав, що Волдеморт зараз заліг на дно. Чи ти хочеш сказати, що він раптом нападе на мене з-за сміттєвого бачка?

- Не знаю, просто так каже Дикозор, - неуважно відповіла Герміона, зиркаючи на годинник, - але якщо ми зараз не вирушимо, то вже напевно пропустимо поїзд...

- МОЖЕ, ВИ ВСІ НАРЕШТІ-ТАКИ СПУСТИТЕСЯ ДОНИЗУ! - заволала місіс Візлі, і Герміона, підстрибнувши, мов ошпарена вибігла з кімнати. Гаррі схопив Гедвіґу, безцеремонно запхнув її у клітку й поспішив за Герміоною, волочачи валізу.

Портрет місіс Блек з люті аж вив, але ніхто й не намагався затулити його портьєрами, бо галас у коридорі все одно не дав би їй заснути.

- Гаррі, підеш зі мною й Тонкс, - гаркнула місіс Візлі, перекрикуючи безперервне верещання: «БРУДНОКРОВЦІ! ПОГАНЬ! ПОРОДЖЕННЯ НЕЧИСТІ!» - Валізу й сову залиш, про багаж подбає Аластор... О Господи, Сіріусе, Дамблдор же сказав тобі «ні»!

Біля Гаррі, що перелазив через численні валізи, добираючись до місіс Візлі, з'явився схожий на ведмедя чорний пес.

- Чесне слово... - У голосі місіс Візлі чувся розпач. - Що ж, роби як знаєш!

Вона рвучко відчинила вхідні двері й вийшла під лагідне вересневе сонце. Гаррі й пес пішли за нею. Двері зачинилися за їхніми спинами, й верески місіс Блек одразу стихли.

- А де Тонкс? - поцікавився Гаррі, коли вони зійшли кам'яними сходами будинку номер дванадцять, який зник, Щойно вони ступили за поріг.

- Вона чекає нас трохи далі, - сухо відказала місіс Візлі, намагаючись не дивитися на чорного пса, що підстрибом біг коло Гаррі.

На розі їх привітала якась старенька. Вона мала сиве волосся з дрібними кучериками та пурпурового капелюха у формі пиріжка.

- Здоров був, Гаррі! - підморгнула вона йому. - Треба поспішити, Молі, - додала бабця, зиркаючи на годинник.

- Та знаю, знаю,- простогнала місіс Візлі, прискорюючи кроки, - але Дикозор хотів чекати Стержиса... якби ж то Артур знову організував нам машини з міністерства... але Фадж тепер не позичить йому й порожньої чорнильниці... і як ті маґли витримують подорожі без чарів...

А от великий чорний пес радісно гавкав і стрибав навколо них, ганяючись за голубами і за власним хвостом. Гаррі не міг стримати сміху. Сіріус дуже довго не виходив з будинку. Місіс Візлі стисла вуста майже так, як тітка Петунія.

Пішки вони дійшли до вокзалу Кінґс-Крос за двадцять хвилин, і за цей час не сталося нічого вартого уваги, хіба що Сіріус на втіху Гаррі налякав одного-двох котів. На самому вокзалі вони затрималися, ніби випадково, біля перегородки між дев'ятою та десятою платформами, пересвідчилися, що все спокійно, а тоді по черзі сперлися на перегородку й легко пройшли крізь неї на платформу дев'ять і три чверті. Там уже стояв «Гоґвортський експрес», випльовуючи пару впереміш із сажею на платформу, заповнену учнями та їхніми родинами. Гаррі вдихнув знайомий запах і відчув, як поліпшується настрій... Нарешті він повертався...

- Сподіваюся, ніхто не спізниться, - стривожено мовила місіс Візлі, озираючись на ковану залізну арку, що дугою нависала над платформою і крізь яку заходили новоприбулі.

- Класний пес, Гаррі! - гукнув йому високий хлопець з копицею дрібних кісок.

- Дякую, Лі, - усміхнувся Гаррі, а Сіріус несамовито замахав хвостом.

- Ох, нарешті, - полегшено зітхнула місіс Візлі, - ось і Аластор з багажем, дивіться...

Муді низько натяг на свої різнокаліберні очі кепку носильника і шкутильгав крізь арку, штовхаючи візок з валізами.

- Усе гаразд, - пробурмотів він місіс Візлі і Тонкс, - Нам, начебто, ніхто не сів на хвіст...

Ще за кілька секунд на платформі з'явився містер Візлі з Роном та Герміоною. Вони майже розвантажили Дикозорів візок з багажем, коли прибули Фред, Джордж та Джіні з Люпином.

- Мали якісь проблеми? - прохрипів Муді.

- Жодних, - відповів Люпин.

- Я все ж повідомлю Дамблдорові про Стержиса, - пообіцяв Муді, - це вже вдруге на цьому тижні він не з'являється. Стає такий самий ненадійний, як і Манданґус.

- Що ж, бережіть себе, - потис усім долоні Люпин. Останнім він попрощався з Гаррі й поплескав його по плечу. - Ти теж, Гаррі. Будь обережний.

- Ніде не висовуйся і будь пильний, - потис Гарріну руку Муді. - І не забувайте всі - не пишіть нічого зайвого. Якщо в чомусь сумніваєтесь, то в листі краще про це взагалі не згадувати.

- Я така рада, що з вами всіма познайомилася, - сказала Тонкс, пригортаючи до себе Герміону й Джіні. - Маю надію, що скоро побачимось.

Пролунав останній свисток. Учні, що й досі були на платформі, поспішили у вагони.

- Швидко, швидко, - розгублено бурмотіла місіс Візлі, обіймаючи всіх підряд. Гаррі попався їй двічі. - Пишіть... будьте чемні... якщо забули щось, то ми вам вишлемо... залазьте вже, залазьте, мерщій...

Великий чорний пес раптом став на задні лапи, а передні поклав Гаррі на плечі, проте місіс Візлі підштовхнула Гаррі до дверей вагона й зашипіла: - Господи, Сіріусе, поводься як пес!

- До зустрічі! - гукнув Гаррі у відчинене вікно, коли поїзд рушив з місця, а Рон, Герміона й Джіні махали руками з-за його спини. Постаті Тонкс, Люпина, Муді, містера й місіс Візлі швидко зменшилися, але чорний пес іще мчав наввипередки з поїздом, метляючи хвостом. Люди на платформі реготали, дивлячись, як він женеться за вагоном, але колія зробила вигин, і Сіріус зник з очей.

- Йому не треба було приходити з нами, - стурбовано сказала Герміона.

- Ой, не починай, - скривився Рон, - він, бідолаха, місяцями не бачив денного світла.

- Годі базікати, - плеснув у долоні Фред. - Нам ще треба обговорити з Лі деякі справи. Бувайте, - і вони з Джорджем зникли в коридорі вагона.

Поїзд набирав швидкості, за вікном пролітали будинки, і всі похитувалися разом з вагоном.

- То що, пошукаємо собі купе? - запропонував Гаррі.

Рон з Герміоною перезирнулися.

- Е-е, - пробелькотів Рон.

- Ми... ну... ми з Роном маємо їхати у вагоні для старост, - незграбно пояснила Герміона.

Рон не дивився на Гаррі, його раптом страшенно зацікавили нігті власної лівої руки.

- Он як, - буркнув Гаррі. - Ну що ж. Добре.

- Не думаю, що ми повинні там сидіти всю поїздку, - почала виправдовуватися